У висновках сформульовано загальні підсумки дисертаційного дослідження, основні теоретико-правові та практичні положення щодо поліпшення правозастосовної діяльності міліції з метою зміцнення законності й правопорядку та громадського порядку в державі. Основні з них такі: 1. Правозастосовна діяльність міліції - це організаційно-правова регламентована законодавством діяльність співробітників міліції, яка полягає у встановленні піднормативних формально-обов’язкових індивідуальних рішень, спрямованих на зміцнення законності, правопорядку та громадського порядку, забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина. 2. Враховуючи те, що правозастосовна діяльність – це одна з найважливіших сторін функціонування держави і державного апарату, зокрема міліції, автором дисертації запропоновано методику, згідно якої правозастосування вивчається через призму механізму його здійснення з обов’язковим визначенням принципів діяльності, складу, форми, процедури, критеріїв ефективності тощо. 3. Розглядаючи адміністративно-правову правозастосовну діяльність, пов’язану з притягненням правопорушника до юридичної відповідальності та накладанням адміністративних стягнень, дисертант приходить до висновку, що така діяльність спрямована на розв’язання правового конфлікту і складає серцевину правозастосовної адміністративно-юрисдикційної діяльності міліції. Під такою діяльністю автор розуміє врегульовану адміністративним законодавством правозастосовну діяльність міліції, спрямовану на виявлення адміністративних проступків і здійснення провадження у справах по них, яке включає оформлення юридичних документів про ці проступки, розгляд і вирішення справ по них, включаючи створення умов для реалізації прийнятих рішень. 4. Автором дисертації проведено ряд класифікацій актів правозастосування, які видаються органами міліції, застосовуючи при цьому різні критерії: характер документів, галузь права, форму, правові наслідки тощо. При цьому аналізуючи групу правоохоронних актів, дисертант пропонує виділити акти припинення протиправних діянь та акти притягнення осіб до адміністративно-правової відповідальності. 5. За результатами розгляду основних вимог, що ставляться до правозастосування дисертант дійшов висновку, що в процесі їх реалізації існує ризик допущення правозастосовних помилок, під якими автор розуміє певні обставини, які самим фактом свого існування зумовлюють винесення співробітниками міліції помилкових правозастосовних актів. Вони можуть породжувати низку негативних наслідків, зокрема порушення прав і свобод людини і громадянина, недосягнення мети, яку висував правозастосовець, видаючи нормативно-правовий акт. Правозастосовні помилки співробітників міліції підривають авторитет цього органу серед населення, не дозволяють досягти мети діяльності міліції. 6. Аналізуючи основні причини правозастосовних помилок, автор дисертації дійшов висновку про існування двох основних видів причинних зв’язків, які дозволяють виділити дві групи причин: а) причини безпосередні; б) причини зовнішні. Безпосередні причини – це помилки у встановленні фактичних обставин справи та помилки в кваліфікації. Основні з них – помилкове встановлення юридичних фактів та юридичних складів, помилковий вибір юридичної норми, неврахування індивідуальних особливостей особи, відносно до якої приймається правозастосовне рішення. Зовнішні причини – це різноманітні обставини юридичного і неюридичного характеру, які викликають до життя безпосередні причини правозастосовних помилок співробітників міліції. Саме ці причини є головними, визначальними. Зовнішні причини правозастосовних помилок автор розподіляє на дві групи: а) причини умисних помилок в застосуванні права; б) причини неумисних правозастосовних помилок. 7. На підставі аналізу існуючих теоретичних розробок та з метою подолання чи зведення до мінімуму кількості правозастосовних помилок та поліпшення якості правозастосовної діяльності міліції автором розроблено ряд рекомендацій, які в цілому сприятимуть поліпшенню якості правозастосування: - здійснювати персональний облік правозастосовних помилок конкретних співробітників-правозастосовців у формі спеціальної карти обліку; - на основі власних аналітичних розробок з використанням відповідних оглядів прокуратури і судів складати огляди окремих видів правозастосовної діяльності та правозастосовних помилок співробітників міліції. Такі огляди будуть служити інформаційним фондом, об’єктивною основою для винесення вищими органами вказівок і рекомендацій; - апаратам міністерства та обласних (міських) управлінь з певною періодичністю складати і розсилати в низові структурні підрозділи міліції огляди позитивного досвіду правозастосування та типових помилок у застосуванні права, в яких вказувались би конкретні справи, сутність позитивного досвіду та типових помилок, аналізувались причини і умови їх здійснення, приводились вимоги, що висуваються до цього виду актів застосування права; - регулярно проводити семінари співробітників міліції за участю прокурорів і суддів регіону, на яких би обговорювалися питання підвищення ефективності правозастосовної діяльності та найбільш поширені правозастосовні помилки співробітників міліції. - запровадити спеціальне відомче видання – бюлетень, в якому регулярно розглядались би проблеми правозастосовної діяльності за всіма напрямками роботи міліції, аналізувався б позитивний досвід. Підсумовуючи проведене дослідження, дисертант робить висновок про те, що в сучасній правозастосовній діяльності міліції накопичилось чимало проблем, зумовлених як недосконалістю нормативно-правового її регулювання, так і недоліками, породженими труднощами функціонування самої міліції, проблемами кадрового, матеріально-фінансового, організаційного та іншого забезпечення як правоохоронної її діяльності взагалі, так і правозастосовної діяльності зокрема. Підвищенню ефективності правозастосовної діяльності міліції, зміцненню законності і правопорядку в країні повинна сприяти і адміністративно-правова реформа, зокрема реформування міліції, що дасть можливість більш ефективно використовувати в правозастосовній діяльності як нормативно-правовий, так і науково-теоретичний матеріал. | 