Основні висновки по дисертаційному дослідженню такі ідея прав людини, органічно пов'язана з натуро — правовою доктриною, виступає основою предметного і функціонально-цільового змісту системи гарантій прав особи, одночасно з політико — правовою раціоналізацією ідей прав людини питання про гарантії розвивається в контексті проблематики вітчизняного конституціоналізму;
за допомогою схеми «поняття гарантій прав особи» фіксується предмет гарантій (свободи, права, законні інтереси), їх мета, суб'єкти, а також форма буття гарантій (реалізація, забезпечення, захист, охорона прав, свобод и законних інтересів), структуроване таким чином поняття дозволяє сформувати уявлення про предмет і метод правового регулювання у сфері забезпечення прав особи, дослідницька установка впливає на структуру поняття гарантій прав особи і позначається в центральному елементі поняття, тобто в роботах з акцентуацією функціональних ознак і проявів системи гарантій це - «механізм», в роботах з домінуючою нормативно-правовою проблематикою і питаннями перспектив законотворення це - «норми права», в роботах, які фіксують основну увагу на правозахисник засобах, мова йде в основному про відповідні правозахисні інституції та інше, зміст і обсяг поняття, як і класифікаційний матеріал розвиваються в теперішній час за рахунок гармонізації національного законодавства і міжнародно-правових стандартів у сфері забезпечення прав людини;
методологічне значення у дослідженні правового захисту особи в кримінальному процесі мають два аспекти буття правового статусу в кримінально-процесуальному праві по-перше, це проблеми набуття і перспективи удосконалення процесуального статусу учасника судочинства, по-друге, - проблеми його реалізації, в обох випадках перед нами схожа структура проблем, яка вказує напрями теоретичної галузевої проробки проблематики правового захисту особи - юридична формалізація процедури набуття і реалізації статусів, мінімізація дискретних повноважень суб'єктів, відповідальних за провадження по кримінальній справі, розвиток кримінально-процесуальних статусів обов'язково передбачає врахування концепції циклічності процесу, це означає, що наряду з корелятивною складовою (право — обов'язок), законодавець повинен взяти до уваги структуру циклу правозастосування, тобто нормативну й інструментальну забезпеченість кожного етапу правозастосовчого циклу, тут же законодавцю необхідно враховувати і структуру суб'єктивного права, беручи до уваги і особливості процесуально-правової відповідальності; визначені напрями динаміки кримінально-процесуальних юридичних засобів - заміна репресивно-пошукових рис правосуддя якостями змагальності судочинства, де процедура досягнення окремих кримінально-процесуальних цілей набуває характеру діалогічності, особливо виділено значення і перспективність комплексного міждисциплінарного підходу до вирішення науково-практичних задач забезпечення правової захищеності особи в кримінальному процесі, де важлива роль відводиться неюридичним засобам, механізмам, які виступають повноправними інструментами для досягнення цілей правового (юридичного) характеру; системний підхід слід розглядати як найважливішу складову в загальній стратегії дослідження процесуально-правового і галузевого захисту особи, провідна роль цього методологічного засобу проявляється тільки на певному етапі, мета якого -встановлення теоретичної моделі вивчаємого правового об'єкта, на наступних стадіях дослідницької програми, кожна з яких визначається своїми пізнавальними задачами, притягуються, на основі принципу додатковосп, інші методологічні засоби;
виявлена провідна роль праворозуміння у формуванні світоглядної установки, пізнавального горизонту дослідника у вивченні механізму правового захисту особи в кримінальному судочинстві; самостійний акцент зроблено на необхідності залучення в галузеві (кримінально-процесуальні) дослідження юридичної герменевтики, що буде сприяти підвищенню ефективності правозастовчого процесу в галузевій правозахисній діяльності ex officio; показано самостійне методологічне значення питань про права людини і статус цього правового феномена в сучасному праворозумінні, про принципи взаємоіснування натуро- і позитивно-правового способів буття права, які розкрито в контексті правової онтології, у співвідношенні якостей ефективності і справедливості політико — правових інститутів, про співвідносність універсальних і культурно-специфічних цінностей, втілених у правовій проблематиці міжнародного і національного права.
|
