Анотація до роботи:

Булатов Є.В. Правовий статус установи як учасника господарських відносин. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.04 – Господарське право; господарсько-процесуальне право. – Інститут економіко-правових досліджень НАН України, Донецьк, 2005.

Робота присвячена дослідженню господарсько-правового статусу одного із різновидів некомерційних організацій – установи. У дисертації обґрунтована дефініція установи як учасника господарських відносин, яка повинна розкривати функціональне призначення установ, а також включати такі їхні організаційно-майнові ознаки, як унітарний устрій, некомерційний статус, обов’язковість повного або часткового фінансування з боку власника, володіння правом оперативного управління відносно закріпленого за ними власником майна. Отримали подальшу розробку питання, пов'язані з проблематикою речових прав установ. Сформульовані пропозиції щодо узгодження фінансового і господарського законодавства України з метою розширення розпорядницьких повноважень бюджетних установ відносно коштів, одержаних ними від своєї господарської діяльності. Аргументована необхідність законодавчого закріплення дозволених установам усіх форм власності видів господарської діяльності за вичерпними переліками. Обґрунтовано пропозиції щодо удосконалення правового статусу установ з питань їх господарської компетенції і механізму реалізації субсидіарної відповідальності власника (держави, територіальної громади) за зобов'язаннями бюджетної установи.

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, яка полягає в дослідженні особливостей господарсько-правового статусу установи й обґрунтуванні напрямків його удосконалення. Ця наукова задача вирішена на основі аналізу наукової літератури, чинного законодавства і судової практики; отримані результати покликані забезпечити розширення оперативно-господарської самостійності установ у ринкових умовах.

На основі проведеного дослідження сформульовані наступні теоретичні і практичні висновки:

1. Інтересам сучасної вітчизняної правозастосовчої практики і юридичним традиціям України відповідає дефініція установи як учасника господарських відносин, що розкриває основне функціональне призначення установ, яке полягає у реалізації управлінських функцій, виконанні науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, наданні соціально-культурних послуг або здійсненні іншої діяльності негосподарського характеру, а також включає такі їхні організаційно-майнові ознаки, як унітарний устрій, некомерційний статус, повне або часткове фінансування з боку власника, володіння правом оперативного управління відносно закріпленого за ними власником майна. Цю дефініцію, яка враховує, насамперед, особливості бюджетних установ, потрібно закріпити у ГК України. Вона може бути поширена також на небюджетні установи, які здійснюють відповідні функції. Запровадження такої норми узгоджувалося б із чинним законодавством, у т.ч. з ЦК України, який передбачає можливість встановлення у законі особливостей правового статусу окремих видів установ.

2. Найбільш значущим з позицій господарського права є розподіл установ на бюджетні і небюджетні, а також їх розподіл на шість видів за функціональним критерієм (адміністративні установи, наукові установи, установи освіти, установи охорони здоров’я та соціального забезпечення, установи культури, установи спорту і туризму).

3. Майно може належати установі будь-якої форми власності на підставі двох речових прав – права оперативного управління і права господарського відання. Зміст останнього стосовно установ характеризується наявністю досить широких розпорядницьких повноважень, які дозволяють установам розпоряджатися відповідним майном без узгодження з власником. На праві господарського відання установі належать надходження від її господарської діяльності та майно, придбане за рахунок цих надходжень, а також майно, одержане від третіх осіб на безоплатній основі.

4. Легальна характеристика права оперативного управління, надана у ГК України (стаття 137), має недоліки, головний з яких полягає в тому, що вона не дає чіткого уявлення про розпорядницькі повноваження оперативного управителя. Автором запропоноване легальне формулювання права оперативного управління стосовно установи, яке усуває зазначений недолік і визначає розпорядницькі повноваження установ як суб'єктів цього права, а саме: встановлює, що установа може розпорядитися майном, яке належить їй на праві оперативного управління, лише з попередньої згоди власника (за винятком випадків передачі такого майна в оренду, а також списання його з балансу установи, коли згода власника за загальним правилом не потрібна).

5. Права бюджетних установ щодо витрати коштів, одержуваних ними від господарської діяльності, гранично обмежені законодавством, що явно не відповідає сучасним економічним реаліям. Для того, щоб розширити розпорядницькі повноваження цих установ стосовно зазначених коштів, необхідно узгодити фінансове законодавство з господарським і, зокрема, дозволити установам (в особі їхніх керівників) самостійно визначати джерела доходів, а також розміри і напрямки видатків у межах їхньої господарської діяльності, складаючи для цих цілей окремий кошторис, що не підлягає затвердженню вищестоящими органами.

6. Для того, щоб чітко описати предмет господарської (у т.ч. підприємницької) діяльності установ із метою його відповідності їхньому основному призначенню, необхідно законодавчо встановити вичерпні переліки дозволених установам усіх форм власності видів такої діяльності. Стосовно непрофільних видів господарської діяльності установ доцільно розробити єдиний вичерпний їх перелік, що відносився би до установ усіх видів і форм власності, які здійснюють господарську діяльність. Стосовно ж профільних видів господарської діяльності аналогічні вичерпні переліки доцільно закріпити у законах, що визначають правовий статус установ основних функціональних різновидів. За основу таких переліків можуть бути взяті чинні на теперішній час переліки платних послуг, затверджені Кабінетом Міністрів України для бюджетних установ певного функціонального призначення.

7. Можливість одноосібної або часткової участі установи в діяльності підприємств повинна бути зумовлена отриманням згоди з боку її засновників. До законодавства України треба ввести правову норму, що забороняла б установі робити внески до статутного фонду тих підприємств, предмет діяльності яких не відповідає її основним функціям.

8. Господарська компетенція установи в таких сферах, як планування, фінансово-кредитні відносини і взаємовідносини з державою, потребує удосконалення. Керівникам бюджетних установ потрібно забезпечити можливість участі в складанні призначених для них лімітних довідок – документів, на підставі яких плануються кошторисні видатки установ. До законодавства України доцільно ввести загальну норму, що дозволяла б усім установам (крім органів державної влади і місцевого самоврядування) одержувати доходи за цінними паперами і депозитними внесками. Слід нормативно забезпечити дієвий державний контроль за господарською діяльністю установ приватної і колективної форм власності.

9. Необхідно закріпити в чинному законодавстві правило, згідно з яким бюджетні установи повинні відповідати за своїми зобов’язаннями, пов’язаними із господарською діяльністю, усім майном, що належить їм на праві господарського відання (як грошовими коштами, так і матеріальними об’єктами).

10. Передбачене законодавством України правило про субсидіарну відповідальність власника за зобов'язаннями бюджетної установи не забезпечене належним механізмом реалізації, що суперечить інтересам правозастосовчої практики. Автором розроблені основні положення даного механізму і, зокрема, запропоновано, щоб джерелом відповідних платежів виступали ще не розподілені бюджетні кошти, виділені системі головного розпорядника, ланкою якої є установа-боржник.

11. Субсидіарна відповідальність власника за зобов'язаннями небюджетної установи чинним законодавством не передбачена, із чого випливає, що відповідати за своїми боргами вона повинна виключно самостійно, причому усім своїм майном. Такий характер відповідальності небюджетних установ не узгоджується з правовим режимом їхнього майна, а тому потребує зміни. З урахуванням схожості правового режиму майна бюджетних і небюджетних установ, необхідно уніфікувати і нормативне регулювання їхньої майнової відповідальності.

Публікації автора:

1. Булатов Е.В. Нехозяйственные организации, участвующие в хозяйственных правоотношениях. Гл. 12: 4 // Хозяйственное право: Учебник / В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменский, В.В. Хахулин и др.; Под ред. В.К. Мамутова. – К.: Юринком Интер, 2002. – С. 349-355.

2. Булатов Є.В. Кредитні спілки у сфері господарювання. Глава 13: ст. 130. Особливості статусу благодійних та інших неприбуткових організацій у сфері господарювання. Глава 13: ст. 131 // Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Кол. авт.: Г.Л. Знаменський, В.В. Хахулін, В.С. Щербина та ін.; За заг. ред. В.К. Мамутова. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – С. 214-220.

3. Булатов Е.В. Пути детенизации деятельности социально-культурных учреждений // Детенизация экономики: опыт экономико-правового и экономико-математического исследования: Сб. науч. тр. / НАН Украины. Ин-т экономико-правовых исследований; Редкол.: В.К. Мамутов (отв. ред.) и др. – Донецк: ИЭПИ НАН Украины. – 2000. – С. 196-204.

4. Булатов Е.В. Особенности хозяйственно-правового статуса учреждения системы местного самоуправления // Экономико-правовые проблемы городского самоуправления: Сб. науч. тр. / НАН Украины. Ин-т экономико-правовых исследований; Редкол.: В.К. Мамутов (отв. ред.) и др. – Донецк: ИЭПИ НАН Украины. – 2001. – С. 235-245.

5. Булатов Е.В. Пределы юридической самостоятельности бюджетных учреждений в расходовании денежных средств // Вісник Донецького університету. Серія В. Економіка і право. – 2001. – № 2. – С. 224-232.

6. Булатов Е.В. Особенности хозяйственно-правового статуса учреждения // Ринкова економіка: сучасна теорія і практика управління.– Одеса: Астропринт. – 2001. – Т. 4 (Вип. 4). – С. 306-313.

7. Булатов Е.В. Субъекты хозяйствования с ограниченным законом предметом деятельности в свете статьи 203 Уголовного кодекса Украины // Соціальний менеджмент і управління інформаційними процесами. Серія „Державне управління”.– Донецьк: ДонДАУ. – 2002. – Т. 3 (Вип. 17). – С. 331-338.

8. Булатов Е.В. К вопросу о правовом статусе учреждений социально-культурной сферы: экономико-правовой аспект с позиций региона // Материалы регион. науч.-практ. конф. „Стратегия управления социально-экономическим развитием региона на период до 2010 года”. – Донецк: ИЭПИ НАН Украины, ООО „Юго-Восток, Лтд”. – 2000. – С. 162-167.

9. Булатов Е.В. Предупреждение нецелевого расходования бюджетных средств учреждениями социально-культурной сферы // Сборник матер. круглого стола „Субъекты хозяйствования и экономическая преступность: вопросы предупреждения”. – Донецк: ИЭПИ НАН Украины, ООО „Юго-Восток, Лтд”. – 2002. – С. 38-42.

10. Булатов Е.В. Некоммерческие организации в свете положений новых Гражданского и Хозяйственного кодексов Украины // Материалы круглого стола „Рекомендации по внесению изменений в законодательство в связи с принятием Хозяйственного и Гражданского кодексов Украины”. – Донецк: ДонНУ, ИЭПИ НАН Украины, Координационное бюро по хозяйственному и коммерческому праву АПрН Украины. – 2003. – С. 44-46.

11. Булатов Е.В. Учреждение в системе корпоративных отношений // Матеріали міжрегіон. наук.-практ. конф. „Корпоративне право в Україні: становлення та розвиток”. – К.: НДІ приватного права і підприємництва АПрН України. – 2004. – С. 124-128.