Аналіз правового статусу особи постає основою визначення правового становища державного службовця. Цей підхід дає можливість розглянути правовий статус громадянина в процесі реалізації права на державну службу щодо проходження та просування по службі, прав, обов’язків та повноважень державних службовців. У зв’язку з цим дослідження зазначеної проблеми проводиться в тісному зв’язку із завданнями, які вирішуються в науці державного управління. По-перше, організацію та діяльність державного управління слід розглядати з урахуванням особистості громадянина, який виступає суб’єктом цих відносин. По-друге, права й обов’язки державних службовців повинні бути лаконічно сформульованими і відрізнятися залежно від компетенції того чи іншого органу державного управління. По-третє, виникає потреба у встановленні форм і методів участі громадян в управлінні державними справами. Реформаторські процеси в Україні, органічно пов’язані з рішучим удосконаленням системи державного управління, передбачають необхідність приділити проблемам державної служби як головного її елементу особливу увагу. Державна служба є “серцевиною” державного апарату, своєрідною “кровоносною” його системою, що постачає державні органи кадрами – людьми, фахово підготовленими для управлінської роботи, які займають формально визначені посади, практично реалізують завдання та функції державних органів. Утворення нової державної служби обумовлюється нагальністю адміністративної реформи в Україні, що дала б можливість відповідно до конституційних засад уточнити або навіть і змінити систему органів управління, спростити і здешевіти їх апарат, відмовитись від невластивих державі функцій, підвищити професіоналізм державних службовців, поліпшити їх матеріально-технічне забезпечення, сформувати систему законодавства, яка б гарантувала ефективне здійснення адміністративним апаратом управлінських функцій, його перехід від командно-вольових до переважно правових методів і форм діяльності і, нарешті, забезпечила б правові гарантії прав і свобод громадян від свавілля чиновників. Виокремлення таких понять, як посадова та службова особа, не є випадковим. Посадових осіб можна охарактеризувати як “державних службовців серед державних службовців”, оскільки не всі державні службовці уповноважені безпосередньо здійснювати управлінські функції держави, прерогативи державної влади, а тому й уособлювати державний орган та державу в цілому. Саме тому всі посадові особи державних органів можуть бути кваліфіковані як державні службовці, але не всі державні службовці можуть бути визначені як посадові особи. Посадові особи представляють собою групу державних службовців, відокремлену на основі особливостей їхнього статусу, що може бути охарактеризований як публічно-правовий, оскільки безпосередньо пов’язаний з реалізацією прерогатив державної влади, визначених законодавством державно-владних повноважень. Насамперед, посадових осіб державного апарату можна розділити на такі види: 1) особи, що безпосередньо здійснюють функції державної влади (вищі посадові особи, статус яких регулюється Конституцією й окремими законами України, судді, прокурори); 2) особи, що знаходяться на службі в державних органах і їхньому апараті відповідно до Закону України “Про державну службу” та інших законодавчих актів про організацію і діяльність державних органів; 3) особи, що займають керівні посади в органах управління державних установ і організацій; 4) особи, що мають виборчий мандат. Особливості управління органами внутрішніх справ полягають, по-перше, в правоохоронному характері управління, по-друге, в специфічних умовах функціонування системи, таких, як єдиноначальність, висока службова дисципліна, особливі умови проходження служби, по-третє, в тому, що значна частина працівників органів внутрішніх справ користується статусом представників влади, які мають повноваження застосувати заходи адміністративного примусу. По-четверте, діяльність органів внутрішніх справ створює умови іншим державним органам, установам, організаціям, підприємствам і громадянам для реалізації їх функцій, прав і свобод. Правовий статус службовця органів внутрішніх справ складає зміст державно-службових відносин, який розкривається через установлені нормами права його права, обов’язки та відповідальність. Службовець органів внутрішніх справ повинен здійснювати свої повноваження не лише як службовець державного органу, а як службовець саме органу внутрішніх справ з урахуванням специфіки діяльності цього органу. Однак слід звернути увагу і на нормативні акти, які регулюють статус окремих категорій службовців різних служб, які входять до складу органів внутрішніх справ. Виникає потреба в розмежуванні службовців органів внутрішніх справ на дві категорії: службові особи та посадові особи. Необхідно підкреслити, що посадова особа – це специфічна категорія державних службовців, якій притаманний більш специфічний статус. Особливості цього статусу можна визначити як право здійснювати контрольну діяльність щодо реалізації прав і обов’язків підлеглих державних службовців. Слід окреслити вимоги, яким повинен відповідати державний службовець для набуття спеціального статусу – посадової особи органів внутрішніх справ. Так, зокрема, службовець ОВС повинен: – займати встановлену нормативними актами державну посаду (тимчасово або постійно) в органах внутрішніх справ. У разі призначення на посаду державний службовець повинен прийняти присягу; – бути наділеним, від імені держави, владними повноваженнями. Владні повноваження повинні містити не тільки права, а й обов’язки; – виконувати посадові функції згідно з функціями ОВС. Посадова особа повинна як сама чітко дотримуватись тих вимог, які закріплені в наказах, розпорядженнях, інструкціях, положеннях та правилах Міністерства внутрішніх справ, так і вимагати від своїх підлеглих чіткого виконання цих норм; – мати у своєму підпорядкуванні державних службовців. Це положення надає посадовій особі право у процесі службової діяльності виконувати управлінські (керівні) функції щодо підлеглих шляхом видання адміністративних актів розпорядчого характеру, обов’язкових для виконання; – нести особливу юридичну відповідальність за протиправні дії. Таким чином, посадова особа ОВС – це державний службовець, який займає визначену нормативними актами посаду в ОВС, виконує посадові функції, насамперед функцію контролю, має у своєму підпорядкуванні службовців, наділений державно-владними повноваженнями, несе за їх невиконання або неналежне виконання юридичну відповідальність. Поняття “посадова особа” постає вужчим за поняття “державний службовець”, тому що, по-перше, кожна посадова особа є державним службовцем, але не кожний державний службовець є посадовою особою. По-друге, державний службовець виконує тільки практичні завдання, які встановлює посадова особа. Аналізуючи правовий статус цих службовців, слід зазначити, що посадова особа, у зв’язку зі своїм статусом в ОВС, має більший обсяг як прав, так і обов’язків на відміну від обсягу прав і обов’язків державного службовця взагалі. Правовий статус посадової особи органів внутрішніх справ ґрунтується на статусі державного службовця як на родовому понятті. У статусі посадової особи перш за все відбиваються особливі функції та повноваження щодо реалізації компетенції державного органу, а у статусі державного службовця – загальний юридичний зв’язок з органами внутрішніх справ. Наслідком їх поєднання є додаткові права, обов’язки, гарантії та підвищена відповідальність посадової особи. |
