У висновках дисертації наведено теоретичне узагальнення і запропоноване нове вирішення наукової задачі, що виявляється в доопрацюванні правового статусу підприємства як суб’єкта господарювання, його господарської компетенції та відповідальності на сучасному етапі становлення ринкової економіки. Зазначено, що підприємства, як юридичні особи, що здійснюють господарську діяльність як у державному, комунальному, так і приватно-колективному секторах економіки мають як спеціальну, так і загальну правоздатність. Спеціальну правоздатність мають підприємства-невласники – державні та комунальні підприємства, які засновуються в розпорядчому порядку органами державної влади та місцевого самоврядування і входять до сфери їх управління; підприємства релігійних організацій та підприємства об’єднань громадян, створені з метою виконання статутних завдань останніх. Загальну правоздатність мають господарські товариства, виробничі кооперативи, приватні підприємства та інші підприємства-власники. Автор обґрунтовує взаємообумовленість таких понять як “підприємницька діяльність”, “приватна власність” та “загальна правоздатність” підприємства при визначенні його правового статусу. Обґрунтовано, що на правовий статус підприємства як суб’єкта господарської діяльності безпосередньо впливає: 1) визначеність організаційно-правової форми суб’єкта господарювання, яка характеризується метою, правовим статусом та складом засновників, правовим режимом майна, організацією управління, способом розподілу доходів, та умовами і обсягом відповідальності; 2) майнова відокремленість; 3) легітимація існування в якості суб’єкта господарювання; 4) самостійна відповідальність за результати господарювання. За результатами дослідження особливостей організаційно-правових форм підприємств в роботі підтримані пропозиції щодо доцільності регулювання правового статусу підприємств окремими законами, а саме - “Про акціонерні товариства”, “Про товариства з обмеженою відповідальністю”, “Про виробничі кооперативи”, “Про державні та комунальні унітарні підприємства” тощо. Аргументовано, що на права та обов’язки підприємства певного виду перш за все впливає правовий режим майна підприємства. Найбільш повні вони у підприємств-власників - господарських товариств, виробничих кооперативів, приватних підприємств. Підприємства, що здійснюють свою господарську діяльність на основі права господарського відання або оперативного управління мають особливий правовий статус, обумовлений способом відмежування функцій власника від функцій управління майном у державних та комунальних підприємствах. Особливий правовий статус мають підприємства об’єднань громадян та релігійних організацій, що пов’язано із можливістю заснування цих підприємств виключно для здійснення статутної діяльності даними організаціями. Додатково обґрунтовано, що на правовий статус підприємства крім правового режиму майна впливає спосіб утворення (заснування) та формування статутного фонду підприємства. Так, унітарні підприємства засновуються одним засновником, який безпосередньо керує підприємством, затверджує його статут, формує трудовий колектив, привласнює прибуток, реорганізує та ліквідує підприємство. На відміну від унітарних підприємств, правовий статус корпоративних підприємств передбачає заснування їх декількома засновниками за спільним рішенням на основі об’єднаного майна та/або підприємницької чи трудової діяльності, їх спільного управління справами на основі корпоративних прав та сумісний розподіл доходів і ризиків підприємства. Визначені та досліджені характерні ознаки унітарних та корпоративних підприємств. З метою вдосконалення чинного законодавства запропоновано внесення пропозицій як до ГК, який встановлює основні засади господарювання та основні вимоги до підприємств як суб’єктів господарювання, так і законів, що враховують специфіку певних видів підприємств, а саме: 1. Викласти частину 1 ст. 62 ГК України в такій редакції «підприємство - господарська організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку для систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності від власного імені на засадах майнової відокремленості та самостійної відповідальності за своїми зобов’язаннями, крім випадків передбачених законодавством». 2. Доповнити ст. 219 ГК України правилом щодо субсидіарної відповідальності власників-засновників у формі відшкодування збитків за зобов’язаннями унітарних підприємств всіх форм власності (в тому числі і при визнанні їх банкрутами), за якими майно закріплене на праві оперативного управління, у разі, коли така відповідальність виникла з вини власника-засновника (уповноваженого ним органа), а також аналогічними нормами Закони України “Про об’єднання громадян” та “Про свободу совісті та релігійні організації” стосовно унітарних підприємств об’єднань громадян та релігійних організацій. 3. Доповнити ст. 218 ГК “Підстави господарсько-правової відповідальності” частиною 3 наступного змісту: “Суб’єкт господарювання відповідає за шкоду, завдану його працівником під час виконання ним трудових (службових) обов’язків або учасником (членом) та іншими особами, які діяли від імені суб’єкта господарювання або в його інтересах на підставі закону чи договору”. 4. У частині 1 ст. 63 ГК слова “підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності)” замінити словами “виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, що діють на основі колективної власності.” 5. У частині 1 ст. 108 ГК стосовно збільшення розміру субсидіарної відповідальності членів виробничого кооперативу слова “або статутом кооперативу” виключити, надаючи таку можливість виключно законодавцю, для чого необхідно внести відповідні зміни до Закону України «Про кооперацію». 6. Частину 1 ст. 1 Закону України “Про господарські товариства” доповнити таким реченням: ”У випадках, передбачених законом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника», а також доповнити розділ другий цього Закону главою 6 з назвою «Товариство з одним учасником» та відповідними статтями в ній. 7. Внести зміни до частини 1 ст. 141 ЦК та доповнити ст. 50 Закону України “Про господарські товариства” такими словами: “Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю не повинна перевищувати 50 осіб. При перевищенні цієї кількості товариство з обмеженою відповідальністю підлягає реорганізації в акціонерне товариство протягом одного року, а зі спливом цього строку – ліквідації у судовому порядку, якщо кількість учасників не зменшиться до 50 осіб.” 8. Частину 4 ст. 126 ГК викласти в такій редакції: “Виникнення (втрата) у дочірнього підприємства простої чи вирішальної залежності потребує державної реєстрації змін до установчих документів такого підприємства та опублікування відомостей про це в органах преси відповідно до закону” з внесенням відповідних змін до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”. | 