У результаті дослідження, проведеного на основі аналізу чинного законодавства та практики його реалізації, теоретичного осмислення наукових праць плеяди вчених, сформульовані основні результати та пропозиції, які мають теоретичне та практичне значення й полягають у такому: 1. Сформульовані пропозиції щодо внесення змін до чинного кримінально-процесуального кодексу України спрямовані на удосконалення: - процесуального статусу, прав та обов’язків обвинуваченого; - механізму пред’явлення обвинувачення; - проведення окремих слідчих дій (допиту) з особою обвинуваченого; - повноважень державних органів та посадових осіб за дотриманням прав і інтересів обвинуваченого. 2. Перейменувати Главу 5 КПК України “Докази” у “Предмет, процес і обов’язок доказування” із зазначенням норми яка б передбачала, що предмет доказування полягає в збиранні, перевірці і оцінці доказів з метою встановлення обставин, передбачених статтею 64 КПК України. 3. Главу 5 КПК України “Докази” доповнити статтею 681 “Преюдиція” наступного змісту: Обставини, встановлені вироком, що вступив в законну силу, визнаються судом, прокурором, слідчим, дізнавачем без додаткової перевірки. При цьому такий вирок не може визначати винність осіб, що не брали участь раніше в даній кримінальній справі. 4. Пропонується розмежувати самостійність процесуальних інститутів пред’явлення обвинувачення та допит обвинуваченого шляхом поділу чинної глави 12 КПК України “Пред’явлення обвинувачення і допит обвинуваченого” на дві самостійні, а саме: “Притягнення особи як обвинуваченого” та “Допит обвинуваченого”; 5. Доповнити частину 1 ст. 132 КПК України, положенням такого змісту: у постанові про притягнення особи як обвинуваченого зазначати мотив скоєння злочину. 6. Зазначається, що частину 3 ст. 245 КПК України пропонується викласти у такій редакції: “Постанова судді є остаточною, оскарженню та опротестуванню не підлягає, на неї не може бути винесено подання прокурором”. 7. Частину 2 ст. 368 КПК України доцільно доповнити пунктом 5 такого змісту: «Коли не були з’ясовані з достатньою повнотою дані про особу обвинуваченого», та пунктом 6 такого змісту: «Коли не були вивчені та не досліджені документи, речові та інші докази, які підтверджують обставини та факти які характеризують особу обвинуваченого». Ці положення заслуговують на увагу при реформуванні кримінально-процесуального законодавства України. Зокрема визначення реального механізму реалізації права обвинуваченого на захист є одним із проявів демократизму держави, виражає суть усієї системи кримінально-процесуального законодавства і встановленого порядку розслідування і судового розгляду кримінальних справ. |