Музика Андрій Ігорович. Правовий статус дипломатичного представництва: питання теорії та практики. : Дис... канд. наук: 12.00.11 - 2009.
Анотація до роботи:
Музика А.І. Правовий статус дипломатичного представництва: питання теорії та практики. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 – міжнародне право. – Інститут законодавства Верховної Ради України. – Київ, 2009.
Дисертацію присвячено дослідженню питань правового статусу дипломатичних представництв. В роботі розглядається ґенеза, розвиток та сучасний стан правових інститутів, якими регулюється правове положення дипломатичних представництв, стан теоретичної розробленості відповідної проблематики у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі, теоретичні та практичні аспекти функціонування дипломатичного представництва, питання правового статусу його співробітників. Досліджується як міжнародний, так і національний рівень правового регулювання відповідних питань, виявляються його прогалини та недоліки. В результаті дослідження автором підготовлено пропозиції щодо внесення змін до Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року, Кримінального кодексу України. Пропонуються способи вирішення низки правових проблем, які існують на сьогодні у дипломатичній сфері.
Стан дослідження питання правового статусу дипломатичних представництв у науці міжнародного права вказує на наявність певних «білих плям» в теорії дипломатичного права. Зокрема, не існує єдиного погляду на доцільність застосування терміна «право зовнішніх зносин» і виділення відповідної сукупності правових норм в окрему галузь міжнародного публічного права з виділенням в її структурі підгалузей дипломатичного права, консульського права, права спеціальних місій та дипломатичного права міжнародних організацій. Часто до дипломатичного права включається право спеціальних місій, хоча відповідна група правових норм є кодифікованою окремо від норм дипломатичного права. В роботі обстоюється точка зору необхідності визначення «права зовнішніх зносин» як галузі, до якої на правах підгалузі входить дипломатичне право.
Дослідження з питань правового статусу дипломатичних представництв традиційно характеризуються однобічним підходом до розкриття проблеми. Зокрема, відсутній порівняльний аналіз співвідношення міжнародного права з національним щодо регулювання функціонування дипломатичного представництва. У дослідженні проведено порівняння норм міжнародного права з нормами внутрішньодержавного права України щодо правового статусу дипломатичних представництв, виявлено суперечності та неузгодженості між ними та окреслено шляхи їх подолання.
Визначено необхідність поділу міжнародно-правових інструментів регулювання правового статусу дипломатичних представництв на основні та допоміжні. До основних слід віднести КДЗ, а до допоміжних, зокрема, Конвенцію про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів, 1973 року.
Розкривається роль Комісії ООН з міжнародного права в кодифікації норм дипломатичного права з метою дослідження природи норм дипломатичного права та процесу їх переходу від неписаної форми до формально вираженої.
На основі аналізу процесу розроблення та підписання КДЗ доводиться, що вона мала велике значення для науки міжнародного права, адже дала змогу досліджувати дипломатичне право, зокрема, правовий статус дипломатичних представництв як певну зведену систему, що, у свою чергу, створило передумови для виділення окремих підгалузей права зовнішніх зносин.
КДЗ є обов'язковою до виконання усіма державами – суб'єктами міжнародного права, які її ратифікували. Крім того, враховуючи що КДЗ містить загальні принципи міжнародного права, які за своєю суттю є обов’язковими до виконання усіма державами, можна говорити про обумовленість загальнообов’язковості норм КДЗ не тільки ратифікацією Конвенції.
З урахуванням практики міждержавних відносин визначено необхідність доповнення КДЗ нормами, які б не лише констатували порядок дій у певних ситуаціях, але й містили б чітко окреслену процедуру реалізації, що, у свою чергу, сприяло б уникненню непорозумінь між різними державами-учасницями КДЗ та формуванню одноманітної практики застосування Конвенції. Як приклад – чітко визначена процедура оголошення дипломатичного агента persona non grata у разі порушення ним законів країни перебування.
Вважається за необхідне доповнити КДЗ окремими нормами, які б передбачали посилений захист дипломатичних представництв та їх співробітників на території країни перебування з урахуванням певних особливостей регіону, у якому знаходиться представництво. Особлива увага має звертатися на захищеність дипломатичних представництв від загрози з боку терористичних організацій та злочинних угруповань.
На основі аналізу нормативної бази робиться висновок, що питанню забезпечення приміщеннями дипломатичних представництв України за кордоном приділяється велика увага. Проте, незважаючи на чітке нормативне закріплення порядку оренди та придбання приміщень для дипломатичних представництв, існує нагальна потреба у детальній юридичній регламентації для забезпечення максимально можливого рівня їх безпеки. Така потреба підкріплюється зростанням кількості протиправних посягань з боку терористичних та інших злочинних організацій.
Аналіз норм КДЗ у частині, що регулює питання заснування дипломатичного представництва, вказує на певні недоліки. Не визначено, з якого часу у разі оренди дипломатичним представництвом будівлі для своїх офіційних цілей воно набуває правового статусу «приміщення представництва». Вважаємо, що врегулювання цього питання можливе введенням норми в КДЗ, яка б чітко передбачала, що в разі оренди будівлі для офіційних цілей іноземного дипломатичного представництва воно набуває статусу «приміщення дипломатичного представництва» одразу після підписання договору оренди та виконання внутрішньодержавних процедур його засвідчення в державних органах країни перебування. Саме з цього моменту виникає зобов'язання держави перебування забезпечувати охорону такого представництва.
У результаті аналізу функцій дипломатичного представництва виявляється, що КДЗ потребує внесення уточнень, зокрема в частині регулювання інформаційної функції. Вважаємо за необхідне включити до КДЗ ті засоби збору інформації, які є законними і мають бути дозволені у всіх країнах. Така норма надасть можливість уникнути обвинувачень дипломатичних агентів у шпигунстві з боку країни перебування.
На основі аналізу норм КДЗ, а також практики їх застосування державами робиться висновок про необхідність введення до КДЗ норм, які б чітко визначали мінімум заходів з боку держави перебування щодо забезпечення охорони вільних зносин представництва.
Визначено легальні способи збору інформації в країні перебування та обґрунтовано пропозицію щодо їх включення в окремий факультативний протокол до КДЗ з метою надання таким засобам характеру загальноприйнятих.
Оскільки з положень КДЗ випливає, що держава перебування або третя держава, через яку транзитом прямує дипломатична пошта у супроводженні дипломатичного кур'єра, не можуть ані оглянути, ані перевірити вміст цієї пошти, держава перебування фактично втрачає можливість захистити себе від вивезення, наприклад, речей, які мають історичну цінність або речей, які заборонено до ввозу чи вивозу. Враховуючи зростаючі загрози з боку терористичних організацій, з метою гарантування безпеки авіаційних перевезень, вважається за необхідне доповнити КДЗ нормою, яка б передбачала можливість відповідних органів країни перебування констатувати на кордоні, що дипломатична пошта не містить нічого забороненого для перевезення. У будь-якому разі органи держави перебування не мають права знайомитись зі змістом документів, які містяться в дипломатичній пошті. У зв’язку з цим робиться наголос на необхідності застосування технічних засобів, здатних контролювати вміст дипломатичної пошти на предмети, ввіз чи вивіз яких з країни перебування заборонено. При цьому обов’язковою умовою є унеможливлення ознайомлення з документальними матеріалами диппошти.
На основі практики іноземних органів зовнішніх зносин робиться висновок про необхідність анулювання дипломатичних рангів у системі МЗС України, оскільки такі ранги сприяють поширенню нерівноправності серед співробітників МЗС України, але не виконують ніякої дисциплінуючої функції. Оскільки МЗС України є суто цивільною установою, вважається за необхідне залишити за співробітниками МЗС України лише ранги державних службовців.
Незважаючи на певну критику доцільності існування торговельно-економічних місій у складі дипломатичних представництв України, підтримується необхідність їх подальшого включення до представництв, оскільки завдяки цим місіям підвищується якість виконання завдань, які стоять перед дипломатичним представництвом у цілому, а також можливість уточнення вихідної інформації.
Враховуючи всезростаючу кадрову проблему в МЗС України, виникає потреба у перегляді принципів підготовки майбутніх дипломатів. Зокрема, запропоновано поєднання принципів загальності та спеціалізації у професійній підготовці майбутньої еліти дипломатів. Доведено необхідність створення навчальних закладів, які стали б наступними після Дипломатичної академії при МЗС України ланками в підготовці співробітників МЗС України як менеджерів вищого рівня.
На основі проведеного аналізу практичної діяльності дипломатичних представництв робиться висновок щодо наявності двох напрямків оптимізації їх роботи: 1) підвищення ефективності управління дипломатичним та адміністративно-технічним персоналом дипломатичного представництва; 2) оптимізація отримання, обробки, передачі інформації. У першому випадку оптимізація має відбуватись через урахування нових життєвих реалій, зокрема через застосування нових мотиваційних пропозицій для співробітників, а також через застосування психолого-педагогічних методів, спрямованих на укріплення морально-психологічного клімату в колективі представництва. Другий напрямок оптимізації має забезпечуватись використанням сучасної оргтехніки, а також професійною підготовкою співробітників дипломатичного представництва до використання нових технічних засобів.
У зв'язку з тим, що на державу перебування покладено обов'язок уживати заходів з попередження та припинення будь-яких дій з боку фізичних та (або) юридичних осіб, здатних такими діями в будь-якій формі завдавати шкоди приміщенню дипломатичного представництва, вважається за необхідне доповнити ст. 22 КДЗ пунктом 4 такого змісту:
«На відповідні органи держави перебування покладається обов’язок вжиття усіх можливих заходів із забезпечення недоторканості дипломатичного представництва. У разі завдання будь-яких збитків дипломатичному представництву з вини держави перебування внаслідок її недбалого ставлення до обов’язків щодо захисту представництва така держава повинна відшкодувати ці збитки у повному обсязі».
В результаті аналізу п. 1 ст. 22 КДЗ виявлено, що положення про те, що органи держави перебування не мають права вступати в приміщення дипломатичного представництва, не враховує інтересів країни перебування. Цілком можливе виникнення ситуацій, коли дипломатичне представництво може завдати шкоди майну держави перебування, наприклад під час горіння. У такому випадку органи держави перебування повинні діяти, як за форс-мажорних обставин. У зв’язку із цим уважається за доцільне доповнити п. 1 ст. 22 КДЗ нормою такого змісту: «У виняткових випадках та виключно з метою нейтралізації загрози життю та здоров’ю людей, розташованим поряд з дипломатичним представництвом будівлям (реальна можливість займання, вибуху тощо), за умови неспроможності співробітників дипломатичного представництва нейтралізувати такі загрози своїми силами, органам держави перебування надається право доступу до приміщення дипломатичного представництва».
На основі аналізу сучасної світової геополітичної ситуації робиться висновок про неможливість подальшої ефективної роботи дипломатичних представництв на території окремих держав у разі продовження зростання масштабів світового тероризму. Гарантії забезпечення недоторканості приміщень дипломатичних представництв та його співробітників буде дотримано лише в тому разі, коли самі дипломатичні представництва, використовуючи усі законні невійськові засоби дипломатії, будуть сприяти ліквідації такого негативного наслідку глобалізації, як тероризм.
Зроблено висновок про необхідність нормативного врегулювання на двосторонньому рівні функціонування внутрішньої охорони дипломатичного представництва з числа громадян держави акредитування.
Оскільки КДЗ передбачає звільнення дипломатичного агента від цивільної юрисдикції держави перебування з певними обмеженнями, важливого значення набуває вирішення питання, коли саме дипломатичний агент виступає офіційно, а коли ні. Оскільки КДЗ не дає відповіді на таке питання, вважається за необхідне доповнити її статтею такого змісту: «Дипломатичний агент не вважається таким, що перебуває у стані виконання своїх службових обов’язків, якщо виконувана ним робота не має ніякого відношення до офіційної діяльності представництва на території держави перебування».
На основі аналізу підвищеної загрози завдання шкоди представникам іноземної держави, які перебувають в Україні, а також можливості вчинення злочинів проти осіб та установ, що мають міжнародний захист, ураховуючи необхідність посилення гарантій недоторканості дипломатичних представництв та його співробітників, уважається за необхідне внести зміни до ст. 443 Кримінального кодексу України й доповнити її пунктом 2 такого змісту: «Погроза вбивством представника іноземної держави, незалежно від мети його перебування на території України, а також незалежно від наявності дипломатичних відносин України з державою, громадянином або підданим якої є потерпілий, карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років».
На основі узагальнення практики робиться висновок про необхідність внесення відповідних змін до КДЗ з метою обмеження дипломатичного імунітету від адміністративної відповідальності у випадках навмисного порушення співробітниками іноземного диппредставництва правил дорожнього руху в країні перебування.
Ураховуючи проведений аналіз норм КДЗ, які передбачають відповідальність дипломатичного агента за скоєне правопорушення на території країни перебування, яке фактично завдає шкоди державі акредитування, вважається за необхідне доповнити КДЗ статтею такого змісту: «У разі скоєння дипломатичним агентом діяння, за яке передбачено юридичну відповідальність згідно з чинним законодавством держави перебування, якщо це діяння виходить за межі офіційного статусу дипломата та за межі його компетенції та пов'язане з його комерційною діяльністю або майновими правами, на дипломата не поширюється імунітет від юрисдикції держави перебування».
Публікації автора:
Музика А.І. Щодо питання про поняття правових категорій, які належать до регулювання дипломатичних відносин // Зовнішня торгівля: право та економіка. – 2006. – № 5 (28). – С. 70–75.
Музика А.І. Питання удосконалення правового статусу дипломатичних представництв // Право України. – 2006. – № 12. – С. 127.
Музика А.І. Функціональні завдання постійних дипломатичних представництв та засоби їх здійснення // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – Випуск 34. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. – С. 523–529.
Музика А.І. Структура та персонал постійного дипломатичного представництва // Юридична Україна. – 2007. – № 1. – С. 100–103.
Музика А.І. Роль дипломатичних представництв в укріпленні та розширенні співробітництва з державами-членами НАТО // Євроатлантична безпека – нові виклики: І Міжнародний науковий симпозіум – круглий стіл (29 листопада 2006 року). – К.: УАЗТ, 2006. – С. 12–14.
