У дисертації наведено теоретичні узагальнення і запропоновано нове вирішення наукового завдання, суть якого полягає в комплексному дослідженні правового статусу Державної судової адміністрації України. Зокрема, сформульовано такі результати дослідження: 1. Пропонується визначення: «судова влада – це самостійна і незалежна галузь державної влади, що формується згідно з процедурою та функціонує відповідно до демократичних принципів, встановлених Конституцією. Судова влада через сукупність певно визначених державних органів – безсторонні та незалежні суди, які наділені владними повноваженнями по вирішенню віднесених до їх компетенції виникаючих при застосуванні права питань, здійснює правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства з метою захисту права і свобод людини і громадянина, здійснює інші, передбачені законом функції». 2. Зроблено висновок про недопустимість залежності судів від органів виконавчої влади в питаннях їх ресурсного забезпечення. На основі аналізу наукових позицій щодо розгляду порядку забезпечення судової влади як гарантії її незалежності, зроблено висновок про те, що діяльність Державної судової адміністрації України щодо організаційного забезпечення діяльності судових органів є одним із інститутів судової влади, який повинен розглядатись і розвиватись саме в межах функціонування судової гілки влади. 3. Визначено елементи правосуб’єктності Державної судової адміністрації України: функції судової адміністрації; особливості законодавчого закріплення певної компетенції та її реалізації; визначена завданнями система органів державної судової адміністрація; взаємодія з іншими органами влади. 4. Запропоновано визначення державної судової адміністрації – як органу судової влади, що здійснює від імені держави функції у сфері організаційного забезпечення діяльності судів з метою створення належних умов функціонування судової влади. Компетенція судової адміністрації закріплена в нормах Закону України «Про судоустрій України» та підзаконних нормативно-правових актах, і реалізується через акти правого характеру Голови Державної судової адміністрації України – накази та розпорядження. 5. Підтримується позиція про те, що судова адміністрація є органом судового управління, відповідальним за створення належних умов для функціонування незалежного та неупередженого суду. 6. Правовий статус державної судової адміністрації обумовлений специфічними завданнями та повноваженнями, визначеними Конституцією та законодавством України, встановленими Законом України «Про судоустрій України» спеціальним порядком утворення та функціонування, підконтрольності та підзвітності, призначення і звільнення її керівника та його заступників. Особливістю статусу Державної судової адміністрації України за чинним законодавством є її подвійна підпорядкованість: з одного боку, адміністрація підзвітна та підконтрольна Кабінету Міністрів України, а з іншого – підконтрольна органам суддівського самоврядування в питаннях фінансування судів та можливості звільнення Голови Державної судової адміністрації України за рекомендацією Ради суддів України. 7. Оскільки Державна судова адміністрація України має досить широкі повноваження, що прямо чи опосередковано впливають на самостійність судів та незалежність суддів, однак існує поза межами судової системи, тому питання можливості впливу виконавчої влади на судові органи має місце і повинно вирішуватись шляхом виведення судової адміністрації з системи органів виконавчої влади. Пропонується перше речення частини другої статті 125 Закону України «Про судоустрій» викласти наступним чином: «Державна судова адміністрація України є самостійним органом в системі судової влади, що здійснює організаційне забезпечення діяльності органів та інституцій судової влади – судів загальної юрисдикції, кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування та Академії суддів України». 8. На основі аналізу закріплених в нормативно-правових актах повноважень Державної судової адміністрації України запропоновано систематизацію її функцій щодо забезпечення органів та інституцій судової влади, що полягають: 1) у фінансуванні, 2) матеріально-технічному, 3) інформаційному та 4) професійно-кадровому забезпеченні, 5) розподілі навантаження між суддями, 6) участі у формуванні судів загальної юрисдикції, 7) вдосконаленні організаційного забезпечення, в тому числі через організацію міжнародного співробітництва; 8) організації розгляду звернень громадян; 9) матеріальному та соціальному забезпеченні суддів, працівників апарату судів та суддів у відставці. 9. Зроблено висновок, що особливість процедури формування складу керівництва судової адміністрації полягає у позиції органів суддівського самоврядування. 10. Від ефективності роботи державної судової адміністрації залежить належне функціонування судової системи у цілому, створення відповідних умов для здійснення незалежного правосуддя, захисту прав та інтересів громадян. 11. Визначальним для судової влади є участь судової адміністрації у всіх стадіях процесу фінансування органів та інституцій судової влади, що полягає у наступному: 1) Державна судова адміністрація України є головними розпорядниками коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції (крім Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів), а також діяльності кваліфікаційних комісій суддів, органів суддівського самоврядування та державної судової адміністрації; 2) Державна судова адміністрація України за погодженням з Радою суддів України розробляє і затверджує єдині нормативи фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції; 3) затверджує кошториси витрат на утримання судів та подає загальний бюджет запит до Міністерства фінансів України; 4) визначає мережу розпорядників коштів бюджету; 5) встановлює механізм подачі бухгалтерської звітності; 6) несе відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду згідно із затвердженими нормативами. 12. Для покращення фінансування судової влади потрібна не лише зміна правового статусу судової адміністрації, а й побудова прозорого механізму фінансування судової влади, що повинен передбачати реальну участь самих суддів у розробці бюджету, введення до державного бюджету окремими рядками кожного суду та інших інституцій судової влади, повне та своєчасне отримання коштів органами судової влади, усунення диспропорції у видатках на утримання Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів по відношенню до інших судів загальної юрисдикції у напрямку збільшення фінансування останніх. 13. Встановлено форми контрольної функції органів суддівського самоврядування щодо Державної судової адміністрації України: 1) спільне прийняття визначених законодавством рішень щодо організації роботи судів; 2) звітування посадових осіб державної судової адміністрації перед органами суддівського самоврядування; 3) участь суддівського самоврядування у вирішенні кадрових питань в органах судової адміністрації; 4) право з’їзду суддів висловити Голові Державної судової адміністрації України недовіру. 14. Зроблено висновок, що зміст повноважень органів суддівського самоврядування не містить ознак, притаманних контролюючому органу, що дає підстави говорити про рекомендаційний характер його рішень. 15. Функція організаційного забезпечення діяльності суду має бути зосереджена в руках адміністратора суду, без залучення голови суду до виконання невластивих йому господарських завдань. За умови виведення Державної судової адміністрації України з системи органів виконавчої влади, апарати судів слід підпорядкувати судовій адміністрації. 16. На основі аналізу норм законодавства, зроблено висновок про нелегітимність процедури прийняття у першому читанні проектів Законів України «Про судоустрій України» та «Про статус суддів» з подальшим їх обговоренням у Комітеті Верховної Ради України з питань правосуддя. 17. Критичне ставлення викликають положення проектів Законів України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України» та «Про судоустрій і статус суддів» в частині регулювання діяльності судової адміністрації. Щодо норм проекту Закону «Про судоустрій України» зроблено наступні висновки: 1) правовому регулюванню різнопланової діяльності Державної судової адміністрації України, як і в чинному законодавстві, приділено лише чотири статті; 2) залишення статусу центрального органу виконавчої влади з одночасним встановленням підконтрольності Раді суддів України призведе до подвійної підпорядкованості судової адміністрації, що суперечитиме принципу поділу та не матиме позитивного впливу на її діяльність; 3) розширення повноважень судової адміністрації в сфері призначення членів до складу кваліфікаційних комісій, керівників апаратів судів, працівників апаратів дільничних судів означатиме посилення впливу виконавчої влади на функціонування судової влади в цілому; 4) усунення судової адміністрації від процесу погодження кількості суддів у судах на користь Ради суддів України можна вважати кроком у бік посилення самостійності судів, однак роль при цьому судової адміністрації має бути чітко визначена, адже це безпосередньо пов’язано із виконанням бюджету судовою адміністрацією як головного розпорядника коштів держави. 18. При дослідженні міжнародного досвіду, визначено три основні моделі побудови механізму організаційного забезпечення діяльності судової влади: перша – виконання вказаних функцій міністерством юстиції або іншим органом виконавчої влади, друга – змішана модель, за якої повноваження організаційного забезпечення надано органам виконавчої влади та судовим радам, третя – модель відокремленого від виконавчої влади судового адміністрування. | 