У висновках сформульовані найбільш суттєві результати та положення дисертаційного дослідження, наводяться теоретичні узагальнення та авторські пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства про адміністративний суд. 1. Адміністративний суд - це державний орган судової влади в Україні, завданням якого є здійснення правосуддя у сфері публічного управління. Посідаючи чільне місце в системі державної влади, адміністративний суд повинен забезпечувати законність публічно-управлінських процесів, насамперед, з точки зору захисту прав і свобод громадян від їхніх порушень представниками публічної адміністрації під час реалізації управлінських повноважень. З огляду на це, зроблено висновок, що, оскільки адміністративний суд призваний захищати права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб від порушень з боку державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними владних управлінських функцій, адміністративне судочинство, як діяльність названих судів щодо розгляду адміністративних справ відноситься до способів забезпечення законності у публічному управлінні поряд з державним контролем, наглядом та зверненнями громадян. 2. Адміністративно-правовий статус адміністративного суду являє собою логічну систему взаємопов’язаних, взаємообумовлених та взаємодоповнюючих елементів, що характеризують його з точки зору призначення, предметних і функціональних повноважень та особливостей здійснення правосуддя у сфері державного управління. Зазначається, що правовий статус адміністративного суду в Україні складається з елементів, які можна виділити в: а) організаційний блок; б) цільовий блок; в) компетенцію адміністративного суду. 3. Визначено, що цільовий блок елементів адміністративно-правового статусу адміністративного суду включає: завдання, функції та принципи адміністративного суду України: а) завдання адміністративного суду - це захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень; б) функції – це основні та допоміжні взаємопов’язані напрямки діяльності, які реалізуються як судом в цілому, так і структурними підрозділами апарату суду, суддями і державними службовцями для досягнення загальної мети. До основних функцій адміністративного суду належать функція правосуддя та функція судового контролю, до допоміжних функцій - дозвільна функція, кадрова функція, організаційна функція та ін.; в) принципи діяльності адміністративних судів як визначальні, основні засади їх функціонування встановлені Конституцією України, законом України „Про судоустрій” та Кодексом адміністративного судочинства України. Кожен принцип виконує свою певну роль в організації та діяльності адміністративних судів. Ці принципи діють у сукупності. Вони об'єднані загальною метою – організувати судові органи і їх діяльність, їхню відповідність правопорядку, забезпечити захист від усяких посягань конституційного ладу, політичної та економічної систем, прав, свобод і законних інтересів громадян та інших соціальних цінностей. У цьому полягає призначення принципів правосуддя, у тому числі принципів адміністративного суду. Слід зазначити, що аналіз принципів адміністративного судочинства дає підстави стверджувати, що вони не співпадають з наведеним переліком принципів судочинства, передбачених у Законі „Про судоустрій України”, що пояснюється по-перше, загальністю встановлених Законом засад, які стосуються всіх без винятку судів судової системи України, а, по-друге, специфікою адміністративного судочинства. 4. Особливості адміністративно-правового статусу адміністративного суду проявляються, насамперед, саме в принципах його діяльності: 1) принцип «верховенство права» в адміністративному судочинстві на відміну від принципу «верховенство закону» у судочинстві, гарантує реальне забезпечення конституційного положення, відповідно до якого, людина, її права та свободи визнаються найвищої цінністю та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Це дає право адміністративному суду не застосувати положення правового акту, в тому числі й закону, якщо це суперечить конституційним принципам права або порушуватиме права і свободи людини і громадянина; 2) принцип змагальності в адміністративному судочинстві (на відміну від такого ж принципу в судочинстві) гармонійно поєднується з інквізиційним (розшуковим) процесом, в якому адміністративному суду відводиться активна роль при розгляді справи, яка проявляється в: 1) можливості вийти за межі позовних вимог у випадках, передбачених чинним законодавством; 2) з власної ініціативи витребувати докази, необхідні для розгляду справи. 5. Визначено, що до організаційного блоку елементів адміністративно-правового статусу адміністративного суду належать положення, що визначають порядок утворення і структуру адміністративного суду, порядок встановлення посади, а також порядок їх заміщення. Оскільки адміністративний суд є органом судової влади, то всі організаційні елементи його правового статусу закріплено у відповідних нормативно-правових актах, наприклад, Законах України „Про судоустрій” та „Про статус суддів”, Указах Президента „Про кількість суддів Апеляційного суду України, Касаційного суду України та Вищого адміністративного суду України” та „Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів”. 6. Проведений науково-теоретичний аналіз категорійного апарату, що характеризує адміністративно-правовий статус адміністративного суду дає підстави стверджувати, поняття «компетенція», «юрисдикція» та «підвідомчість» є близькими але не тотожними за своїм змістовним навантаженням: компетенція являє собою коло повноважень, якими наділений суд для виконання завдань і функцій, покладених на нього державою; юрисдикція – це судова підвідомчість, тобто коло справ, вирішення яких закон відносить до ведення судів (має два значення, з одного боку вона складає частину компетенції та поширюється на публічно правові спори, які закріплено у ст. 17 КАС України, з іншого, юрисдикція – це розмежування компетенції з вирішення правових питань і спорів про право тільки між судовими органами (наприклад, між загальними, господарськими та адміністративними судами); підвідомчість – це розмежування компетенції між різними юрисдикційними органами, як судовими, так і несудовими (адміністративними, громадськими, міжнародними органами і організаціями), з вирішення правових питань і спорів про право 7. Зазначається, що компетенція, як основний елемент правового статусу, – це коло повноважень, якими наділений адміністративний суд для виконання завдань та функцій, покладених на нього державою. Повноваження адміністративного суду являють собою сукупність його прав та обов’язків. За своєю суттю повноваження адміністративного суду можуть бути предметними та функціональними. Предметними повноваженнями є такі повноваження органу судової влади, які визначають межі юрисдикції названого суб’єкта правовідносин. Функціональні повноваження – це повноваження адміністративного суду у процесі здійснення правосуддя, пов’язанні з вирішальними діями суду щодо керівництва процесом. 8. Робиться висновок, що в юридичній літературі та в нормативно-правових актах України немає єдиного визначення поняття „делеговані повноваження”. На підставі аналізу та узагальнення різних точок зору пропонується таке визначення: делеговані повноваження – це власні повноваження делегуючого суб’єкта, що надаються за волевиявленням обох сторін з метою найбільш ефективної її реалізації делегованому суб’єктові, якій несе відповідальність за належне виконання цих повноважень шляхом укладання адміністративного договору або за законом. 9. Встановлено, що адміністративний договір як предмет розгляду адміністративного суду – це правовий акт двох- або багатостороннього характеру, який за своєю організаційно-правовою природою виступає як вираз координаційної форми державного управління і як акт локальної нормотворчості. Його характерними рисами є: відокремленість суб’єктів, погодження волевиявлень сторін, формальна договірна рівність, передбачуване обов’язкове виконання договору. Водночас, функціональні повноваження виступають засобами реалізації предметних повноважень. Запропоновано їх розділити на дві групи:
1) повноваження при розгляді справи у першій інстанції; 2) повноваження при перегляді судового рішення. |
