| До найбільш суттєвих здобутків дослідження належать теоретичні узагальнення, висновки й нові вирішення наукових проблем щодо осягнення, формування і забезпечення правового порядку у суверенній Україні. Зокрема, підкреслено, що у дослідженні започатковуються нові підходи до розуміння природи правового порядку, його витоків, місця в теоретичній і практичній юриспруденції та взаємодії з іншими соціально-правовими феноменами, що уможливило досягнення таких результатів. У методологічному плані велике значення має з’ясування власної природи правового порядку, його виокремленої, самостійної ніші у системі соціальних і правових явищ, що здатне відкрити подальші перспективи для розширення арсеналу юриспруденції і застосування адекватної природі правового порядку наукової методології його осягнення. У розумінні правового порядку визначальним є розуміння того, що цей феномен являє собою особливу форму соціально-правового буття і правову реальність, унікальна природа якої набуває специфічних форм виявлення, а відтак – і її сприйняття людською свідомістю. Правовий порядок має складну внутрішню природу і власні смислоутворюючі умови існування у соціумі, постає як особливий соціально-правовий феномен. Існування правового порядку виявляється у тому, що він є наявною правовою реальністю. Особливості бачення правового порядку визначаються тим, що він існує як специфічна, „видима і невидима” правова реальність. Зведення правового порядку до сукупності окремих компонентів правової реальності (правомірна поведінка, правові відносини) означає, що він є просто синонімом сукупності цих явищ, не утворює самостійної „правової матерії”. Але ж реальне правове буття суспільства, окремих людей та їхніх об’єднань щомиті вказує на те, що ця особлива правова реальність утворюється (відокремлюється) від правової поведінки, правових відносин, реалізації права, правозастосування, правових актів, і виникає та „додається” до них вже як новий компонент правової реальності. Правовий порядок має певне відношення до „геометрії”, „географії” і темпоральних характеристик суспільного і правового буття, це „фізичний” простір у його конкретному виявленні, один із вимірів простору людського буття поряд із політичним, економічним, релігійним та ін. Правовому порядку властиві різні іпостасі існування. Це втілені у дійсність (реальність) право, правова поведінка, правові відносини, образ правового порядку у людській свідомості. Інтегруючись у певну цілісність, ці феномени утворюють нову правову матерію – устрій правового життя суспільства, в координатах якого діють суб’єкти права. Правовий порядок державою тільки забезпечується, охороняється. Створює ж правовий порядок, постійно-безперервно дає йому життя, відтворює, підтримує саме суспільство, і від характеристик цього суспільства найбільше залежить, яким постає правовий порядок у конкретно-історичних умовах його життєдіяльності. Ідея правового порядку має універсальний (у тому числі і в темпоральному значенні цього слова) характер, оскільки вона є безпосереднім вираженням права з точки зору його призначення та можливостей оптимальної організації соціального життя. Ґенеза правового порядку і практики його втілення з античних часів до сучасності дає підстави для висновку про прихильність українського етносу до домінуючої у нелінійних процесах правового розвитку парадигми верховенства права, прав і свобод людини, становлення громадянського суспільства як консолідуючої та мобілізуючої соціальної сили. Правовий порядок має високу особистісну і соціальну цінність через те, що упорядкованість, передбачуваність, і стабільність соціального буття відкриває можливість більшості людей нормально здійснювати свої найважливіші життєві функції. Цілісний образ правового порядку може скластися у взаємодії раціонального і почуттєвого його осягнення, використання потенціалу духовної культури та інтелектуально-духовного досвіду людини, яка створює ідеальний образ порядку, що передує нормотворчості й реалізації права. Отже, ідеальний образ порядку є не таким вже й ідеальним, оскільки грунтується на наявній правовій реальності. Категорія „образ правового порядку” може стати ефективно працюючою у процесі осягнення правового порядку. У сучасних умовах тенденція антропологізації правового порядку поступово стає фактором розвитку правового порядку суверенної України. Категорія „сучасний правовий порядок” акцентує якісні характеристики цього феномена. Відсутність певного „мінімуму” правового порядку є тією межею, за якою починаються розпад суспільства, порушення і розірвання необхідних для збереження його цілісності зв’язків. Разом із тим, „мінімум” правового порядку – це тільки межа виживання і самозбереження суспільства. Для його сталого розвитку, і тим більше – для процвітання, є необхідним правовий порядок відповідної якості. Саме у цьому і є ключ до зрозуміння категорії „сучасний правовий порядок”. Із феноменологічних позицій правовий порядок – це відносно усталена і мінлива картина правового буття суспільства, яка утворюється домінуванням у ньому правозначущої поведінки і правових відносин, що ґрунтуються на цінностях свободи, справедливості і формальної рівності та виражаються як правова захищеність, безпека й упорядкованість суспільної життєдіяльності, надійність реалізації прав та інтересів особи, ефективне функціонування інституцій громадянського суспільства і механізмів державної влади. Ідеї синергетики змінюють бачення процесу утворення порядку. Самоорганізація хаосу лежить у підґрунті уявлень про еволюцію всесвіту. Поступово утверджується теза, що ті соціальні процеси, які звичайно ототожнювалися з хаосом, безпорядком, деструкцією (посилення соціальної неоднорідності, диференціації, боротьба протилежних суспільних сил, стрімка соціальна динаміка) є не зникненням порядку, а навпаки – показником зародження нового порядку. Сучасні уявлення про правовий порядок мають ґрунтуватися на визнанні його компонентом „природної самоорганізації суспільства”. Правовий порядок має визначатися як цілісний, внутрішньо узгоджений правовий результат, який утворюється масовою правозначущою поведінкою, правовими відносинами, реалізацією права, його належним правозастосуванням, і створює той сприятливий суспільно-правовий стан (клімат), який є необхідним для цивілізованого існування людини в рамках сучасного суспільства. Разом із тим, сучасний правовий порядок – це стан упорядкованого, безпечного і передбачуваного правового буття індивідів, соціальних груп і всього суспільства, який формується, відновлюється і змінюється в соціальних рамках та на основі усталено-динамічної системи правових координат (ціннісно-нормативної системи, зразків і моделей поведінки, поширених у суспільстві видів правових відносин), забезпечується суспільною легітимацією та нормотворчою, правоохоронною діяльністю держави, функціонуванням системи правосуддя за активної підтримки громадянського суспільства. Множинність правових порядків визначає необхідність вибору обґрунтованих підстав (критеріїв) для їх типології (класифікації). Підтримується позиція щодо розмежування міжнародного, інтеграційних і національних правових порядків.
Є підстави вирізняти у складі національного правового порядку такі його різновиди як регіональний (область, провінція, воєводство тощо), місцевий (район, місто, село) та локальний (правовий порядок в усталених та інституціоналізованих людських колективах), галузеві різновиди правового порядку (конституційно-правовий, адміністративно-правовий, адміністративно-процесуальний, цивільно-правовий, цивільно-процесуальний, екологічний, кримінально-правовий, кримінально-процесуальний, правовий порядок у трудових правовідносинах та ін.). Важливим підґрунтям правового порядку у суспільстві є соціальна структура, домінування у ній успішних і соціально активних верств, для яких упорядкованість індивідуальної і суспільної життєдіяльності є нормальною необхідною умовою буття, а відтак, і потребою. Суспільство з розвиненою соціальною інфраструктурою продукує ціннісно-нормативні засади, формує дієздатні інституції забезпечення правового порядку. Правовий порядок в Україні розвивався під впливом контраверсійних тенденцій правового розвитку – його антропологізації у західному й етатизації – у традиційному (колективістському) суспільствах. У сучасних умовах стає визначальною тенденція антропологізації правового порядку в Україні. Сучасний стан правового порядку багато в чому визначений особливостями перехідного періоду української державності. І саме правовий порядок є однією із форм цього процесу, що виявляється, перш за все, як пошук суспільством можливостей надійно регулювати значущі для нього базові відносини. Держава сама по собі деградує, якщо до процесу збереження та підтримки правового порядку і законності не виявляють належної і систематичної уваги інституції громадянського суспільства (політичні організації, громадські об’єднання, преса, релігія). Тільки тоді, коли держава як монополіст такого легітимного порядку, який володіє стійкістю і правовою законністю на території країни, спирається на підтримку суспільства, вона сама набуває високої соціальної цінності для громадян. Громадянське суспільство володіє потужним потенціалом щодо встановлення і забезпечення надійного правового порядку у суспільстві. Причому, вплив громадянського суспільства на правову упорядкованість суспільного життя не обмежується функціонуванням спеціалізованих громадських інституцій, які сприяють забезпеченню й охороні прав громадян, або тих, хто бере безпосередню участь у підтриманні громадського порядку в населених пунктах, при проведенні громадянських акцій і заходів тощо, а вивляється у всьому спектрі встановлення і підтримання правового порядку. Демократія і правовий порядок – це показники політичного і правового „здоров’я”, зрілості суспільства, його політичної і правової культури, а загалом – і рівня цивілізованості, оскільки вміння суспільства жити в умовах демократії та права і робить людську спільноту цивілізованою. Міжнародний правовий порядок як результат дії міжнародного права – це новий феномен соціальної реальності. Останні чверть століття виразно виявили тенденцію зближення міжнародного і національного права на тлі наростаючих інтеграційних процесів у сучасному світі. І чим помітнішою стає взаємозалежність держав, тим більшого значення набуває чинник упорядкованості в системі міжнародних відносин, що стає потужним фактором трансформацій національного правового порядку. Інтеграційні процеси у сучасному світі становлять чи не найголовнішу парадигму розвитку міжнародних відносин. Певні особливості має й утворюваний інтеграційний правовий порядок відмінності національних правових систем країн-учасниць ЄС, стан і рівень правопорядку у кожній окремій із них не нівелюються автоматично, а тим більше – не поглинаються під впливом необхідності інтеграції правового регулювання в економічній, фінансовій, митній та інших сферах. Осягнення правової культури і правового порядку не може не враховувати існування у суспільстві негативних правових явищ – неякісного законодавства, правового ідеалізму, нігілізму та цинізму, злочинності, інших правопорушень і неправових режимів, які підривають якість правової культури, знижують рівень правового порядку у суспільстві. Виносячи ці явища за рамки правової культури і правового порядку, виключаючи їх зі змістовних характеристик цих правових категорій, юриспруденція отримує односторонні характеристики і процесів становлення і, власне, природи феноменів правової культури та правового порядку. Інституціоналізація правового порядку як тенденція його становлення в Україні виявляється через посилення у його основі поряд із нормативними, передусім, ціннісних, доктринальних, корпоративних та локальних регуляторів, через виокремлення функції забезпечення правового порядку у діяльності державних органів не тільки спеціальної, але й загальної компетенції, через формування у суспільній правосвідомості образу правового порядку як життєво важливого чинника й особистісної та суспільної потреби. Зростання суспільного запиту на правовий порядок актуалізує доктринальне супроводження правового порядку, яке виявляє себе у відслідковуванні змін, що мають місце у цій сфері, у виявленні тенденцій цих змін та у виробленні стратегії і тактики правового упорядкування суспільного життя. У рамках сучасних підходів правовий порядок і проблематика його забезпечення можуть отримати потужні теоретичні і прикладні імпульси на шляхах нового напряму, що складається в юриспруденції, – теорії юридичних технологій. Технологічний підхід до правового порядку передбачає розверстку теоретичних конструкцій на прикладний і практичний рівень та досягнення певного результату і є дуже перспективним. |
