1. Категорія „правові засоби” характеризується унікальними теоретико-практичними можливостями, виявлення й дослідження яких дозволяє не тільки істотно поглибити розуміння сутності права, уточнити дані про будову позитивного права та надати нового й оригінального бачення традиційній юридичній проблематиці, але й сприяти підвищенню ефективності професійно-правової діяльності юристів-практиків. Виконане дисертаційне дослідження покликане поглибити й уточнити понятійний зміст категорії „правові засоби” на загальнотеоретичному рівні й продемонструвати (на конкретних прикладах) значення інструментального підходу для вдосконалення функціонування системи ОВС України. 2. Система передумов формування інструментальної правової теорії утворюється виявленими в ході дослідження чинниками: 2.1. Термін „право” містить базовий лінгвістичний субстрат, який за допомогою етимологічного аналізу можна виокремити в контексті будь-якого підходу до праворозуміння. Наявність такого субстрату свідчить про можливість переборення традиційного положення аналітичної юриспруденції про суб’єктивізм усіх сучасних підходів до праворозуміння, що інспіроване неопозитивістською ідеєю конвенціального визначення права. 2.2. За різних типів політичної системи суспільства право завжди виступає засобом соціальної стабільності і водночас – поступового прогресу; характер відносин між владою і підвладними лише визначає специфічні акценти розуміння його ролі та цілей. Українське суспільство перебуває в процесі складного перетворення з модерністського на постмодерністське; члени соціуму за таких умов починають сприймати право в цілому передусім як систему специфічних правових засобів, що можуть бути використані у складних процесах досягнення приватних (переважно) і публічних цілей. 2.3. У власне юридичному ракурсі постановка проблеми продукування інструментального підходу до права є наслідком синтетичного узагальнення результатів ряду досліджень актуальних проблем теорії держави та права, автори яких різними шляхами виходили на юридичні феномени, що їх неможливо було віднести до усталеного тезаурусу аналітичної юриспруденції і які були в кінцевому рахунку позначені як правові засоби. 3. Категорія „правові засоби” є основною категорією інструментальної теорії права. Ця категорія утворює спеціально-науковий (юридичний) модифікатор відповідної філософської категорії; базовий понятійний субстрат останньої в будь-якому випадку має використовуватися при конструюванні свого юридичного відповідника. Такий підхід дозволяє системно обґрунтувати базові положення пропонованої дефініції, хоча й ускладнюється фактом відсутності єдності в трактуванні у філософських джерелах сутності категорії „засоби”. 4. У найзагальнішому сенсі правові засоби - це система субстанціональних та діяльнісних правових явищ, за допомогою яких конкретні суб’єкти правовідносин, що поступово набувають характеру інструментальної гри, досягають приватних та публічних цілей. Новаційність запропонованої нами дефініції визначається введенням до її понятійного простору ознаки системності, комплексним обґрунтуванням сучасного цільового призначення правових засобів та зосередженням уваги на ігровій забарвленості правовідносин у сучасних умовах. Використання категорії „система” підкреслює, по-перше, системотвірний характер правових засобів стосовно правових цілей і, по-друге, означає, що саме правові засоби виступають окремими реально функціонуючими елементами правової системи в цілому. Цільове призначення правових засобів детермінується виявленою роллю права в суспільствах, що поступово набувають постмодерністського характеру. Розгляд правовідносин як специфічної інструментальної гри дозволяє підкреслити особливу змагальність, що є властивою правовідносинам за сучасних умов. 5. Одним із напрямків уточнення інструментального підходу в цілому та теорії правових засобів зокрема є інструментально-алгоритмічний підхід, який у контексті запропонованої концепції виступає своєрідним конкретизатором деонтичної логіки й покликаний органічно узгодити дані інструментальної теорії права та аналітичної юриспруденції, надавши належної уваги формально-логічній структурі й механізму дії субстанціональних правових засобів. 6. У контексті інструментально-алгоритмічного підходу норми права - це юридичні алгоритмічні приписи загального характеру. Така дефініція дозволяє звільнитися від абстрактності терміна „правові засоби”, конкретизує сутність норми права як найважливішого елемента системи правових засобів і одночасно підкреслює ознаку нормативності (уникнувши абсолютизації її значення). Головна цінність застосування наведеного визначення в дослідженнях інструментального профілю полягає в тому, що вона покликана відобразити ще й формально-логічну структуру та логічний механізм функціонування норм права. 7. Використання інструментального підходу для дослідження структури функції державного органу дозволяє суттєво поглибити уявлення про сутність функціональної діяльності державних органів та її елементний склад. Обов’язковою є необхідність включення засобів здійснення функції (засобів досягнення мети функціональної діяльності) до структури функції державного органу. При цьому провідна роль серед усіх інших засобів досягнення мети функціональної діяльності державного органу належить засобам правового характеру. Дослідження характеристик системи правових засобів, що використовуються певними органами держави при здійсненні власних функцій, у перспективі дозволить не тільки оцінювати якість функціонування державного механізму цілому у контексті інструментального підходу, але й здійснювати теоретичне моделювання функціональної діяльності певного органу держави. 8. Правові засоби, що використовуються ОВС України, необхідно розуміти як систему субстанціональних та діяльнісних феноменів правового характеру, котрі забезпечують досягнення основної мети та допоміжних цілей функціонування ОВС України. 9. Інструментальна теорія права здатна запропонувати такі гуманістичні зміни у праворозумінні, відповідно до яких суб’єктивні права починають розглядатися їх “користувачами” як реальні інструменти, призначені для розв’язання певних важливих задач. Такий підхід дозволить мінімізувати випадки добровільної пасивності працівників ОВС України. 10. Аналіз інструментально-правової якості Закону України “Про міліцію” свідчить про наявність системи споріднених неточностей, які обумовлюють неефективну організацію правового інструментарію, що призначений для досягнення основних цілей міліції. Інструментальний підхід дозволив розробити низку пропозицій, спрямованих на підвищення загальної інструментально-правової якості цього Закону. Результати дослідження свідчать про можливість поступового формування інструментального напряму у правотлумаченні, що й складе значною мірою подальшу перспективу проблематики виконаного дисертаційного дослідження. | 