У висновках викладено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке полягає у теоретичному обґрунтуванні наукових підходів та пропозицій щодо правових засад імплементації інституту стратегічної екологічної оцінки в екологічне право України. Правові засади здійснення стратегічної екологічної оцінки на сьогодні ще не здобули комплексного опрацювання в юридичній літературі, що зумовлює необхідність вирішення низки питань теоретичного та практичного значення. Виходячи з викладених у дисертації теоретичних положень, результатів вивчення сучасних наукових досягнень у галузі екологічної оцінки, аналізу національного законодавства України та європейського правового досвіду у зазначеній сфері, автором сформульовано низку висновків, спрямованих на вирішення окресленого завдання. До головних з них можна віднести такі: 1.Встановлено, що стратегічна екологічна оцінка є самостійним правовим явищем, має специфічну мету, завдання та зміст. Метою стратегічної екологічної оцінки є забезпечення найбільш повного врахування екологічних пріоритетів, у тому числі пов’язаних зі здоров’ям населення, у стратегічних рішеннях (або змінах до них), що приймаються органами державної влади. 2.Проаналізовано співвідношення понять стратегічної екологічної оцінки та екологічної оцінки проектів діяльності: стратегічна екологічна оцінка є засобом створення організаційно-правових умов щодо забезпечення екологічно сталого розвитку певних видів діяльності суспільства; екологічна оцінка проектів діяльності має завдання визначити вплив планованої діяльності на навколишнє природне середовище та вивчити дотримання у проекті вимог нормативно-правових актів з охорони навколишнього середовища, у тому числі, що сформовані за допомогою стратегічної екологічної оцінки. 3.Визначено та науково обґрунтовано систему спеціальних принципів стратегічної екологічної оцінки як системоутворюючих положень, що конкретизують провідні вказівки відносно особливостей правового регулювання здійснення стратегічної екологічної оцінки. 4.Виявлено особливості розвитку систем екологічної оцінки в Україні і державах ЄС. Встановлено, що в українському праві екологічна оцінка історично існує тільки к складі екологічної експертизи, чинне законодавство України не містить норм, які б регулювали процедуру врахування та посилення екологічних факторів у державних рішеннях, що спрямовані на розвиток певних видів діяльності суспільства. 5.Здійснено періодизацію історії формування сучасної концепції стратегічної екологічної оцінки, визначено три періоди формування правової концепції стратегічної екологічної оцінки: 1) 1970–1989 рр. – зародження ідеї застосування екологічної оцінки як інструменту державного регулювання щодо забезпечення екологічності розвитку різних напрямів діяльності суспільства; 2) 1990–2001 рр. – розробка правових принципів стратегічної екологічної оцінки та її апробація деякими державами і міжнародними організаціями; 3) починаючи з 2001 р. – уніфікація правових засад стратегічної екологічної оцінки на всьому просторі Євросоюзу. 6.Досліджено сутність інституту стратегічної екологічної оцінки, його зміст, властивості, об’єктно-суб’єктний склад. Інститут стратегічної екологічної оцінки розуміється виокремлено в рамках галузі екологічного права як сукупність взаємозалежних юридичних норм, що регулює суспільні відносини у процесі підготовки або зміни стратегічних рішень в єдиній системі державного управління з метою внесення або посилення в них екологічних чинників з погляду сталого розвитку. 7.Обґрунтовано основні ознаки стратегічного рішення як об’єкту екологічної оцінки та його види залежно від просторово-часового управлінського впливу. Запропоновано внесення змін та доповнень до Закону України „Про державне прогнозування і розроблення програм економічного і соціального розвитку України” з метою уточнення ієрархічних видів і функцій державних стратегічних рішень. 8.Доведено об’єктивну необхідність щодо виокремлення стратегічної екологічної оцінки як самостійної функції державного управління у галузі охорони довкілля. Автор дійшов висновку, що однією з головних характерних ознак правовідносин, які виникають при здійсненні стратегічної екологічної оцінки, є її специфічний суб’єктний склад. 9.Основними суб’єктами стратегічної екологічної оцінки автор визначає: органи виконавчої влади, що згідно з національним законодавством відповідають за підготовку проекту певних стратегічних рішень, органи державного управління у галузі охорони навколишнього середовища, органи державної управління у сфері охорони здоров’я, експертів, які є виконавцями екологічної оцінки за дорученням органів виконавчої влади, громадськість та інших зацікавлених суб’єктів, що мають право брати участь у проведенні стратегічної екологічної оцінки. 10.У процесі виконання наукових досліджень аргументовано висновок про доцільність закріплення в національному законодавстві України переліку видів правових актів, відносно яких стратегічна екологічна оцінка є обов’язковою. За основу для конкретизації об’єктів стратегічної екологічної оцінки запропоновано прийняти перелік потенційно небезпечних видів діяльності, що встановлений Постановою Кабінету Міністрів України № 554 ( 554-95-п ) від 27 липня 1995 р. Крім того автор вважає необхідним юридично визначити критерії екологічної значимості стратегічних рішень, які стануть підставою для прийняття рішень про проведення або не проведення стратегічної екологічної оцінки, а також встановлення обсягу проведення стратегічної екологічної оцінки. 11.Обгрунтовано необхідність розробки правових гарантій застосування стратегічної екологічної оцінки в Україні; що складаються з правових умов та засобів, за допомогою яких забезпечується повне досягнення правового результату на всіх стадіях процедури стратегічної екологічної оцінки. Доведено, що головною правовою гарантією належного застосування процедури стратегічної екологічної оцінки в Україні повинне стати прийняття окремого нормативно-правового акта – Закону України „Про стратегічну екологічну оцінку”, запропоновано його концептуальний проект. | 