У дисертації наведено теоретичне узагальнення та запропоновано розв’язання важливої наукової проблеми вироблення системних заходів щодо вдосконалення правових засад регулювання діяльності міжнародного комерційного арбітражного суду. Для розв’язання наукової проблеми дисертантом досліджено історію становлення, розвитку міжнародного комерційного арбітражу та Міжнародного комерційного арбітражного суду, його юридичну природу, законодавство про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України, принципи процесу розгляду спорів, а також сформульовано такі основні теоретичні та практичні висновки з метою підвищення ефективності вищезазначених засад. 1. У теоретичному розумінні міжнародний комерційний арбітраж – це механізм розгляду комерційних спорів, ускладнених іноземним елементом, між приватними особами (юридичними та фізичними), який базується на угоді сторін та вилучає конкретний спір з суду загальної юрисдикції. 2. Юридична природа третейського судочинства відрізняється від судів загальної юрисдикції за характером створення, реєстрації третейського суду, порядку передання, розгляду та виконання його рішень. За своєю природою міжнародний комерційний арбітраж – це недержавне утворення, яке створюється відповідно до чинного законодавства за ініціативою фізичних і юридичних осіб для розгляду спорів, що випливають із цивільних або господарських правовідносин за наявністю відповідної третейської угоди. 3. Доведено, що найбільш плідною юридичною концепцією, з позицій якої доцільно розглядати правове регулювання спорів, є господарська – правова, оскільки: 1) за своєю юридичною природою ці спори є господарськими. Вони виникають у процесі господарювання між суб’єктами господарювання (спори між юридичними особами, громадянами, які здійснюють підприємницьку діяльність) і з приводу відносин, що класифікуються як господарські; 2) ці спори можуть бути передані на вирішення лише спеціалізованому (господарському) суду (якщо казати про систему державних судів); 3) заяви про видачу виконавчого документа подаються у господарський суд, їх розгляд, одержання виконавчого документа також здійснюються цими судами тощо. 4. Питання визначення права, яке повинно застосовуватися до суті спору регулює стаття 28 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», закріплюючи принцип, згідно з яким третейський суд повинен 14 вирішувати спір на основі норм права, яке обрали сторони спору. У разі, коли немає якої-небудь вказівки сторін, такий третейський суд застосовує право, визначене згідно з колізійними нормами, які він вважає застосовними. Зроблено висновок, що ієрархія застосовування норм іноземного права, така: 1) матеріальні норми, 2) норми lex mercatoria, 3) норми торгових звичаїв, 4) колізійні норми та 5) норми процесуальні. 5. Уточнено поняття "рішення МКАС" - це остаточний акт правозастосування у формі процесуального документа, що вирішує спір суб'єктів господарювання по суті, винесений МКАС як недержавним органом вирішення комерційних (господарських) спорів, ускладнених іноземним елементом. 6.Сформульовано доцільність виділення таких ознак рішення МКАС: воно приймається недержавним органом вирішення спору, що не входить у судову систему України; рішення є процесуальним документом і правозастосовчим актом – результатом специфічного правозастосовного процесу, особливість якого полягає в можливості вибору сторонами права, що підлягає застосуванню; може базуватися на застосуванні "наднаціональних" норм права (норми lex mercatoria) або "загальних принципів права"; може ґрунтуватися не на нормах матеріального права (рішення "дружніх посередників"); приймається арбітрами, які виступають від свого імені, а не від імені держави або арбітражної установи; розв'язує всі питання по суті; приймається з комерційних (господарських) спорах, ускладнених іноземним елементом. 7.Аргументовано, що рішення МКАС набуває властивість відносної обов'язковості з моменту вступу його в силу (з моменту одержання рішення сторонами), тобто воно обов'язкове тільки для сторін, щодо яких винесене. Властивість загальнообов'язковості таке рішення набуває тільки після підтвердження його судом у процесі оспорювання або примусового виконання цього рішення. Доведено, що властивість неспростовності арбітражного рішення є відносною, воно стає абсолютним з моменту підтвердження його судом або закінчення терміну на оспорювання або примусове виконання арбітражного рішення. 8. Запропоновано й аргументовано класифікацію рішень МКАС. Залежно від критерію остаточності виділяють остаточне (final award), часткове (partial award) та повне (global award) рішення. Важливе значення для виконання арбітражних рішень має поділ їх на внутрішні та іноземні. Залежно від того, чи збігаються місце арбітражу і, відповідно, місце прийняття арбітражного рішення з місцем його виконання чи ні, можна говорити або про внутрішні, або про іноземні арбітражні рішення. 9. Сформульовано підхід до формулювання алгоритму визначення випадків, у яких виконання іноземного арбітражного рішення буде не сумісне з публічним порядком України. Це випадки, коли арбітражне рішення: а) однозначно не сумісне з публічним порядком виконання рішень, що порушують основні конституційні права та свободу людини та 15 громадянина; б) не сумісне з публічним порядком виконання рішень, прийнятих із порушенням процесуальних прав відповідача; в) не сумісне з публічним порядком виконання іноземних арбітражних рішень, якщо таке виконання стосується імперативних норм національного публічного права. 10. Надано пропозиції щодо обмеження використання категорії «суперечність публічному порядку» шляхом: 1) визначення її внутрішнього змісту для виявлення тих її зовнішніх меж у кожній конкретній ситуації, які таким внутрішнім змістом опосередковуються; 2) окреслення зовнішніх меж тих правових областей, де ця категорія взагалі не припустима до застосування. З використанням компаративістського методу при аналізі практики Російської Федерації обґрунтовується пріоритетність першого шляху. 11. Визначено поняття "оспорювання рішення МКАС" як звернення суб'єктів господарювання в компетентний суд з вимогою про перевірку рішення МКАС, що набрало чинності. Уточнено поняття "примусове виконання рішення МКАС" - це застосування органами судової влади та державної виконавчої служби примусових заходів, спрямованих на виконання рішення МКАС. 12. Зроблено висновок про те, що, незважаючи на суперечності чинного законодавства України, що регулює примусове виконання рішень МКАС, винесених на території України, керуватися необхідно Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж», що передбачає дозвільний порядок примусового виконання таких рішень через суди загальної юрисдикції. Доведено доцільність закріплення в законодавстві дозвільного порядку примусового виконання рішень МКАС. 13. Проаналізовано питання розмежування предметної підвідомчості міжнародного комерційного арбітражу і третейських судів. Обґрунтовано, що законодавство про третейське судочинство, третейський суд вправі розглядати спори, що випливають із цивільно-правових та господарських відносин, крім тих, коли їх суб’єктами є нерезиденти України. Отже, якщо спір віднесений до сфери міжнародного комерційного арбітражу, то порядок його розгляду регламентується законодавством про міжнародний комерційний арбітраж, зокрема Законом «Про міжнародний комерційний арбітраж», а якщо спір не належить до зазначеної сфери, то третейський розгляд повинен здійснюватися згідно із Законом «Про третейські суди». 14. Узагальнено практику розгляду національними судами клопотань про приведення у виконання рішень міжнародних комерційних арбітражів, дозволило сформулювати загальні правила застосування в подібних питаннях застереження про публічний порядок. По - перше, суд не повинен звертатися до застереження про публічний порядок у випадках, коли існують інші законні підстави для відмови у визнанні та виконанні арбітражного рішення. Публічний порядок, таким чином, виступає в ролі надзвичайного заходу. По-друге, розглядаючи клопотання про визнання та виконання іноземного 16 арбітражного рішення, суд не вправі переглядати це рішення по суті. Категорія публічного порядку застосовується лише тоді, коли не саме рішення, а наслідки його виконання можуть бути не сумісні з основами внутрішнього правопорядку. | 