У висновках дослідження викладено найбільш важливі наукові та практичні здобутки; основні теоретичні положення і практичні рекомендації, що випливають із результатів дослідження; сформульовані конкретні пропозиції щодо вдосконалення правових засад електронної комерції в Україні. Узагальнення результатів дисертаційного дослідження дало можливість дійти таких висновків: 1. У юридичній практиці поняття “електронна комерція” означає укладання на міжнародних та внутрішніх ринках в електронній формі низки підприємницьких договорів, таких, як купівля-продаж, постачання, страхування, банківські договори, перевезення вантажів чи пасажирів повітряним, морським, залізничним транспортом, а також інших договорів, пов’язаних із промисловим та діловим співробітництвом. У загальному розумінні, електронна комерція – це така форма постачання продукції, за якою вибір та замовлення товару здійснюється через комп’ютерні мережі, а розрахунки між покупцем та постачальником відбуваються з використанням електронних документів і/або електронних засобів платежу. Або ж іншими словами: електронна комерція – це створення вартості за рахунок використання цифрових технологій. 2. Сьогодні в Україні ставлення до електронної комерції характеризується як до засобу, що здатний зробити традиційний бізнес більш ефективним, але не обов’язково має такий результат. Водночас погляди провідних фахівців даної сфери щодо зручності, ефективності та прибутковості застосування електронних форм ведення справ і торгівлі значно різняться, інколи їх можна визначити як протилежні. Водночас серйозних дискусій з приводу необхідності законодавчої регламентації вже існуючої практики не спостерігається. 3. Через виняткову значимість відносин у сфері електронної комерції для становлення конкурентноздатної ринкової економіки будь-яка цивілізована держава має сприяти їх розвитку. Для цього необхідно розробляти основні процедури і принципи здійснення електронної комерції, а також передбачати рівні юридичні гарантії та судовий захист для всіх її учасників. До того ж слід зважати на те, що особливістю правовідносин, які мають бути врегульованими, є те, що вони здебільшого мають екстериторіальний характер. Однобічне застосування державою правових норм, що регулюють такі відносини, без обліку досвіду міжнародної практики і законодавства інших країн буде неефективним. 4. Незважаючи на те, що електронна комерція набуває все більшої популярності у світі, дотепер залишаються невирішеними такі найбільш важливі проблеми: а) тільки сьогодні формуються засади законодавства, що регулюють права й обов’язки суб’єктів електронної комерції при здійсненні електронних угод; б) стримуючим чинником є відсутність стандартної системи цифрових сертифікатів; в) не вирішено питання уніфікації вимог до форми укладення угод, захисту інформації та використання електронних підписів, охорони прав споживачів та інтелектуальної власності й низки інших. 5. Оскільки проблеми, пов’язані з електронною комерцією, нині перебувають на стадії вивчення й апробації, деякі держави намагаються самі встановлювати законодавчі правила її здійснення, наприклад, США, Німеччина, Італія, Австрія, Нідерланди, Ірландія та ін. Аналогічні проекти є в Данії, Франції, Великобританії, Іспанії. Аналіз національної і міжнародної законодавчої бази свідчить про наявність різних підходів до регулювання відносин щодо використання електронного підпису. Така розбіжність полягає у цільовому призначенні його використання: або внутрішньодержавне, або міжнародне. 6. Поняття електронної комерції в національних правових системах не містить однакового визначення. Унаслідок цього в європейських країнах застосовується низка обмежень, а саме: через мережу Internet не укладаються угоди, що вимагають нотаріального посвідчення, та угоди, що вимагають реєстрації в органах державної влади; угоди в галузі сімейного та спадкового права. 7. Сьогодні в Україні склалися певні передумови розробки і впровадження системи використання електронної мережі з метою здійснення комерційної діяльності. Так, розроблено і здійснюються заходи в напрямі організації системи державних електронних торгів. Водночас проблеми правомочності укладання електронного договору, створення електронного уряду, достовірності електронного підпису і взагалі розробки електронної програми розвитку сфери електронної комерції поки що не розглядаються. 8. Для того щоб електронний документообіг застосовувався в комерційній та господарській діяльності, законодавство повинне містити визначені правові норми, що сприяють використанню комп’ютерних технологій при здійсненні угод та інших юридично важливих дій. З метою реалізації цього завдання необхідно розробити і прийняти ще низку законів, насамперед “Про електронну комерцію (торгівлю)”. У цьому Законі має бути визначено особливості використання обміну електронними повідомленнями при здійсненні угод між суб’єктами електронної комерції. 9. В Україні необхідно щоб запрацювала державна цільова програма, яка б включала низку заходів з якнайшвидшого створення вітчизняної системи легітимного використання електронної мережі з метою здійснення комерційної діяльності. Ця програма повинна визначати такі цілі: зниження витрат на здійснення електронної комерції; підвищення прозорості укладення угод у сфері електронної комерції та зменшення зловживань при витраті бюджетних коштів; збільшення конкуренції у віртуальній сфері при отриманні державних замовлень; прискорення процедур проведення конкурсних торгів; поступове входження України до глобальної світової системи електронної торгівлі. 10. Упровадження системи легітимного використання електронної мережі з метою здійснення комерційної чи господарської діяльності потребує її поетапної інтеграції в діючу систему державних закупівель з поступовим витісненням неелектронних способів ведення діяльності шляхом заміщення окремих процедур й операцій на їх електронні аналоги. 11. Законодавство про захист прав суб’єктів електронної комерції має бути міжнародним та “прозорим”. Глобальний і розгалужений характер on-line економіки не дає змоги регулювання її будь-яким урядом або державним органом. Унаслідок цього відбувається домінування на практиці способу саморегулювання. Розробку та впровадження такого законодавства має бути спрямовано на створення уніфікованих правил або “кодексів поведінки” всіх учасників електронної комерції. Тому країни, в яких правова система ґрунтується на судовому прецеденті (рішенні суду), мають більше можливостей для саморегулювання електронної комерції порівняно з країнами, в яких застосовуються винятково нормативні правові акти. У них електронна комерція часто не в змозі подолати правові перешкоди, які виникають під дією національних законів, зміна яких вимагає спеціальної процедури. 12. Дієздатність демократичних держав у світі електронних мереж обмежена, оскільки вони не мають відповідної правової бази, проте дозволяють кожному бажаючому приєднатися до загальнодоступних глобальних процесів. Цілеспрямоване втручання будь-якої держави у функціонування всесвітньої мережі Internet, яка децентралізована за своєю сутністю, не дає бажаного результату. У цій сфері жодна держава не має ні монополії, ні влади, ні можливості застосувати примусові засоби. Захист індивідуальних і суспільних інтересів тільки шляхом дозвільних або заборонних заходів не є ефективним у нематеріальному світі мереж. 13. Електронна комерція безперспективна, якщо її учасники не матимуть можливості захисту своїх прав і законних інтересів у суді. Тому законодавство повинно передбачати правила подання судових доказів в електронній формі з цифровим електронним підписом. 14. Сьогодні один з основних правових принципів електронної комерції полягає в такому: сторони, які уклали угоду, не мають права ставити під сумнів законність і дійсність останньої лише через те, що вона укладена електронним способом. Цей принцип, як правило, не закріплений у законі, а діє як звичай ділового обороту і винятково в межах спеціальної угоди між сторонами угоди про застосування електронних засобів. Домогтися його гарантованого дотримання не завжди можливо, що часто породжує значні юридичні проблеми. Зокрема, положення такої угоди не в усіх випадках володіють рівною юридичною чинністю при судовому розгляді, оскільки в законодавствах низки країн передбачається право сторін заперечити законність висновку тієї або іншої угоди на основі відсутності традиційного письмового документа на папері або документа, завіреного власноручними підписами сторін. Таким чином, електронна комерція часто не в змозі подолати правові перешкоди, що можуть виникати з огляду на загальнообов’язкові положення національного закону. 15. Сучасні програмні засоби захисту інформації, що передається через мережу Internet, дають змогу як ідентифікувати користувача (електронний підпис), так і забезпечити достатній рівень безпеки даних. Проте сьогодні відповідна вітчизняна і закордонна юридична база не розвинена через недостатню практику використання технологій захисту інформації і має декларативний характер. 16. У той час як у розвинених країнах світу розвиток електронного бізнесу здійснюється під контролем і за підтримки державних органів, в Україні цей процес відбувається стихійно, що не тільки негативно позначається на його темпах, а й призводить до виникнення низки інших серйозних проблем. Як і будь-який могутній інструмент, електронно-інформаційні технології і технології електронної комерції при їх неправильному або зловмисному застосуванні можуть становити серйозну небезпеку. З огляду на свій транснаціональний характер, бурхливі темпи розвитку і низку технічних особливостей, що ускладнюють державний контроль над забезпеченням законності, під час відсутності ефективної нормативно-правової бази, мережа Internet стає сприятливим середовищем для різних протизаконних дій, що можуть завдати значної шкоди інтересам суб’єктів підприємницької діяльності. Крім того, технології електронної комерції можуть використовуватися для дій, що спричиняють збитки інтересам держави, наприклад для ухилення від сплати податків, незаконного вивозу капіталу за кордон, торгівлі забороненими товарами тощо, що обумовлює необхідність не тільки державної підтримки розвитку електронної комерції у країні, а й управління цими процесами з боку держави. 17. Електронна комерція в Україні, ґрунтуючись на американському і європейському досвіді, буде розвиватися своїм шляхом, оскільки на її розвиток впливає багато чинників: відсутність законодавства, яке однозначно описує використання електронного цифрового підпису і засобів захисту інформації; нерозвиненість on-line засобів платежів як наслідок загальної непоширеності серед населення банківських карток; національні традиції ставлення до праці, які призводять до невміння швидко, якісно та ефективно обробляти замовлення в мережі Internet; користувачі мережі Internet становлять нині незначний відсоток від загальної кількості населення країни, що стримує інвестування і реалізацію серйозних комерційних проектів на території України. 18. Закріплення засад електронної комерції у законодавстві України, подальший розвиток правового регулювання електронної комерції з окремих її категорій у спеціальних законах, внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо питань електронного обміну даними, укладання угод в електронній формі тощо – це питання, що потребують невідкладного вирішення. Створивши режим найбільшого правового сприяння для розвитку електронної комерції в Україні, держава таким чином закладе той фундамент, на якому будуватиметься добробут нашої країни в ХХІ столітті. Проведеним дослідженням не вичерпуються всі аспекти проблеми розвитку та становлення електронної комерції в Україні. Планується продовження розробки даної теми, результати якої можуть бути використані в науковій та практичній діяльності державних органів, що в межах своїх повноважень забезпечують розробку правових норм з упровадження системи використання електронної мережі з метою здійснення комерційної діяльності. |
