1. Історія правничої думки невіддільна від непересічних особистостей, які її творили. Це стосується не лише вчених-правознавців чи викладачів вищих навчальних закладів, що належали до певних наукових шкіл і писали вагомі дослідження – дисертації, монографії. Не меншою мірою внесок в науку робили й інші діячі, які працювали в різних сферах суспільного життя. До таких належить і Олександр Кониський, що свої ґрунтовні правові знання здобув передусім на практиці і, не маючи формальної юридичної освіти, зумів заповнити цю прогалину палким інтересом до правових, державних, національних проблем, що свідчило про його величезний науковий потенціал, спрямований на пробудження національної свідомості українського народу. 2. У формуванні світогляду О.Кониського велику роль зіграли українське середовище Полтави, ідеї Кирило-Мефодіївського братства та Київської Старої громади. У формуванні його правових поглядів можна виділити два періоди (1854–1871 і 1872–1900 рр.), кожен із яких мав свої особливості. Перший етап діяльності О.Кониського припав на епоху реформ, яка скасувала кріпосне право в Росії, змінила судову систему. Центральною в його діяльності після повернення із заслання стала адвокатська практика в Катеринославі, участь у розробленні теоретичних і практичних проблем правничої діяльності. Другий етап характеризується активною участю О.Кониського в Київській Старій громаді. Вагомим є його внесок у встановлення зв’язкiв із галицькими українцями, що сприяло консолідації українського національно-визвольного руху. 3. Автором виявлено, що упродовж 1861–1899 рр. О. Кониський надрукував понад 160 статей і заміток, присвячених проблемам цивільного процесу, кримінального судочинства, судової та адвокатської діяльності. У центрі його уваги були питання, пов’язані з процедурою висунення позову щодо образи гідності та його забезпечення судовим розглядом, про ціну і розмір винагороди за судові витрати, про терміни розгляду в цивільному судочинстві. Він розглядав питання про суд присяжних, виїзний окружний суд, аналізував недоліки нотаріальної справи та ін. Великі сподівання О.Кониський покладав на діяльність земських зборів, які повинні контролювати мирових суддів і вимагати від них у певних випадках керуватися народними звичаєвими нормами. 4. Для правових поглядів О. Кониського характерне поєднання досягнень правової думки в інших європейських країнах, використання та глибокий аналіз чинного конституційного законодавства зарубіжних держав та національних, соціальних, психологічних особливостей та історичних традицій українського народу. Теоретичні погляди О. Кониського сконцентровані навколо національного, соціального та економічного визволення українського народу, ліквідації станової та правової нерівності. Він завжди був противником космополітизму, революційної боротьби та терористичної діяльності, прихильником легальних дій за демократизацію суспільного ладу. 5. Оцінюючи наслідки судової реформи 1864 р., О. Кониський показував, що на практиці не завжди виконувалися демократичні принципи судочинства: виборність мирових судів і присяжних засідателів, незалежність суддів, презумпція невинуватості, рівність усіх перед законом, гласність, усність і змагальність судового процесу, вільна оцінка доказів судом, право обвинуваченого на захист. Як на засоби, що забезпечують можливість відповідальності правителів перед підвладними, О.Кониський вказував на загальний виборчий процес, право відозви посадових осіб, судову підзвітність чиновників, законність у діяльності органів влади і управління, владу суспільної думки. 6. Аналізуючи діяльність Київської міської думи, членом якої О.Кониський був протягом 1878–1882 рр., він наголошував на порушеннях принципу гласності та публічності, суміщенні посад у думі та управі, показав бюрократично-канцелярський ґрунт, на якому здійснювалося господарське управління. 7. Усвідомлюючи важливість земельного питання, О.Кониський наполягав на його правовій законодавчо-науковій основі з дотриманням принципу соціальної справедливості. Він наголошував, що володіння, користування і розпорядження землею може бути ефективним тільки тоді, коли воно закріплене певними законами, обов’язковими для всіх членів суспільства. 8. Велику увагу О.Кониський звертав на належне юридичне визначення та чітке законодавче закріплення принципу національної мови в судочинстві. Мова судочинства – для нього насамперед важлива соціально-політична проблема, яка значною мірою обумовлює ефективність розвитку права загалом, формує стійкі засади самосвідомості, впливає на розвиток культури народу. Будь-яке обмеження прав підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, обумовлене незнанням ними мови, якою проводиться судочинство, і незабезпечення цим особам можливості користуватися в кожній стадії процесу рідною мовою, за його переконанням, є суттєвим порушенням кримінального процесу. 9. О.Кониському належить активна роль у діяльності Південно-Західного відділу Імператорського Російського географічного товариства у Києві та заснуванні у Львові Наукового Товариства ім. Шевченка. О. Кониський був одним із організаторів та авторів «Записок Наукового товариства імені Шевченка». Проблеми, які порушував він у публікаціях, були спрямовані на відродження та розбудову нації, її державності, широкої сфери суспільних наук. 10. О.Кониський багато уваги приділяв освітянським проблемам, розумів необхідність юридичної освіти для народу, формування правової свідомості. Він – організатор недільних шкіл, автор шкільних підручників, активний учасник дискусії з питань розвитку української літератури, меценат періодичних видань і наукових товариств, автор духовного гімну «Боже великий, єдиний, нам Україну храни». Його традиції гідно продовжили його учні – С.Єфремов, О.Лотоцький, Ф.Матушевський, М.Грушевський, В.Доманицький, І.Стешенко, О.Барвінський, М.Міхновський та інші видатні діячі. Правові погляди О.Кониського є цінним джерелом ідей, багато з яких втілилися в реаліях незалежної України, зафіксовані в її Конституції. Варто наголосити і на значному патріотично-виховному потенціалі особистості О.Кониського, його активній громадянській позиції, що важлива для формування політичної та правової культури українського народу на сучасному етапі. |