У Висновках викладаються найбільш важливі теоретичні положення дисертаційного дослідження, формулюються пропозиції щодо удосконалення правового забезпечення соціального захисту дітей-інвалідів, основними з яких є: 1. З урахуванням міжнародних стандартів, позитивного досвіду зарубіжних країн у національному законодавстві доцільно застосовувати замість терміну «дитина-інвалід» термін «дитина з обмеженими можливостями». Останню можна визначити як дитину зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності, порушення в розвитку, труднощі в самообслуговуванні, спілкуванні, навчанні, оволодінні в майбутньому професійними навичками, яка потребує особливої турботи та першочергового забезпечення необхідною соціальною допомогою і захистом. 2. Дитину-інваліда відрізняють від дорослих інвалідів наступні ознаки: - захворювання та інвалідизація дитини-інваліда внаслідок невдалих пологів матері, превентивних заходів (щеплення тощо); - можливість повного або часткового вилікування внаслідок розвитку та росту дитини; - потреба дитини-інваліда в особливому та першочерговому захисті і підтримці через свій вік та певні обмеження розумового або фізичного розвитку. 3. Соціальний захист дітей-інвалідів - це система гарантованих державою економічних, соціальних та правових заходів, що забезпечують дітям з обмеженими можливостями умови для подолання та компенсації існуючих у них обмежень шляхом надання необхідної допомоги, матеріального обслуговування, соціально-побутового, медичного забезпечення та створюють умови для отримання ними освіти, професійної підготовки, забезпечення зайнятості, з метою створення рівних можливостей у суспільному житті з іншими громадянами. 4. Складовими механізму соціального захисту дітей-інвалідів є: - матеріальне, соціально-побутове і медичне забезпечення дітей-інвалідів; - здобутті освіти на рівні, що відповідає їхнім здібностям і можливостям, професійній підготовці; - допомога у працевлаштуванні; - розробка та реалізація державних програм із соціального захисту дітей-інвалідів; - створення умов для безперешкодного доступу дітей-інвалідів до соціальної інфраструктури. 5. З метою удосконалення соціального захисту дітей-інвалідів пропонується внесення наступних змін до чинного законодавства: - ввести групи інвалідності у дітей, у зв'язку з чим Міністерству охорони здоров'я України спільно із Міністерством праці та соціальної політики України слід затвердити Інструкцію про встановлення груп інвалідності у дітей, в якій передбачити, крім переліку медичних захворювань та патологій, також перелік соціальних факторів, які можуть внаслідок хвороби чи патології спричинити (чи вже спричиняють) обмеження можливостей дітей-інвалідів брати участь в житті суспільства нарівні з іншими дітьми; - створити єдину систему обліку та аналізу дитячої інвалідності та її окремих показників - Регістр дітей-інвалідів; - заборонити приватизацію і перепрофілювання спеціалізованих дитячих санаторно-курортних установ для інших потреб; - прийняти Закон України «Про соціальний захист дітей з обмеженими можливостями», в якому передбачити право дітей-інвалідів на соціальний захист та механізм забезпечення державою такого захисту. Пріоритетними сферами суспільного життя, в яких діти-інваліди повинні отримувати державну підтримку та допомогу, повинні стати охорона здоров'я, соціальні послуги, освіта, зайнятість. В Законі потрібно передбачити форми соціального захисту дитини-інваліда, гарантії права дітей-інвалідів на соціальний захист, відповідальність за невиконання чи неналежне виконання положень Закону. 6. Важливою гарантією державного захисту дитини з обмеженими можливостями при її соціальному забезпеченні повинен стати судовий захист порушених прав. У зв'язку з цим необхідно забезпечити поінформованість сімей з дітьми-інвалідами про їх права та доступність звернення представників дітей-інвалідів до суду за захистом конституційного права на соціальний захист. Доцільно вилучити з Переліку видів підприємницької діяльності, яка підлягає ліцензуванню, професійну діяльність при наданні соціальних послуг. 7. Для забезпечення достатнього життєвого рівня дітей-інвалідів, додержання їх прав і свобод необхідно вжити наступних заходів: - рівень прожиткового мінімуму для різних категорій населення слід затверджувати не на цілий рік, а переглядати декілька разів на рік; - довести рівень соціальної допомоги спочатку до рівня прожиткового мінімуму, а потім підняти вище. Неприпустимим є положення, при якому розмір соціальної допомоги для дитини-інваліда визначається у відсотковому відношенні до прожиткового мінімуму, що фактично дискримінує дитину-інваліда; - передбачити надання соціальної допомоги дітям-інвалідам залежно від важкості інвалідності, соціальних факторів, ступеня потреби у соціальному захисті; надання допомоги на догляд за дитиною-інвалідом залежно від важкості захворювання дитини-інваліда та майнового становища сім'ї; - передбачити в Законі України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» розмежування демографічних груп «діти до б років» та «діти від 6 до 18 років». 8. У нормативно-правових актах, які регулюють встановлення інвалідності у дітей, необхідно передбачити обов'язкову розробку індивідуальної програми реабілітації дітей-інвалідів при винесенні рішення про встановлення їм інвалідності. В цій програмі слід передбачати заходи з медичної, соціальної і професійної реабілітації, у тому числі раннє проведення профорієнтаційних заходів, а також контроль за реалізацією призначених реабілітаційних заходів для кожної конкретної дитини-інваліда. 9. Для забезпечення ефективного контролю за дотриманням прав дітей, в тому числі дітей-інвалідів, та забезпечення їхнього соціального захисту доцільно прийняти Закон України «Про Уповноваженого з прав дитини», яким запровадити функціонування загальнодержавного і регіональних уповноважених з прав дитини. 10.3 метою повного та всебічного забезпечення соціального захисту дітей-інвалідів державі необхідно збільшувати функціонування мережі неурядових організацій, які надають підтримку та допомогу дітям-інвалідам, стимулювати діяльність таких організацій шляхом надання їм різного роду пільг та компенсацій. 11. Види матеріального забезпечення, яке надається дітям-інвалідам, можливо класифікувати залежно від: періодичності виплати, форми надання, суб'єкта отримання, джерел фінансування, юридичного факту, при встановленні якого надається забезпечення. 12.3 метою забезпечення конституційного права дитини-інваліда на освіту необхідно прийняти Закон України «Про освіту осіб з обмеженими можливостями здоров'я (спеціальну освіту)», який надасть можливість інвалідам отримувати освіту на рівні, що відповідає їхнім здібностям і можливостям. 13. Важливим питанням є фінансове та матеріально-технічне забезпечення державних програм із соціального захисту дітей-інвалідів у сфері освіти, тому необхідно передбачити їх фінансування в Законі України «Про Державний бюджет». 14. В Законі України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та в Умовах прийому до вищих навчальних закладів слід передбачити норму про зарахування дітей-інвалідів до вищих навчальних закладів за співбесідою, але за умови, що ця дитина дійсно зможе надалі навчатися і таке навчання не зашкодить її' здоров'ю. 15.3 метою стимулювання роботодавців до працевлаштування дітей з обмеженими можливостями доцільно встановити пільги щодо їх господарської діяльності, розробити та затвердити Положення про подяку кращому дитячому парароботодавцю. 16. В Законі України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» необхідно передбачити механізм працевлаштування осіб з обмеженими можливостями, порядок проведення атестації робочих місць, а також встановити обов'язок роботодавця щодо працевлаштування інвалідів у межах встановленої квоти робочих місць. | 