У дослідженні представлено розв’язання наукового завдання, яке полягає у комплексному теоретико-компаративістському аналізі правових аспектів концепції сталого розвитку сучасної держави та на його підставі розроблення наукової основи національної правової політики у сфері забезпечення сталого розвитку України. За результатами дослідження зроблено такі висновки та надано практичні рекомендації. 1. Загальновизначеного поняття «сталий розвиток» не існує, тоді як без внесення ясності у це поняття неможливо говорити про ефективність правового регулювання цього процесу. Саме тому важливим питанням реалізації концепції сталого розвитку є закріплення чіткого легального визначення поняття «сталий розвиток». Пропонується таке визначення цього поняття: Сталий розвиток – керований стабільний соціально-економічний розвиток, що не порушує природної основи, спрямований на виживання та безперервний прогрес суспільства у межах господарської ємності біосфери. 2. Правове забезпечення сталого розвитку – це нормативно-правовий процес, спрямований на врегулювання суспільних відносин, які складаються між державою та її органами, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами з приводу забезпечення соціально-економічного розвитку з метою задоволення як нинішнім, так і майбутнім поколіннями різноманітних потреб (фізіологічних, економічних, духовних тощо) в процесі взаємодії з природою. 3. У зв’язку з необхідністю переходу на шлях сталого розвитку перед правовою наукою постає ряд завдань: теоретичне наповнення правового фундаменту нової моделі розвитку суспільства та держави – моделі сталого розвитку; необхідність узаконеного переходу до сталого розвитку; перегляд галузевого законодавства з позиції концепції сталого розвитку. У зв’язку з необхідністю переходу на шлях сталого розвитку з’являється нова функція права – екологічна, яка передбачає суміщення законів природи та законів розвитку суспільства. 4. Проблеми стабільності у правовій сфері суспільного життя відіграють провідну роль. Можна говорити про наявність суспільної потреби в стабільності. Особливої гостроти ця потреба набуває в умовах різного роду соціальних, економічних, політичних, екологічних потрясінь. За таких умов важливого методологічного значення набуває з’ясування ролі правопорядку в забезпеченні сталого розвитку. Правопорядок слід розглядати як особливу форму прояву соціального порядку, який в умовах переходу до сталого розвитку повинен відповідати таким критеріям: стабільність державних та суспільних інституцій, що функціонують на основі права; підпорядкування суспільних відносин юридичним приписам; гарантована можливість використання суб’єктивних прав та виконання юридичних обов’язків усіма суб’єктами права тощо. 5. Перехід світового співтовариства до сталого розвитку – процес тривалий, складний та суперечливий. Перепони, що стоять на заваді сталому розвитку, мають переважно правове походження. Так, до головних перешкод правового характеру слід віднести: відсутність концепції правового регулювання, внаслідок чого затягується розробка та прийняття системи програмних документів; непослідовна політика законодавця у забезпеченні сталого розвитку; невідповідність існуючих нормативно-правових актів у цій сфері правилам законодавчої техніки; не використовується при розробці законодавства науковий аналіз розроблених міжнародно-правових документів у сфері забезпечення сталого розвитку; не узгоджується прийняття нормативно-правових актів із зацікавленими верствами населення тощо. 6. Більшість країн світу пішли далі проголошення ідеології сталого розвитку державною стратегією – накопичили значний досвід правового регулювання відносин суспільства з природою. Кожна країна є унікальною і в досягненні цілей сталого розвитку спирається як на власний рівень економічного розвитку та природно-ресурсний потенціал, так і на рівень культурного розвитку. У цілому правова політика провідних країн світу у сфері забезпечення сталого розвитку має багато спільного, зокрема: а) цілі сталого розвитку зорієнтовано на суспільне сприйняття та підтримку урядових програм розвитку; б) наявність розгорнутої законодавчої бази з питань забезпечення сталого розвитку; в) існування ефективної правозастосовчої практики реалізації основних положень концепції сталого розвитку; г) простежується зростання уваги населення до концепції сталого розвитку тощо. Законодавство провідних країн світу у сфері сталого розвитку має суттєві відмінності, які залежать від багатьох факторів впливу. У числі національних особливостей концепції сталого розвитку можна виокремити: Велика Британія – перевага надається соціальним гарантіям; Канада – в основі національної концепції сталого розвитку лежить ідея лідерства; Австралія – перевага надається розробленню регіональної правової політики у сфері забезпечення сталого розвитку; Нідерланди – концепція сталого розвитку базується на синтезі соціального, економічного та екологічного факторів; США – пріоритет надається економічному зростанню; Японія – в основу концепції сталого розвитку покладено екофільну модель природокористування; Китай – у центрі концепції сталого розвитку знаходиться демографічна політика. Країни пострадянського простору (Росія, Україна, Білорусія) ще далекі від того, щоб здійснювати ефективну, скоординовану правову політику у сфері сталого розвитку. Кожна із пострадянських країн має спільні проблеми, що стоять на заваді здійснення переходу до сталого розвитку, зокрема: недостатньо усвідомлена роль державного управління як інструменту побудови суспільства сталого розвитку; недостатньо розвинуті законодавство та право у сфері сталого розвитку; відсутня політична воля з боку держави до побудови суспільства сталого розвитку тощо. 7. Перехід до концепції сталого розвитку неможливий без трансформації прав людини. Концепція сталого розвитку покликана усунути протиріччя між правами нинішніх та прийдешніх поколінь, змінити антропоцентричний підхід у правах людини на біоцентричний, забезпечити соціально-економічні умови, що будуть сприяти забезпеченню прав людини, удосконаленню процедур захисту прав людини і громадянина тощо. 8. Концепція сталого розвитку пропонує новий підхід до проблеми світосприйняття. Формування стратегії сталого розвитку в Україні із самого початку відбувалося так, що суспільство скоріше віддалялося, ніж наближалося до вирішення цієї проблеми. Саме тому вирішальною для правового забезпечення сталого розвитку України є розробка та прийняття Національної концепції сталого розвитку як базового документа. Закріплення основних принципів ідеології сталого розвитку буде сприяти подоланню негативних стереотипів у цій сфері. Цей важливий документ повинен стати ідейною основою для розвитку відповідного законодавства, створити механізми узгодженої економічної, соціальної та екологічної складової збалансованого розвитку суспільства, систематизувати план дій та строки виконання конкретних етапів. | 