У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства, практики підрозділів міліції України з правовиховної діяльності, осмислення наукових праць з різних галузей суспільних наук (філософії, соціології, історії, педагогіки, юридичної психології, юриспруденції, зокрема теорії права, адміністративного права та кримінології), автором зроблено висновки, сформульовано рекомендації та внесено пропозиції, спрямовані на вдосконалення правовиховного процесу в Україні та правовиховної діяльності підрозділів міліції. Їх теоретико-методологічний і законодавчо-практичний характер полягає у наступному: Правове виховання як самостійне явище суспільної дійсності має глибоке історичне та соціальне коріння. Серед учених, які досліджували і досліджують проблеми правового виховання немає єдиної думки щодо поняття та сутності зазначеного феномена. Це пояснюється не тільки суб’єктивним фактором, але й тим, що поняття правового виховання розглядається в юридичному, педагогічному, психолого-педагогічному та інших аспектах і є складовою предмета дослідження кількох наук. Правове виховання може бути визначено як здійснювана на основі норм та принципів права за допомогою спеціальних форм та методів, послідовна, систематична та цілеспрямована діяльність суб’єктів права, що має на меті підвищення рівня правової свідомості та правової культури окремих індивідів, соціальних груп та суспільства в цілому і зорієнтована на їхню соціально-активну правомірну поведінку. Визначено, що ознаками правового виховання є такі: послідовність; систематичність; цілеспрямованість; реалізація через діяльність суб’єктів права; цільова спрямованість на формування і підвищення правової свідомості та правової культури; використання правовиховних форм і методів; базування на нормах та принципах права. На підставі комплексного аналізу понять „механізм правового виховання” та „система правового виховання” рекомендовано їх розмежовувати, ввести в більш широкий науковий обіг категорію „система правового виховання”, що являє собою сукупність всіх основних елементів, які задіяні в правовиховному процесі, а саме: суб’єкт, об’єкт, форми, засоби, способи та методи. Конкретизовано форми правового виховання, до яких віднесено правову освіту, правову пропаганду, правову агітацію, юридичну практику, правомірну соціально-активну діяльність чи поведінку, самовиховання. Доведено, що категорії „правова освіта”, „юридична освіта” та „правова просвіта”, всупереч усталеним в юридичній науці поглядам, слід розрізняти. Останні дві є різновидами правової освіти. Вперше запропоновано розглядати юридичну клініку як особливий різновид юридичної освіти (для студентів юридичних навчальних закладів) і правової просвіти (для населення). Юридична клініка – це діяльність з отримання практичних навичок студентами старших курсів через надання юридичних консультацій населенню. Характеристика правовиховного процесу за участю міліції здійснена з врахуванням її специфіки і динаміки:
– міліція не є основним суб’єктом правовиховної діяльності; – правове виховання відбувається працівниками міліції в процесі здійснення всіх функцій, що їй притаманні, але основне правовиховне навантаження припадає на профілактичну функцію; – правовиховна робота працівників міліції відзначається тим, що вони виступають одночасно як: а) суб’єкти і об’єкти правового виховання; б) суб’єкти правового виховання і суб’єкти управління правовиховним процесом; – як суб’єкти правовиховного процесу працівники міліції є: „юристами-правознавцями”, тобто мають необхідні для юриста якості; професіоналами своєї справи, фаховість яких обумовлена особливостями професійної освіти; вихователями, що володіють усіма формами та методами правовиховної діяльності; – якісна правовиховна діяльність міліції здатна слугувати передумовою перспективного перетворення міліції з органу примусу на орган з „надання послуг” населенню. 9. Встановлено, що основними формами правовиховної діяльності міліції є правова просвіта, правова пропаганда, правова агітація, юридична практика, а методами – переконання, заохочення, примус, інформаційний вплив. Підвищення ефективності діяльності міліції визначається, крім інших факторів, якістю проведення правового виховання. Підрозділи міліції не в однаковій мірі здатні його здійснювати належним чином. Назріла об’єктивна потреба у спеціалізації правовиховної діяльності, визначенні та характеристиці форм та методів, властивих різним підрозділам міліції. Це дозволило б уникнути дублювання в діяльності окремих служб, конкретизувати їхні завдання, функції, організаційну структуру, визначити обсяг роботи, а на підставі цього – нормативну штатну чисельність особового складу підрозділів. 10. Уточнено, що взаємодія в сфері правового виховання – це процес здійснення спільних, скоординованих дій, що мають на меті формування та підвищення рівня правосвідомості і правової культури населення. Для проведення системної ефективної правовиховної діяльності в Україні пропонується прийняти Концепцію правового виховання населення (авторський проект надається). 11. Окреслено перспективи взаємодії міліції з іншими суб’єктами правового виховання, запропоновано забезпечити цю взаємодію на законодавчому рівні – прийняти Закон України „Про організаційно-правові засади взаємодії суб’єктів правового виховання”. 12. Внесено пропозицію організувати проведення відомчими навчальними закладами системи МВС України дослідження всіх аспектів правовиховної роботи на сучасному етапі розвитку суспільства, за кожним вищим навчальним закладом системи внутрішніх справ закріпити певний напрямок. |