У висновках підводяться основні підсумки дослідження, завдяки якому отримало розв’язання на монографічному рівні самостійне суттєве для науки історії держави і права завдання відтворення за допомогою відповідних методів наукового пошуку правового становища жінки на українських землях у складі Російської імперії у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Рух за досягнення рівноправності жінок не був лише жіночим, його підтримували прогресивні представники чоловічого політикуму, мислителі тощо. Це був об’єктивний процес, притаманний європейському політико-правовому простору, спрямований на досягнення рівноправ’я чоловіків і жінок шляхом розширення правоздатності й дієздатності других до рівня перших, підвищення соціального становища жіноцтва. Жіночий рух в усіх його проявах, у тому числі національно забарвленому на українських землях вбачався самодержавством як загрозливий для його устоїв. Консерватизм і реакційність царату відносно до «жіночого питання» був чи не єдиною послідовною лінією гендерної політики держави. Ця політика була фактично відсутньою. Вона проявлялася час від часу, не була скоординованою і послідовною. Особливості правового статусу жінок на українських землях у складі Російської імперії стосувалися переважно приватноправової сфери. Як і в інших європейських державах часів абсолютизму, жінки (якщо вони, звичайно, не посідали тронів) не мали ніяких політичних прав. Особливості цивільно-правового та сімейно-правового становища українських жінок найбільш проявлялися на територіях колишньої Гетьманщини. Відповідні норми стосувалися передусім Полтавської та Чернігівської губерній. Вони зберігали свою чинність і у пореформені десятиріччя. Продовжувало діяти в селянському середовищі й українське звичаєве право. Селянська реформа 1861 р., а також подальші реформи судової, адміністративної систем та освіти мали історично прогресивний вплив на становище жінок у губерніях Наддніпрянський України. Пов’язані з реформою зміни соціальної структури населення та демографічної ситуації, подальший розвиток капіталістичних відносин як у промисловості, так і у сільському господарстві сприяли залученню жінок у суспільне виробництво, підвищенню їх ролі у економічному житті суспільства та приводили до розвитку освіти жінок. У 80-х рр. ХІХ ст., завдяки розвитку жіночої освіти, внаслідок ускладнення структури і функціональної різноманітності діяльності державних і самоврядних адміністративних структур жінки все більше набували можливість працювати в органах державної та муніципальної влади за вільним наймом. Поступово вони почали отримувати право вступати на державну службу з усіма перевагами і пільгами, у тому числі пенсійним забезпеченням, хоча й не мали права отримувати чини, нагороди, носити формені мундири тощо. Протягом другої половини ХІХ – початку ХХ століть правовий статус жінок у Російській імперії пережив досить значні зміни. Реальні суспільні процеси випереджали їх відображення у консервативному позитивному російському праві. Об’єктивна тенденція до рівноправ’я чоловіка й жінки в подружжі, рівності їх цивільно-правового статусу так і не знайшла належного прояву в законодавстві Російської імперії. |
