У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у виявленні особливостей та закономірностей правового регулювання діяльності спеціалістів сільського господарства. Головними науковими і практичними результатами роботи, досягнутими автором у процесі дисертаційного дослідження, є такі: 1. Визначено, що правове становище спеціалістів сільського господарства – це складна юридична категорія, яка відображає реальний стан об’єктивної дійсності та за допомогою норм права закріплює місце і роль спеціалістів сільського господарства у правовідносинах, наділяючи їх спеціальними правами та обов’язками, та забезпечує їх реалізацію, що є необхідним для виконання покладених завдань. 2. Запропоновано визначення спеціалістів сільського господарства як осіб, які здобули вищу або середню спеціальну освіту, а також осіб, які здобули освіту за однією із загальних професій та працюють у сільськогосподарських підприємствах незалежно від виду організаційно-правової форми та форми власності, в результаті чого наділені спеціальною правосуб’єктністю. 3. Аналіз законодавчого забезпечення діяльності спеціалістів сільського господарства дозволив дійти висновку, що більшість актів, які спрямовані на регулювання трудових відносин в сільському господарстві, є концептуальними, відзначаються високим ступенем загальності і не містять чітких механізмів реалізації їх положень. При цьому відсутній єдиний акт, який був би присвячений регулюванню трудових відносин в сільському господарстві, а наявність великої кількості нормативно-правових актів, які регулюють трудові відносини працівників сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових форм, говорить про диференціацію правового регулювання, що не сприяє його покращанню. 4. Стверджується, що моментом набуття особою, яка володіє комплексом спеціальних знань, статусу спеціаліста сільського господарства є момент виникнення аграрно-трудових правовідносин. Набуття статусу спеціаліста сільського господарства характеризується вольовою ознакою. Адже, при створенні аграрних підприємств, при укладенні трудового договору і, тим більше, при вступі у члени аграрного підприємства кооперативного характеру особа здійснює волевиявлення. 5. Зроблено висновок, що при виникненні аграрно-трудових правовідносин обов’язково повинна визначатися трудова функція спеціаліста сільського господарства. Особливості визначення останньої проявляються при вступі спеціаліста до аграрного підприємства кооперативного типу. Пропонується закріпити положення, що трудова функція повинна бути зафіксована у письмовому документі органу (правління (голови)) кооперативу, який містить рішення про прийняття в члени кооперативу. В подальшому, після схвалення рішення правління (голови) про прийняття спеціаліста сільського господарства у члени сільськогосподарського кооперативу загальними зборами – у протоколі загальних зборів. 6. З’ясовано, що за природою виникнення та характером права та обов’язки спеціалістів сільського господарства поділяються на: - конституційні права і обов’язки, які є визначальними і системоутворюючими; - права і обов’язки, обумовлені специфікою організації праці (до якої можна віднести організаційні, майнові, соціальні, фінансові тощо); - права і обов’язки, які обумовлені специфікою сільськогосподарського виробництва та відповідними завданнями і функціями, в основу градації яких покладено фах працівника (загальні і професійні; серед професійних виділяються «організаційно-технологічні права та обов’язки» і «права та обов’язки спеціалістів сільського господарства щодо проведення аграрної та земельної реформ»). 7. Встановлено, що під правовими гарантіями діяльності спеціалістів сільського господарства потрібно розуміти сукупність закріплених на законодавчому та локальному рівнях у нормах права умов, засобів і способів, які забезпечують юридичну можливість реалізації прав та обов’язків, а також їх охорону та захист у випадку порушення. Правові гарантії діяльності спеціалістів сільського господарства розглядаються в широкому та вузькому розумінні. 8. Стверджується, що спеціалісти сільського господарства за вчинення правопорушень підлягають притягненню до аграрно-правової відповідальності. Аграрно-правова відповідальність визначається у роботі як комплексний міжгалузевий інститут, до якого входять такі види відповідальності: дисциплінарна, матеріальна, адміністративна, цивільна та кримінальна. Фактичною підставою притягнення спеціалістів сільського господарства до аграрно-правової відповідальності є вчинення відповідного правопорушення (дисциплінарного проступку, аграрно-трудового майнового правопорушення, адміністративного проступку, злочину). 9. Позитивна відповідальність спеціалістів сільського господарства розглядається як виконання закріплених правовими нормами юридичних обов’язків, яке реалізується в правомірній поведінці зазначеної категорії суб’єктів правовідносин. 10. Ретроспективний вид юридичної відповідальності визначено як закріплений у правових нормах обов’язок спеціаліста сільського господарства відповідати за свої вчинки шляхом перетерпіння негативних наслідків як майнового, так і особистого характеру. 11. Для покращання правового регулювання діяльності спеціалістів сільського господарства доведено доцільність розробки і прийняття Закону України «Про спеціалістів сільського господарства». | 