У Висновках підведено підсумки дослідження та сформовано найважливіші результати, зокрема: 1. Представників неросійського населення міста Одеса та навколишніх територій, які проживали тут у ХІХ ст., можна віднести до категорії "національна меншина". Це обумовлено тим, що вони становили певні групи громадян країни (або не громадян, тих, що постійно проживали на її території), яка поступалася в чисельному відношенні решті громадян, не займала домінуючого становища у суспільстві, що обумовлювало відстоювання цими групами своїх політичних прав і встановлення засобів юридичного захисту. При цьому означені групи були достатніми для впливу на політичне життя міста та регіону; прагнули зберегти свої особливості в мові, культурі, релігії, для чого створювали спеціальні інституції, національно-культурні центри, освітні або благодійні товариства тощо. 2. Національна політика Російської імперії характеризувалася приєднанням нових територій, які використовувалися як джерело сировини; з метою кращої асиміляції підкорених народів уряд шукав співробітництва з лояльними представниками панівних верств того чи іншого народу, які пізніше були інтегровані та прийняті до аристократії імперії. Для обґрунтування своєї агресивної політики в офіційних документах російський уряд широко використовував релігійні та місіонерські гасла. 3. Колонізаційна політика царату щодо Південної України характеризувалася тими ж головними рисами, але, поряд із цим, мала певні особливості, які полягали в необхідності заселення нових земель та в потребі створення на базі переселенців соціальної опори уряду. 4. На початку ХІХ ст. на території Південної України внаслідок різних процесів (колонізаційна політика Російської імперії, російсько-турецькі військові конфлікти, приєднання до імперії Правобережної України, власні торговельні інтереси) утворився багатонаціональний склад населення. Серед представників національностей, які становили значну частку населення Одеси, були греки, євреї, вірмени, німці, болгари, поляки. 5. Правове становище національних меншин Одеси в частині права на користування рідною мовою та здобуття освіти рідною мовою характеризувалося, по-перше, залежністю права на освіту від конфесійної приналежності національної громади; по-друге, постійним контролем з боку уряду як православних, так і неправославних навчальних закладів релігійного характеру (вимагання звітів тощо); по-третє, навчальні заклади світського характеру не мали тих прав, які мали аналогічні державні навчальні заклади; по-четверте, здобуття освіти рідною мовою здійснювалося виключно коштом представників національних меншин. 6. Ситуація з конфесійною приналежністю національних меншин в Одесі частково відображала загальноімперську конфесійну політику: православна церква була панівною в ієрархії конфесій Російської імперії і користувалася підтримкою держави в колонізованих землях, у тому числі в Одесі, що відбивалося на реалізації права на свободу віросповідання греків та болгар. Після пануючої православної, наступне місце в ієрархії займали інші християнські церкви: лютеранська (німці); вірмено-григоріанська (вірмени); римо-католицька (поляки). Поряд із тим, що офіційна політика щодо названих конфесій була сприятливою, уряд чинив їм значні перешкоди (зволікання з дозволом на будівництво храмів тощо). Останніми в ієрархії конфесій були іудеї, конфесійне становище яких в Одесі було більш толерантним, ніж в інших частинах Російської імперії. 7. До економічної діяльності національних меншин уряд Російської імперії ставився більш прихильно, ніж до їхньої релігійної або освітньої діяльності, оскільки торговельні заклади та промислові підприємства, впроваджені представниками національних громад в Одесі були, головним чином, прибутковими, у тому числі й для уряду. Винятком було становище євреїв: сприяння розвиткові їхньої економіки поєднувалося з утриманням єврейської економічної ініціативи в певних межах, щоб запобігти конкуренції з їхнього боку православному населенню. 8. Кожна з національних громад Одеси мала певні самоврядувальні структури, які еволюціонували протягом ХІХ ст. У першій половині ХІХ ст. характерними були польські торговельні товариства, єврейські кагали та об’єднання навколо синагог, німецькі ремісничі об’єднання. У другій половині ХІХ ст. функції самоврядування перейшли до релігійних установ, частково цехових організацій (німці, євреї) та благодійних товариств (німці, євреї, греки, поляки, болгари). 9. Важливим показником правового становища національних меншин було їхнє представництво у міському самоврядуванні. Представники національних громад християнських віросповідань не були законодавчо обмежені у цьому представництві. Стосовно євреїв існували певні обмеження – третиною або п’ятою часткою. Проте в Одесі означені обмеження були умовними. |