В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у різних галузях юриспруденції, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення теоретичних засад та правового регулювання захисту соціально-економічних прав людини в сфері праці. До основних з яких віднесено такі Усі права людини закріплені на міжнародному та національному рівнях є рівними, неподільними та взаємопов’язаними. А реалізація та захист соціально-економічних прав, закріплених в Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, Конституції України, повинні бути забезпечені державою незалежно від рівня економічного розвитку. Існує доцільність як у законотворенні, так і в інших сферах діяльності застосовувати термін „соціально-економічні права”, виходячи з близькості за характером категорій „соціальні” та „економічні”, що проявляється навіть в тому, що окремі права можна відносити як до соціальних прав, так і до економічних (наприклад, право на працю). Під соціально-економічними правами слід розуміти можливості людини та громадянина в сфері власності, підприємництва, праці та відпочинку, соціального захисту, житлового забезпечення та охорони здоров'я, що мають за мету створення умов для належного розпорядження особою власністю і працею та захист працівників що опинилися в складній життєвій ситуації, як з боку держави, так і з боку суспільства. Захист соціально-економічних прав людини здійснюється у різноманітних формах, які можна об’єднати у дві групи і юрисдикційну і неюрисдикційну. Основна відмінність між ними полягає в тому, що захист соціально-економічних прав у юрисдикційній формі здійснюється різними державними органами, із властивим кожному з них певним процесуальним порядком діяльності, у той час як захист цих прав у неюрисдикційній формі протікає в рамках матеріального правовідношення і здійснюються самими сторонами без звернень до компетентних органів. Обґрунтовано доцільність внесення таких змін і доповнень до проекту Трудового кодексу України:
– доповнити ст. 3 „Основні засади правового регулювання трудових відносин” таким пунктом: „забезпечення права професійних спілок здійснювати громадський профспілковий контроль за дотриманням трудового законодавства”; – доповнити Проект статтею з назвою „Самозахист працівниками своїх прав” з таким змістом: „1.Самозахист – встановлені законом самостійні дії працівника по охороні своїх прав без звернення за допомогою до державних та інших уповноважених органів. 2. З метою самозахисту трудових прав працівник може відмовитися від виконання роботи, не передбаченої трудовим договором, або якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я, а також призупинити роботу, у випадку затримки виплати заробітної плати на строк більше трьох днів, на весь період до виплати затриманої суми. 3. На час відмови або призупинення роботи за працівником зберігається середній заробіток. 4. Роботодавцю забороняється переслідувати працівників за використання ними передбачених законодавством способів самозахисту трудових прав.”; – видалити норму ст. 442, яка закріплює можливість отримання працівником компенсації замість поновлення на роботі, як таку, що суперечить засадам трудового права і послабляє захист соціально-економічних прав працівників; – вдосконалити визначення індивідуального трудового спору, яке закріплене в ст. 422 шляхом додання слова „неврегульовані” перед словом „розбіжності”. Існує необхідність удосконалити Закон України „Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” шляхом запровадження окремої глави з назвою „Правовий статус Уповноваженого”, в яку повинні увійти статті з назвами: „Завдання Уповноваженого”, „Функції Уповноваженого”, „Права Уповноваженого”, „Обов’язки Уповноваженого”, „Відповідальність Уповноваженого”. „Гарантії діяльності Уповноваженого”. Для підняття авторитету інституту омбудсмена в Україні та підвищення його можливостей у справі захисту соціально-економічних прав людини необхідно передусім провести такі заходи: закріпити обов’язковий характер рішень омбудсмена, наділити його правом законодавчої ініціативи, запровадити регіональних представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. З метою удосконалення судового захисту соціально-економічних прав вважаємо за доцільне: по–перше, вдосконалити судову систему України шляхом запровадження спеціалізованих трудових судів, по–друге, розробити та прийняти Трудовий процесуальний кодекс України, по–третє, передбачити можливість звернень громадян до Конституційного Суду України зі скаргами на порушення конституційних прав і свобод. Викласти ч.1 ст. 93 Конституції України в такій редакції: „Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, всеукраїнським профспілкам та профоб’єднанням”. Існує необхідність закріплення в проекті Трудового кодексу України всіх повноважень профспілок, які сьогодні передбачені трудовим законодавством. Запропонований же проект звужує повноваження профспілок, зокрема позбавляє профспілкові органи права вимагати від роботодавця розірвання трудового договору з керівником підприємства, якщо він порушує трудове законодавство; погоджувати встановлення шестимісячного строку випробування під час прийняття на роботу тощо. У цьому контексті не зайвим буде звернути увагу на норму ч. 3 ст. 22 Конституції України, що під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
|
