У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у різних галузях юриспруденції, здійснено нове вирішення наукового завдання, яке полягало у визначенні поняття екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту, розробці наукової моделі правового механізму забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту, науковому обґрунтуванні пропозицій щодо удосконалення системи чинного законодавства України. Дисертантом сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, що можуть мати як теоретичне, так і практичне значення: 1. При визначенні поняття „екологічна безпека” за відправну точку слід брати права та інтереси індивідуума як основної соціальної цінності в державі, а життя та здоров’я людини розглядати як основний об’єкт охорони від негативного впливу, в тому числі автомобільного транспорту. А тому поняття „екологічна безпека в сфері автомобільного транспорту ” необхідно визначати як стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства, держави та довкілля, за якого гарантується право кожної людини на здорове та безпечне навколишнє середовище й існують необхідні умови для захисту довкілля, відтворення природних об’єктів і задоволення інших прав громадян та інтересів держави, який досягається шляхом виконання юридичними та фізичними особами нормативних вимог щодо експлуатації автомобільних транспортних засобів, перевезення ними вантажів та їхнього обслуговування. 2. Систему правових норм, що регулюють суспільні відносини із забезпечення екологічної безпеки у сфері автомобільного транспорту, необхідно розглядати як міжгалузевий правовий інститут, який формується з метою охорони довкілля, гарантування кожному здорового і безпечного навколишнього середовища та створення необхідних умов для захисту довкілля, відтворення природних об’єктів і задоволення інших прав громадян та інтересів держави. 3. До основних джерел загрози екологічній безпеці в галузі автомобільного транспорту необхідно відносити: автомобільні транспортні засоби та їхня безпосередня експлуатація; вантажі, що перевозяться автомобільним транспортом; сфера забезпечення діяльності автомобільного транспорту – автозаправні станції, станції технічного обслуговування автомобілів, автомобільні мийки, автотранспортні підприємства, автомобільні шляхи тощо. 4. Усі правові засоби гарантування екологічної безпеки за основними напрямками і способами правового впливу необхідно поділити на такі групи: забезпечення екологічної безпеки при експлуатації транспортних засобів: правові засоби зменшення викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря від роботи автомобілів; правові засоби попередження негативного впливу автомобіля на життя і здоров’я людини та довкілля після виведення його з експлуатації як транспортного засобу; правові засоби забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту через поліпшення якості пального; правові засоби гарантування екологічної безпеки при поводженні з витратними матеріалами; гарантування екологічної безпеки при перевезенні вантажів: економіко-правові та адміністративно-правові засоби; забезпечення екологічної безпеки сфери обслуговування діяльності автомобільного транспорту. 5. З метою гарантування екологічної безпеки при перевезенні вантажів необхідно виділяти економіко-правові та адміністративно-правові засоби. Перші застосовуються для економічного стимулювання забезпечення екологічної безпеки та фінансування необхідних заходів. Другі включають у себе вимоги, що висуваються державою до транспортної діяльності, включаючи необхідність укладення певних договорів. 6. Усі правові вимоги щодо екологічної безпеки в галузі транспортної інфраструктури доцільно класифікувати за джерелами загроз на вимоги до: автозаправних станцій, станцій технічного обслуговування автомобілів, автомобільних мийок, автотранспортних підприємств, автомобільних шляхів. Це дозволить виявити причини виникнення загроз екологічній безпеці, вжити необхідних заходів для їх усунення та недопущення повторення в майбутньому. 7. Роль державних органів у сфері забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту залежить від їхніх функціональних повноважень та організаційно-правового рівня, що дає змогу визначити їх систему та коло повноважень у цій сфері. Проведений аналіз доводить необхідність розширення компетенції посадових осіб МВС для здійснення належного контролю за вмістом забруднюючих речовин у відпрацьованих газах автомобіля та покарання осіб, винних у його перевищенні, усунення прогалин в правовому статусі інспекторів Державної екологічної інспекції. 8. Залучення представників громадських організацій природоохоронного спрямування та громадян до процесу здійснення контролю у сфері забезпеченні екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту дає можливість без виділення додаткових коштів домогтися більш високого рівня дотримання законодавства України та охопити контролем сфери суспільних відносин із забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту. 9. Інститут юридичної відповідальності за екологічні правопорушення, у тому числі правопорушення у сфері забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту, слід у подальшому вдосконалювати за рахунок посилення відповідальності, особливо шляхом розширення санкцій майнового характеру. 10. Для вдосконалення практики застосування законодавства України щодо юридичної відповідальності за порушення правових вимог сфері екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту необхідно відмовитися від „моногалузевої” відповідальності і комплексно застосовувати всі норми законодавства. 11. Міжнародну співпрацю із забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту необхідно здійснювати в контексті приведення законодавства України у відповідність до вимог ЄС (acquis communautaire). Для якісного виконання даного напрямку роботи, на думку дисертанта, основну увагу слід приділяти розробці та впровадженню на території України загальнодержавного програмного документа з комплексної перебудови і розвитку вітчизняної транспортної системи як складової європейської на зразок Білої Книги „Європейська транспортна політика до 2010-го: час для рішень”. | 