У висновках дисертації викладені найбільш важливі наукові і практичні результати проведеного дослідження, наведено теоретичне узагальнення і пропонується нове вирішення наукового завдання, суть якого полягає в теоретичному обґрунтуванні наукових підходів до проблеми вдосконалення правового регулювання використання й охорони водних живих ресурсів в Україні. Головними науковими і практичними результатами роботи є такі висновки: 1. Становище, що склалося в екологічному законодавстві, а саме існування декількох визначень водних живих ресурсів, сприяє неправильному тлумаченню правових норм, негативно впливає на правозастосовчу практику у сфері реалізації тих нормативно-правових актів, що регулюють відповідні відносини. З урахуванням аналізу чинного законодавства, аналізу правових ознак водних живих ресурсів і зважаючи на загальновідомість поняття „водні живі ресурси”, а також на необхідність їх правової індивідуалізації, пропонується ввести до законодавства України єдине формулювання юридичного поняття “водні живі ресурси”, під яким слід розуміти сукупність водних живих організмів (риб, водних тварин та інших водних організмів), які постійно або на окремих стадіях свого розвитку перебувають у воді, знаходячись при цьому у стані природної волі, напіввільних умовах чи неволі, можуть бути об’єктам використання в межах державної юрисдикції. 2. Чималий науковий і практичний інтерес в аспекті розглядуваної наукової проблеми становить питання про систему правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері використання й охорони водних живих ресурсів. З’ясовано реальну потребу у формуванні правової спільноти, що претендує на визначену самостійність у рамках екологічного права. Отже, дисертантка дійшла висновку про те, що у рамках екологічного законодавства формується комплексний інститут використання й охорони водних живих ресурсів. 3. Стверджується, що під використанням водних живих ресурсів мається на увазі врегульована нормами права діяльність людей, яка полягає у вилученні (добуванні, збиранні) та споживанні корисних властивостей водних організмів, а також діяльність, безпосередньо спрямована на це. Дисертанткою зроблено детальний аналіз порядоку загального й спеціального використання водних живих ресурсів, узагальнення й доповнення особливостей їх здійснення. 4. Поглиблене вивчення чинного законодавства дозволило вдосконалити положення про те, з якого віку суб’єкти використання водних живих ресурсів можуть здійснювати таку діяльність. Відповідно до Правил любительського і спортивного рибальства дітям до шістнадцяти років самостійний лов риби дозволяється тільки з берега. Хоча ця норма і встановлює вікові обмеження, але вона не дає підстав стверджувати про наявність спеціальної любительсько-рибальської праводієздатності, тому що таке обмеження, запроваджене з метою забезпечення безпеки дітей, а не регулювання відносин у сфері використання водних живих ресурсів. Виходячи з аналізу чинного законодавства, можемо зробити висновок, що любительським і спортивним рибальством можуть займатися діти, які досягли чотирнадцяти років, але все ж таки з дозволу батьків. 5. Зниження чисельності водних живих ресурсів, зникнення взагалі деяких його видів говорить про неналежну їх охорону. Наведені дисертанткою положення з цієї проблеми дозволили визначити правову охорону водних живих ресурсів як сукупність правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та інших заходів, що забезпечують збереження, відтворення й раціональне використання водних живих ресурсів і визначити шляхи, завдяки яким належним чином вони будуть охоронятися. 6. За результатами дослідження стверджується, що в охороні водних живих ресурсів правові форми мають мають стимулююче значення. Однак вивчення спеціальної літератури з екологічного права й нормативних актів з питань охорони водних живих ресурсів свідчить, що правове стимулювання діяльності людей включає в себе не тільки норми права, які забезпечують розвиток позитивних явищ у цій діяльності, а й норми права щодо юридичної відповідальності за недозволені дії, оскільки їх існування спонукає людину не вчиняти дій, заборонених правовими приписами. 7. На підставі досконалого розгляду й обґрунтування наукових положень і нормативно-правових приписів, що стосуються використання й охорони водних живих ресурсів, можна зробити висновок, що питання, які регулюють ці процеси, не мають структурно-логічної послідовності. Ось чому актуальним і вкрай необхідним є прийняття єдиного нормативно-правового акта, який регулював би відносин у сфері використання й охорони водних живих ресурсів. Дисертантка пропонує прийняти постанову Кабінету Міністрів України „Про використання й охорону водних живих ресурсів”. |
