У результаті дисертаційного дослідження авторкою було сформульовано такі основні висновки. Концепції визначення поняття конкуренції мають вельми поважну історію свого існування і сягають XIX ст. На час їх визначення поняття конкуренції зводилося до того, що конкуренція – це явище економічне, її основу становлять економічні відносини між суб’єктами господарювання, які виникають через виробництво та обмін матеріальних благ. Сучасні концепції конкуренції, не заперечуючи вже існуючих, здебільшого зводяться до того, що сьогодні ринкова економіка є складним організмом, який має місце в різноманітних виробничих, комерційних, фінансових та інформаційних структур, які взаємодіють на тлі розгалуженої системи правових норм та об’єднуються спільним поняттям – ринок. Центральним поняттям, що виражає сутність ринкових відносин, є поняття конкуренції, адже це найважливіша ланка всієї системи ринкового господарства. Конкурентна боротьба – це динамічний процес, що сприяє ліпшому забезпеченню ринку товарами. Таким чином, поняття та сутність конкуренції визначається за допомогою двох основних напрямів: по-перше, із зовнішнього або суб’єктивного боку – як змагальність самостійних суб’єктів підприємництва з метою залучення споживчого попиту; по-друге, з об’єктивного боку – як механізм реалізації ринкової економіки (попиту та пропозиції), конкуренція капіталів та ефективний спосіб господарювання. На становлення та розвиток конкурентного права європейських країн безпосередній вплив мало антимонопольне законодавство США, яке почало формуватися ще в 1890 році, коли норми, що регулюють конкуренцію на ринку, вперше були законодавчо закріплено в Акті Шермана. Згодом, 1896 року, у Німеччині було прийнято Закон про недобросовісну конкуренцію (його переглянуто 1909 року, і він діє по сьогодні). На наш погляд конкурентне право ЄС увібрало певні риси як антимонопольного законодавства США, так і картельного права Німеччини. Слід підкреслити, що в державах – членах ЄС уже налагоджено систему правової бази регулювання конкурентних відносин на ринку; систему санкцій за порушення конкуренції та звільнення від відповідальності за порушення; сформовано чітку понятійну базу; вироблено процедуру розгляду справ щодо порушення конкуренції на ринку. Отже, в основу конкурентного права ЄС лягло картельне законодавство Німеччини, яке свого часу зазнало значного впливу антимонопольного регулювання США. У цілому, хоча правила конкуренції ЄС мали спочатку антитрестове забарвлення, політика конкуренції характеризувалася яскраво вираженою тенденцією до надмірного контролю та управління з боку Комісії ЄС, до компетенції якої входило забезпечення дотримання добросовісної конкуренції не на окремих ринках держав-членів, але в межах ЄС. Отже, вироблення правових норм, що регулювали б конкуренцію як економічний інститут на спільному ринку ЄС – унікального міжнародного об’єднання з наднаціональними повноваженнями, є на сьогодні феноменом Організаційно-правовий механізм забезпечення конкуренції на спільному ринку ЄС складається з договірного та інституційного механізмів. Договірний механізм складається з норм конкуренції, закріплених в установчих договорах про Європейські співтовариства. Правила конкуренції та практика їх застосування переконливо свідчать, що протекціоністські угоди, концентрації, державна допомога й дискримінація на користь державних підприємств не сумісні з ідеєю спільного ринку ЄС, основою якого є вільна конкуренція. Інституційний механізм включає органи ЄС, до компетенції яких входять питання конкуренції та актів, які ці органи ухвалюють. Важливо зазначити, що організаційно-правовий механізм забезпечення конкуренції у Євросоюзі повністю відображає дух індивідуального лібералізму, на якому ґрунтується, власне, і весь Договір про заснування ЄС. Він регулює і забезпечує конкуренцію не тільки у приватному, а й в публічному секторі. Останній, таким чином, має повністю відповідати ідеології ЄС, спрямованій на реалізацію спільного ринку. Унікальним є те, що політика конкуренції та її регулювання завжди вважалися прерогативою держави, а ЄС – це перше об’єднання держав, яке проводить єдину політику конкуренції і намагається протидіяти можливому впливові на конкуренцію і торгівлю в межах спільного ринку ЄС з боку окремих підприємств. Норми конкуренції, так само як і процедура їх застосування, від часу їх правового закріплення практично не змінювалися. Це свідчило про необхідність нових підходів до регулювання конкуренції, і, таким чином, процедуру застосування норм конкурентного права було реформовано. Регламент Ради ЄС №1/2003 певним чином привів до радикальних змін у застосуванні норм конкурентного права до обмежувальних угод, рішень підприємств та узгодженої практики. Практичні наслідки реформування переконливо свідчать, що децентралізація розслідувань, процесуальних дій та прийняття рішень у конкурентних справах, як того й прагнула Комісія ЄС, передбачає щонайменше три переваги: вона, по-перше, виключає ризик створення нової хвилі повідомлень із майбутніх держав-членів ЄС; по-друге – забезпечує відповідність до передбаченої ст. 1 Договору про заснування ЄС вимоги, що рішення мають прийматися якомога ближче до громадян, на яких вони поширюються; по-третє – зробить законодавство ЄС більш відомим і знайомим на всій території ЄС, яка збільшується. Рішення Комісії і прецеденти Суду ЄС покликані доповнювати здебільшого загальні положення Договору про заснування ЄС щодо конкуренції та заповнювати наявні прогалини в застосуванні конкурентних норм права ЄС. Слід зазначити, що традиційний підхід до регулювання конкурентних відносин у ЄС, а саме на користь та підтримку функціонування спільного ринку ЄС, було не тільки збережено, а й неодноразово підкреслено в більш сучасних справах, оскільки переважна більшість справ спрямована на розширення ринку та поліпшення умов доступу до спільного ринку ЄС. Цьому також сприяє практика розв’язання суперечок Комісією ЄС. у свою чергу, європейська політика щодо конкуренції, впроваджувана Комісією ЄС та Судом ЄС, має встановлювати правові рамки й економічні умови для європейської промисловості, що стимулюватимуть її розвиток і модернізацію, необхідні, аби вистояти в міжнародній конкуренції. Окрім цього, дуже важливе значення для належного функціонування внутрішнього ринку мають норми права ЄС у сфері регулювання конкуренції, які, зокрема, регулюють державну допомогу, діяльність державних підприємств та національні монополії. Ці норми намагаються запобігти використанню державами-членами таких засобів для підтримки національної промисловості, які шкодять їхнім конкурентам і, зрештою, єдиному ринкові. Проте ці правила слід виконувати, і від самого початку заснування Європейських співтовариств, а згодом і ЄС, адміністративна практика, яку поступово розвивала Комісія ЄС і яка підтверджувалася прецедентною практикою Суду ЄС, надавала можливість інтерпретувати й удосконалювати положення Договору про заснування ЄС, аби впровадити низку принципів справедливої конкурентної поведінки. Відповідно, активно порушуються судові справи проти діяльності комерційних підприємств, спрямованої на перешкоджання імпорту або експорту, фіксування квот на виробництво або продаж і загалом, на розподіл ринку. Судові справи також порушуються і проти підприємств, які зловживають домінуючим становищем, відмовляючи в постачанні постійним клієнтам через застосування, наприклад, дискримінаційних цін, незаконних дій, що шкодять або можуть зашкодити клієнтам чи споживачам, або, зрештою, через концентрації, результатом яких є усунення конкуренції на ринку. Слід також підкреслити, що, розглядаючи справи, і Суд ЄС, і Комісія ЄС намагаються запобігти використанню державами-членами засобів для підтримки національної промисловості, які шкодять їхнім конкурентам і спільному ринку. Україна сьогодні досягла певних успіхів у забезпеченні конкуренції на національному ринку, але з різних причини (нестабільна економіка, недостатньо розвинений механізм забезпечення конкуренції на ринку тощо) існує достатньо багато прогалин і в антимонопольному законодавстві, і в механізмі його реалізації, що вимагає вдосконалення цього законодавства. В антимонопольному законодавстві України вироблено матеріальні норми щодо регулювання конкурентних відносин на ринку. Але щодо процесуальної сторони цього питання виникають проблеми. По-перше, антимонопольне законодавство «страждає» від відсутності загальних адміністративних норм, що підпорядковували б дії Антимонопольного комітету процедурним вимогам. Хоча слід зазначити, що в Україні останнім часом прогресує ідея вироблення окремого Конкурентного процесуального кодексу. По-друге, на наш погляд, слід розширити права АМК на збирання доказів, у тому числі право вимагати письмових та усних свідчень від сторін розслідування, третіх осіб, доступу до приміщень підприємств з метою обшуку, здійснення виїмки та конфіскації виявлених у процесі обшуку доказів тощо. Адже сьогодні АМК поки що виступає своєрідним збирачем інформації, не маючи особливих повноважень застосувати її. Такі процесуальні повноваження мусять бути поставлені у правові рамки, і особливо важливим є забезпечення обмеження цих прав верховенством права. Під впливом розвитку конкурентного законодавства України конкурентне право сформувалося в окрему галузь права, що має свій предмет і методи регулювання. Подальше вдосконалення норм матеріального та процесуального права має на меті вдосконалити механізми розкриття картелів та взаємодії органів Антимонопольного комітету з іншими правоохоронними органами, не допустити монополізації регіональних ринків товарів унаслідок концентрації суб’єктів господарювання і передбачає, зокрема: вдосконалення поняття антиконкурентних узгоджених дій; вдосконалення поняття контролю; доповнення закону «Про Антимонопольний комітет» нормою про утаємнення інформації стосовно осіб, які надали відомості, що мають значення у справах про антиконкурентні узгоджені дії; охоплення контролем випадків окремих концентрацій, наслідки яких мають місце на регіональних ринках товарів (незалежно від розміру сукупних вартісних показників учасників концентрації); вдосконалення правових норм щодо примусового вилучення доказів (обшуку) та накладення арешту; вдосконалення процедури взаємодії між органами державної влади у сфері контролю за додержанням конкурентного законодавства, в основному – у сфері контролю за антиконкурентними узгодженими діями (картелями); розробку та прийняття Конкурентного кодексу і Конкурентно-процесуального кодексу України. Вважаємо також, що назріла необхідність розробки деяких нових напрямів законодавчого врегулювання питань у сфері конкуренції. Йдеться, зокрема, і про державну допомогу. Окрім цього, подальший розвиток конкурентного законодавства має передбачати максимальне сприяння бізнесу, малому та середньому, у тому числі. Нагальною проблемою для конкурентного законодавства сьогодні є відсутність кодифікації бази вже напрацьованих документів, яка становить понад 1 тис. лише нормативно-правових актів, не враховуючи судових рішень та роз’яснень компетентних органів. |
