У висновках викладені теоретичні підсумки дослідження, формулюються найважливіші результати та пропозиції. Дослідження в рамках дисертації правового регулювання ведення державного земельного кадастру в Україні дозволяє сформулювати такі висновки: 1. На підставі проведення історичного аналізу розвитку кадастрових відносин на території України виділено наступні етапи становлення законодавства в цій галузі: ІХ ст. – перша половина XV ст., коли на території Київської Русі з’явились перші земельні описи; друга половина XV ст. – перша половина XVII ст., коли з метою оподаткування були проведені земельно-оціночні роботи; перша половина XVII ст. – початок XVIII ст., коли вперше створена законодавча основа землевпорядних і земельно-кадастрових робіт; початок XVIII ст. – початок XІХ ст., коли розпочалося складання земельного кадастру церковних і дворянських маєтків; друга половина ХІХ ст. – початок ХХст., коли почали проводитися роботи зі складання земського земельного кадастру; 1917 – 1954 р.р., коли після націоналізації земельного фонду України земельно-кадастрові заходи були спрямовані на виявлення, облік та оцінку підлягаючих конфіскації земель, була запроваджена державна земельна реєстрація, а земельний кадастр став використовуватися для державного планування і управління у сфері землекористування; 1954 – 1985 р.р., коли була встановлена єдина система обліку земельного фонду СРСР і реєстрації землекористувачів, запроваджено нові земельно-кадастрові документи та прийнято ряд нормативних актів у сфері землеустрою і земельного кадастру; 1985 – 1991 р.р., протягом яких використання земельного кадастру передбачалось для одержання кадастрової оцінки земель у зв’язку із введенням приватного землеволодіння; 1991 р. – по даний час, коли в Україні фактично стали відновлюватися в повному обсязі державний земельний кадастр і державна система реєстрації прав на нерухомість, а також почав розвиватися ринок землі. 2. Досліджуючи теоретичні положення правового регулювання ведення державного земельного кадастру, обґрунтовано поділ земельно-кадастрових правовідносин на такі види: 1) суспільні відносини, що виникають у зв’язку зі створенням державного земельного кадастру – відносини в галузі правотворчості органів державної влади по створенню і веденню кадастру, встановлення принципів здійснення кадастрової діяльності, зміст даних цієї інформаційної системи; 2) суспільні відносини, що виникають у зв’язку із здійсненням процесу ведення державного земельного кадастру – діяльність органів виконачої влади в межах їх компетенції, організація збирання і включення кадастрових даних; 3) суспільні відносини по застосуванню відомостей державного земельного кадастру – відносини по наданню заінтересованим особам кадастрової інформації, використання даних кадастру при здійсненні інших функцій державного управління (планування використання земель, землеустрої тощо); 4) суспільні відносини, що виникають у зв’язку з реалізацією заходів юридичної відповідальності за порушення законодавства про державний земельний кадастр – дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної та кримінальної. 3. Сформульовано поняття державного земельного кадастру як єдиної систематизованої сукупності документованих відомостей про земельні ділянки, що одержуються у ході проведення державної реєстрації прав на землю, обліку кількості і якості земель, їх економічної оцінки та інших державних заходів та містять інформацію про правовий режим земельних ділянок. Визначено основні цілі державного земельного кадастру, до яких віднесено одержання достовірних і науково обґрунтованих відомостей про землю, а також забезпечення суб’єктів земельних правовідносин необхідною інформацією про стан земельного фонду, здійснення обліку земельних ресурсів, інформаційне сприяння формуванню механізмів державного регулювання земельних відносин та організаційне забезпечення надходжень податкових платежів за земельні ресурси. 4. Запропоновано визначення принципів здійснення діяльності, пов’язаної з веденням державного земельного кадастру, як нормативно встановлених основних положень, що відображають порядок здійснення діяльності з організації ведення державного земельного кадастру і застосування його відомостей. Виділено наступні принципи здійснення діяльності, пов’язаної з веденням державного земельного кадастру: єдність системи і технології ведення, об’єктивність, достовірність, повнота, безперервність внесення характеристик земельних ділянок, відкритість кадастрових відомостей, документованість, всебічність, порівнянність і сумісність даних земельного кадастру з відомостями інших державних реєстрів, економічність, соціальна спрямованість системи, законність, первинність реєстрації, обов'язковість застосування відомостей земельного кадастру і централізоване керівництво процесом його ведення. 5. Аналізуючи співвідношення державного земельного кадастру і державної реєстрації земельних ділянок, встановлено, що до заходів, у процесі здійснення яких одержуються відомості державного земельного кадастру, відноситься державна реєстрація земельних ділянок. Тобто державна реєстрація земельних ділянок являє собою складову земельного кадастру і не може з ним ототожнюватися. 6. Виявлено, що зміст державного земельного кадастру припускає наявність певних даних і відомостей, що включаються у його склад. Встановлено, що всі складові державного земельного кадастру: кадастрове зонування; кадастрові зйомки; бонітування ґрунтів; економічна оцінка земель; грошова оцінка земель; державна реєстрація земельних ділянок; облік кількості та якості земель – мають різне застосування в загальній системі управління земельними ресурсами. Їхні характеристики обумовлені тими функціями земельного кадастру, які забезпечують його існування і функціонування. До них, насамперед, відноситься одержання і подальше формування інформації про стан і використання земельних ресурсів, включаючи всі їх правові, природні і якісні характеристики, призначені для застосування з метою організації раціонального використання вказаного природного ресурсу та захисту прав суб'єктів земельних правовідносин. Природно, така інформація повинна бути об'єктивною, науковою та достовірною. Подібні вимоги висуваються до всіх відомостей земельного кадастру незалежно від їхнього внутрішнього змісту. 7. Доведено, що юридичний аспект державного земельного кадастру включає в себе такі елементи: об’єкт земельного кадастру, його суб’єкти, метод, загальні принципи ведення, норми, інститути та джерела земельного кадастру. Під об'єктом земельного кадастру слід розуміти земельну ділянку з точно визначеними межами. Суб'єктами державного земельного кадастру є уповноважені органи, що забезпечують збирання, документування, нагромадження, обробку, облік, зберігання і використання комплексної інформації про земельну ділянку, а також інші органи державної влади, юридичні й фізичні особи і їхні об'єднання, що виступають, як споживачі відомостей державного земельного кадастру. Предметом державного земельного кадастру є, з одного боку, процедури збирання, документування, нагромадження, обробки, обліку, зберігання і використання кадастрової інформації, а з іншого – суспільні відносини в сфері ведення державного земельного кадастру, що виникають між уповноваженими органами при здійсненні даних процедур, і правові норми, що регулюють відповідні правовідносини. Методом державного земельного кадастру є сукупність юридичних заходів і способів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання суспільних відносин із приводу ведення державного земельного кадастру. 8. Аналізуючи функції органів виконавчої влади по веденню державного земельного кадастру, запропоновано для забезпечення принципу безперервності ведення державного земельного кадастру встановлення в законодавстві строку включення в нього відомостей, одержаних в результаті проведення державних заходів, а також строки (періодичність) відновлення кадастрових відомостей, що буде гарантією дотримання зазначеного принципу та ефективності роботи кадастрової інформаційної системи в цілому. 9. Обгрунтовано необхідність законодавчого закріплення при розробці переліку відомостей державного земельного кадастру конфіденційного характеру можливості надання відомостей про права на землю лише стосовно конкретного об'єкту (земельної ділянки), а не стосовно суб'єктів прав на нього, наприклад, в частині надання відомостей про кількість наявної власності конкретної особи зацікавленим особам, за винятком правоохоронних органів. У даний перелік не повинні включатися відомості про обмеження прав на землю, про її якість, а також інші характеристики земельних ділянок та інформація про наявність вільних земель. Пропонується розробити перелік відомостей державного земельного кадастру, які можуть надаватися будь-якій особі без обмежень. 10. Окреслюючи перспективи вдосконалення законодавства щодо ведення державного земельного кадастру в Україні, доведено доцільність встановлення в законодавстві різних ставок плати за надання інформації з державного земельного кадастру залежно від того, кому вони надаються – фізичним (громадянам, іноземцям, особам без громадянства) або юридичним особам. При визначенні в законодавстві порядку витрат коштів, отриманих у вигляді плати за надану інформацію, встановити, що їхній розподіл у бюджетах різних рівнів повинен здійснюватися за принципом цільового використання коштів, отриманих від плати за землю, і направлятися тільки на ті заходи, які пов'язані із створенням системи державного земельного кадастру і її функціонуванням (автоматизація, забезпечення інформаційних технологій, захист відомостей кадастру). Законодавчо необхідно визначити, які посадові особи мають право безперешкодного доступу до відомостей державного земельного кадастру, наприклад, у порядку здійснення державного контролю за використанням та охороною земель. 11. Запропоновано встановити обов'язок господарюючих на землі суб’єктів здійснювати заходи з обліку якісного і кількісного стану земель, що перебувають на праві власності чи землекористування, з метою як внутрішньогосподарського застосування отриманих відомостей, так і їхнього подальшого надання органам, що здійснюють ведення державного земельного кадастру. 12. Доведено доцільність встановлення в Кодексі України про адміністративні правопорушення аміністративної відповідальності за ненадання відомостей про якісні і кількісні зміни земельної ділянки відповідним органам не тільки власників земельних ділянок, землевласників і землекористувачів, але й посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування, від рішення яких багато в чому залежить юридична доля земельної ділянки. Обгрунтовано необхідність внесення змін в Кримінальний кодекс України, включивши такий склад злочину, як порушення законодавства про державний земельний кадастр, що включає подання завідомо неправдивих відомостей, їхнє перекручення, у тому числі з метою заниження плати за землю. |
