У процесі дисертаційного дослідження здійснено аналіз правового регулювання валютних публічних відносин в Україні та запропоновано шляхи їх лібералізації. За допомогою сукупності методів сучасної гносеології досліджено особливості валютних публічних правовідносин, які виникають у процесі здійснення валютної діяльності, а також уточнено ряд ключових понять у цій сфері. Визначено існування валютного публічного права як підгалузі фінансового права, а також його предмет правового регулювання. Аналіз чинних нормативно-правових актів, міжнародного досвіду і літературних джерел дозволили розкрити сутність національної валютної системи та її складових. Досліджено сучасний стан механізму здійснення валютної політики в Україні. Запропоновано внести зміни та доповнення до чинних нормативно-правових актів у сфері врегулювання валютних публічних відносин. Доведено необхідність створення нового спеціального держаного органу у сфері фінансового контролю на базі існуючих. Запропоновано шляхи усунення існуючих недоліків у правовому регулюванні валютних публічних відносин та зроблено такі висновки: 1. Валютні публічні правовідносини є основним видом валютних правовідносин, що мають імперативний характер та ґрунтуються на методі владних приписів. Їхнім об’єктом є валютна діяльність держави, яка через систему уповноважених нею органів реалізовує валютну політику. Суб’єктами валютних публічних правовідносин є фізичні та юридичні особи, однак державі в особі уповноважених органів відведено особливе місце, бо вона встановлює та регламентує правила поведінки усіх суб’єктів валютних правовідносин. 2. Аналіз валютних публічних правовідносин дозволив зробити висновок про те, що в Україні доцільно ввести термін «валютне публічне право», яке включає в себе комплекс правових інститутів, які до цього часу розглядалися у фінансовому праві окремо, зокрема: банківське право, правове регулювання валютної та грошової системи, правове регулювання розрахунків, валютне регулювання та валютний контроль. Валютне публічне право – це підгалузь фінансового права, яке регулює валютні публічні відносини в сфері валютної діяльності держави шляхом впровадження валютної політики, а також встановлює спеціальну компетенцію органів державної влади, які мають право здійснювати публічний валютний контроль та застосовувати заходи впливу за порушення валютного законодавства. 3. Вивчення літературних джерел, нормативно-правових актів дозволило дати таке визначення поняття «валютне законодавство» – це сукупність правових норм, які регулюють валютну діяльність держави та інших суб’єктів господарювання, а також національну валютну систему в цілому. Валютне законодавство, що регулює валютні публічні правовідносини, складається з великої кількості нормативно-правових актів, які видають різні органи державної влади і які іноді суперечать один одному або, навпаки, дублюють один одного. З метою удосконалення та адаптації вітчизняного валютного законодавства до норм ЄС пропонується його систематизувати та визначити загальні положення валютних публічних правовідносин у законопроекті «Про валютну систему України». 4. Важливе значення має визначення терміна «національна валютна система» – це сукупність валютних відносин, які утворюють систему, що ґрунтується на принципах, покладених в основу валютного законодавства, і які визначають відповідний тип валютного режиму, що впливає на процеси формування, використання, обміну валютних ресурсів та контролю за цими процесами. До основних елементів національної валютної системи належать: валютні відносини (приватно-правові, публічно-правові); валютні фонди – валютні цінності, золотий запас, офіційні валютні резерви; банківська система – грошово-кредитна система – платіжна система; валютна політика – валютне регулювання, валютні обмеження; валютний ринок; валютний курс; суб’єкти валютної системи, якими є резиденти та нерезиденти, що здійснюють валютні операції з валютними цінностями, а також відповідні органи, що здійснюють валютну діяльність, участь у міжнародних валютно-фінансових організаціях; публічний валютний контроль. 5. Одним із основних елементів національної валютної системи є її валютні фонди, які законодавчо невизначені. На думку дисертанта, Державний валютний фонд України не існує у формі накопичення валютних ресурсів, зокрема валютних цінностей у іноземній валюті з метою погашення зовнішнього боргу, як закріплено у вітчизняному законодавстві, а існує у форматі Державного бюджету України. Відповідно, валютні місцеві фонди – це сукупність фінансових ресурсів, які складають бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах. У свою чергу, валютні фонди місцевого самоврядування – це сукупність фінансових ресурсів, які складають бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їхніх об’єднань. Існують валютні фонди юридичних осіб – сукупність валютних цінностей підприємств, установ та організацій будь-якої форми власності (крім органів місцевого самоврядування), які мають на них право власності або право оперативного управління. Сукупність усіх фінансових ресурсів, які належать державі та органам місцевого самоврядування, становить Державний золотовалютний фонд України. Вважаємо за необхідне закріпити у чинному законодавстві поняття «Державний золотовалютний фонд України». 6. Валютна політика – це система здійснюваних державними органами заходів, які відображаються в законодавстві, що регулює відносини, які виникають під час мобілізації, розподілу, контролю та використання валютних ресурсів з метою забезпечення економічної цілісності держави. Валютна політика включає грошово-кредитну та є складовою фінансової політики. У зарубіжних країнах функція формування і реалізації валютної політики закріплена за міністерствами фінансів, а грошово-кредитної політики – за центральними банками. Вважаємо, що було б доцільно підпорядкувати НБУ Міністерству фінансів України, а також закріпити за останнім повноваження з формування і здійснення валютної політики. У свою чергу НБУ буде забезпечувати процес формування і здійснення грошово-кредитної політики. 7. На сьогодні Україні притаманне пряме та побічне валютне регулювання, засноване на принципах державного валютного регулювання. Поступовий перехід від режиму валютного регулювання до режиму вільного здійснення валютних операцій з валютними цінностями, які будуть ґрунтуватися на принципах вільного попиту та пропозиції, кардинально змінить підходи щодо формування валютної політики, в основу якої буде покладено процес лібералізації валютних відносин. У зв’язку з цим необхідно розробити єдину комплексну державну довгострокову Концепцію валютної політики держави, яка повинна відображатися у щорічних Основних напрямах валютної політики. 8. Повернення валютної виручки посідає головне місце у системі валютного регулювання, адже за його рахунок держава намагається залучити іноземні ресурси та наповнити свої резерви. Саме це валютне обмеження гальмує процес подальшої лібералізації валютних відносин. Значна частина країн відмовилася від нього та залучає іноземні ресурси на основі ринкових методів. Наявність ліцензування та надання письмових дозволів на здійснення банківських операцій характеризує ступінь режиму державного валютного регулювання, який проявляється у застосуванні відповідних валютних обмежень. Вважаємо, що в період першого етапу удосконалення валютного законодавства України необхідно спростити процедуру ліцензування фінансових установ на здійснення банківських операцій, а пізніше взагалі відмовитися від ліцензування порядку проведення валютних операцій з валютними цінностями резидентами і нерезидентами та здійснити перехід до обов’язкового інформування НБУ, державної податкової служби України, Служби безпеки України та інших державних органів про проведення будь-яких фінансових операцій з метою запобігання відмиванню коштів, отриманих незаконним шляхом. 9. Важливу роль у забезпеченні фінансової дисципліни відіграє публічний валютний контроль – це діяльність спеціально уповноважених державою органів, які забезпечують дотримання валютного законодавства під час здійснення підконтрольними суб’єктами (резидентами і нерезидентами) внутрішньоекономічної та зовнішньоекономічної валютної діяльності, зокрема валютних операцій з валютними цінностями, та застосовують заходи впливу до них. Організаційно-правові форми публічного валютного контролю поділяються залежно від: суб’єктів валютного контролю (загальний, банківський та митний); функцій контролю (регулюючий, контролюючий чи обмежувально-втручальний); часу здійснення (попередній, поточний та наступний); термінів здійснення (постійний, вибірково-оперативний та періодичний); місця проведення (виїзний та невиїзний (камеральний); джерел інформації (фактичний і документальний); способу організації (плановий та позаплановий); обсягу перевірки (вибірковий, комплексний та тематичний). 10. Аналіз компетенції органів, що мають право здійснювати публічний валютний контроль, дозволив дійти висновку, що необхідно створити та віднести до складу Міністерства фінансів України Державну фінансову контрольно-наглядову службу України, структурними підрозділами якої мають бути митна, податкова служба, Державне казначейство України, державна контрольно-ревізійна служба і на яку буде покладено функцію фінансового контролю взагалі та валютного нагляду зокрема. Державна фінансова контрольно-наглядова служба України як державний орган буде здійснювати контрольно-наглядову діяльність під час мобілізації, розподілу, обміну та використання фінансових ресурсів з метою забезпечення фінансової безпеки держави. Державна фінансова контрольно-наглядова служба України буде єдиним органом фінансової системи України, що буде здійснювати функцію фінансового контролю, до якого належить податковий, бюджетний, митний контроль та валютний нагляд. У свою чергу, валютний нагляд будуть здійснювати виключно органи державної податкової служби та частково органи державної митної служби. 11. Системний аналіз літературних джерел, нормативно-правових актів щодо юридичної відповідальності за порушення валютного законодавства надав можливість виділити фінансово-економічну відповідальність за порушення валютного законодавства – вид юридичної відповідальності, що застосовується уповноваженими державою органами до порушників, у вигляді фінансово-економічних санкцій за порушення порядку мобілізації, розподілу, використання, обміну, купівлі-продажу валютних цінностей. 12. Дисертант вважає, що підвищення ефективності правового регулювання валютних відносин в Україні вимагає вдосконалення чинних нормативно-правових актів, зокрема викладення у новій редакції статей 14 та 15 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю». «Стаття 14. Державний золотовалютний фонд України. 1. Державний золотовалютний фонд України – це сукупність усіх фінансових ресурсів, які належать державі та органам місцевого самоврядування. 2. Державний золотовалютний фонд України складається із Державного бюджету України у формі Державного валютного фонду України; місцевих бюджетів у формі валютних місцевих фондів; бюджетів місцевого самоврядування у формі валютних фондів місцевого самоврядування; золотого запасу та офіційних валютних резервів Національного банку України. 3. Золотий запас формується у Державному фонді дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України, під яким розуміють усю сукупність дорогоцінних металів (монетарних металів) і дорогоцінного каміння, які перебувають у державній власності та відповідно до законодавства зараховані до нього і призначені для забезпечення державних виробничих, наукових, соціально-культурних та інших потреб, що фінансуються з державного бюджету. 4. Офіційні валютні резерви Національного банку України – це сукупність фінансових ресурсів у вигляді валютних цінностей (крім монетарних металів), які відображені у балансі Національного банку України, до яких включається іноземна і національна валюта та виражені в них інші ліквідні активи, визнані світовим співтовариством, та які призначені для здійснення міжнародних розрахунків, а також для підтримання стабільності національної одиниці шляхом проведення валютних інтервенцій. Стаття 15. Офіційні валютні резерви Національного банку України. 1. Офіційні валютні резерви Національного банку України створюються з метою здійснення міжнародних розрахунків та утримання стабільності національної одиниці шляхом проведення валютних інтервенцій Національним банком України на валютному ринку, для попередження валютних коливань. 2. Утворення Офіційного валютного резерву Національного банку України здійснюється за рахунок власних коштів Національного банку України (прибутку) згідно з розподілом, затвердженим Правлінням банку, залучених коштів, одержаних згідно із затвердженою Верховною Радою України структурою розподілу валютних надходжень від приватизації державного майна, емісійних коштів у межах загального обсягу емісії, затвердженого Верховною Радою України за поданням Національного банку України і Кабінету Міністрів України, позичкових коштів згідно з угодами, укладеними Національним банком України і Кабінетом Міністрів України з Міжнародним валютним фондом та іншими міжнародними кредитно-фінансовими організаціями, інших надходжень. 3. Мінімальний розмір офіційних валютних резервів Національного банку України визначається в Основних напрямах грошово-кредитної політики Національного банку України, які щорічно затверджуються Верховною Радою України. Валютні резерви Національного банку України утворюються шляхом купівлі іноземної валюти згідно із затвердженою структурою на внутрішньому та міжнародному валютних ринках. 4. До структури офіційних валютних резервів Національного банку України входять такі активи: валютні цінності, зокрема національна та іноземна валюта у вигляді банкнот і монет або кошти на рахунках у країні та за кордоном; цінні папери (крім акцій), що оплачуються в національній та іноземній валютах; а також спеціальні права запозичення; резервна позиція в Міжнародному валютному фонді; будь-які інші міжнародно визнані резервні активи за умови забезпечення їх надійності та ліквідності». Враховуючи процес лібералізації валютних відносин, пропонується Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» вважати таким, що втратив чинність, а також виключити статтю 387 із Господарського кодексу України та статтю 162 із Кодексу України про адміністративні правопорушення, що зумовить відміну повернення експортерами валютної виручки та послабить адміністративну відповідальність за порушення правил проведення валютних операцій. Особливе місце щодо вдосконалення валютного законодавства відведено необхідності розроблення проекту Закону України «Про валютну систему України». |
