У дисертації проведено теоретичне дослідження та вирішено наукову задачу, сутність якої полягає у визначені особливостей правового статусу роботодавця - фізичної особи та дослідженні юридичної природи її правосуб’єктності; способів правового регулювання трудових відносин за участю роботодавця – фізичної особи; виникнення і припинення таких трудових правовідносин. На основі зроблених теоретичних висновків внесено пропозиції по удосконаленню правового регулювання трудових відносин між фізичними особами. Основні наукові та практичні результи роботи можна звести до таких висновків: 1. Правовий статус – це загальна правова категорія, яка характеризує суб’єкта права. Визначення правового статусу через правосуб’єктність, основні права та обов’язки відображає найбільш загальні його ознаки, притаманні будь-якому суб’єкту права. Інші ж, пов’язані з ним, правові явища забезпечують ефективне його функціонування, впливають на обсяг статусу, тобто мають щодо нього службове значення. Основа правового становища та специфічні ознаки фізичної особ – роботодавця лежать у площині галузевого трудового роботодавчого правового статусу, який складають галузева роботодавча правосуб’єктність та основні трудові права і обов’язки. 2. Доведено, що здатність бути учасником трудових правовідносин у якості роботодавця для фізичної особи, яка не займається підприємництвом, залежить лише від набуття ними галузевої роботодавчої правосуб’єктності. Для особи, яка здійснює підприємницьку діяльність, визначальною є її реєстрація суб'єктом господарювання. 3. Сформульовано визначення правового статусу фізичної особи, яка є роботодавцем - це закріплене нормами трудового права положення особи, що виражається у визнанні її державою суб’єктом трудового права і визначенні кола основних, невідчужуваних прав і обов’язків, якими вона володіє у зв’язку із використанням нею найманої праці. Трудова роботодавча правосуб’єктність фізичної особи визначає межі цього статусу, а статутні права та обов’язки – його зміст. 4. Обґрунтовано, що фізична особа може самостійно виступати роботодавцем; вона набуває загальної роботодавчої правосуб’єктності із досягненням повноліття. Роботодавча правосуб’єктність фізичної особи – підприємця виникає з моменту його державної реєстрації, яка можлива після набуття повної цивільної дієздатності. Адвокати та приватні нотаріуси можуть бути роботодавцями у сфері своєї професійної діяльності лише з моменту отримання відповідного свідоцтва. 6. Наведено власне визначення понять правоздатності та дієздатності. Роботодавча правоздатність – це визнана державою загальна (абстрактна) можливість мати визначені законодавством про працю для роботодавця права та обов’язки, здатність бути їх носієм. Роботодавча дієздатність – це здатність суб’єкта здійснювати визначені законом для роботодавця права та обов’язки своїми особистими діями, відповідати за наслідки своїх дій, бути активним учасником трудових та інших правових відносин, врегульованих законодавством про працю. 8. Аргументовано, що роботодавчі статутні обов’язки фізичної особи, залежно від способів їх виникнення і виконання, слід поділяти на дві групи: реалізація яких зачіпає публічні, державні інтереси та які реалізуються у рамках існуючих трудових відносин після їх встановлення персонально по відношенню до кожного працівника. 10. Співвідношення централізованого та договірного способів регулювання трудових відносин за участю фізичних осіб - роботодавців у сучасних умовах вбачається в тому, що перший є базовим, а локальний та індивідуально-договірний його доповнюють. Основними функціями централізованого регулювання трудових відносин між фізичними особами є: визначення способів, за допомогою яких людина залучатися до праці, встановлення державних стандартів у сфері праці та гарантій трудових прав суб’єктів трудових правовідносин, забезпечення єдності у правовому регулюванні праці, а також визначення меж його диференціації. 11. Доведено, що диференціація регулювання трудових відносин між фізичними особами має в подальшому лише поглиблюватися, оскільки чинне трудове законодавство розраховано на регулювання праці на підприємствах із значною кількістю працюючих, а тому не враховує особливого правового і соціального становища роботодавця – фізичної особи. Індивідуальність трудових відносин між двома фізичними особами зумовлює особливу природу трудового договору, який має довірчий (фідуціарний) характер 12. Особливістю змісту трудових правовідносин, в тому числі за участю фізичних осіб, є те, що характер та обсяг трудових прав і обов’язків працівників є набагато більш індивідуалізованим, аніж у роботодавця. Для цих правовідносин властивим є розширення обсягу та зміна змісту поняття «внутрішній трудовий розпорядок». | 