У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що полягає в удосконаленні правового регулювання третейського розгляду господарських спорів з метою підвищення рівня його практичної корисності та зростання ефективності економіки. Запропоноване вирішення наукової задачі має істотне значення для підвищення ефективності законодавства і розвитку науки господарсько-процесуального права щодо третейського розгляду господарських спорів. На підставі результатів аналізу законодавства і правозастосовної практики України, інших країн, міжнародних та європейських конвенцій розроблені відповідні теоретичні положення щодо правового регулювання третейського розгляду спорів та сформульовані наступні висновки. 1. Надано визначення терміну „правосуддя” у сфері господарювання як такого відправлення судочинства і застосування норм матеріального права, яке направлене на забезпечення суспільного господарського порядку і здійснюється у відповідності з законодавством на моральних засадах справедливості і добросовісності з дотриманням принципів рівноправності сторін і прийнятності для них судового рішення. Також удосконалено визначення третейського розгляду спорів як процесу, що включає в себе три стадії: слухання справи, прийняття судового рішення і забезпечення його виконання. Визначена необхідність включення недержавних судів до складу системи судів в Україні, що підвищить статус недержавного судочинства, зніме існуючі сьогодні деякі сумніви щодо його легітимності та відкриє дорогу для його широкого розвитку. 2. Охарактеризовано юридичну природу третейського розгляду господарських спорів як єдину і для третейського судочинства, і для міжнародного комерційного арбітражу, що має спільні риси. До цих рис відноситься недержавний характер цих судів, що за своєю суттю є економічними. Вони мають загальні принципи створення і функціонування, а правове регулювання третейського розгляду, хоча і відокремлено від законодавства про систему державного судочинства, але нерозривно пов’язане з нею. Третейський розгляд господарських спорів має як економічні (знімається певне навантаження з держбюджету, розгляд спорів відбувається оперативно і тим самим, прискорюється господарський обіг), так і політичні (демократизація економічних процесів в країні, наближення правових і інституціональних складових до загальноприйнятих у світовій спільноті) переваги перед державним судочинством, а отже розвиток третейського розгляду господарських спорів сприятиме вирішенню як економічних, так і нагальних проблем, пов’язаних з інтеграцію України у світову і європейську спільноту. 3. Зроблено висновки щодо доцільності уніфікації правового регулювання третейського розгляду господарських спорів у третейських судах та МКАС при ТПП України, вдосконалення третейського розгляду у бік посилення його переваг розгляду та мінімізації нестатків у порівнянні з державною формою судочинства. 4. Аргументовано доцільність посилення диспозитивності у третейському розгляді шляхом послідовного закріплення у законодавстві принципу третейського судочинства, згідно якому воля сторін спору визнавалась би вищою за регламент третейського суду. 5. Запропоновано додаткову класифікацію третейських угод на заздалегідь визначені та заздалегідь невизначені з відповідним доповненням ст. 12 „Види і форма третейської угоди” (розділ II „Третейська угода” Закону України „Про третейські суди”). 6. Обгрунтовано необхідність уніфікації законодавства про третейську (арбітражну) угоду, доповнення відповідних нормативно-правових актів положенням про те, що позовна заява повинна додатково містити відомості про відсутність між сторонами третейської (арбітражної) угоди, а також включення у господарсько-процесуальне законодавство, зокрема, у перелік підстав для відмови у прийнятті позовної заяви, такої підстави, як наявність третейської угоди. З цією метою запропоновано доповнити ст. 54 ГПК “Форма і зміст позовної заяви” положенням про те, що позовна заява повинна містити: „Відомості про те, що сторонами не укладено третейської (арбітражної) угоди”; ст. 62 ГПК „Відмова у прийнятті позовної заяви” – положенням: „якщо є третейська угода”. 7. Аргументовано доцільність надання третейським судам повноважень, які передбачаються в компетенції державних судів. Для цього слід доповнити ст. 38 „Докази” Розділу V Закону України „Про третейські суди” ч. 8 у наступній редакції: „Якщо третейський суд визнає за необхідне одержати документи від підприємств, установ, організацій, які не є учасниками третейського розгляду, він має право звернутися до відповідної організації з вимогою надати відповідні документи або своєю ухвалою уповноважує сторони (одну із сторін) одержати відповідні документи та надати їх третейському суду. Ухвала третейського суду з вимогою надання документів (завірених у встановленому порядку копій) є обов‘язковою для виконання всіма підприємствами, установами і організаціями України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності”. 8. Визначено необхідність побудови вдосконалення правового регулювання третейського розгляду спорів на внесенні відповідних системних змін, які б, по-перше, охопили всі аспекти життєдіяльності суду, який його здіснює, як системи: порядок утворення, реєстрації суду, його статус, правове регулювання функціонування, починаючи з регламенту права передачі спору на розгляд у третейський суд і закінчуючи визнанням та приведенням у виконання судових рішень, а по-друге, поширювались не тільки на спеціальне законодавство про третейський розгляд, але й на правове забезпечення функціонування інших систем, зокрема, державного судочинства, у тій частині, яка пов’язана з третейським розглядом спорів. Одним з головних результатів такого вдосконалення мають бути зміни у правове забезпечення прийняття рішення третейськими судами та МКАС при ТПП, які полягають у: 1) введенні у відповідне законодавство статті щодо забезпечення доказів, зокрема, доцільно ввести в Закон України „Про третейські суди” ст. 40 „Забезпечення доказів” у наступній редакції: „1. Особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів, мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів. 2. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів”; 2) скороченні підстав для скасування рішення третейського суду господарським судом. Зокрема, пропонується виключити таку підставу, як невідповідність складу третейського суду, яким прийнято рішення, вимогам Закону „Про третейський суд”. Цю ж підставу доцільно вивести також із переліку випадків, у яких може мати місце відмова в задоволенні заяви про видачу виконавчого документа. 9. Обгрунтовано пропозиції щодо уніфікації окремих правил третейського розгляду господарських спорів з відповідними міжнародними правилами, зокрема, обґрунтовано доцільність внесення відповідних змін до законодавства про третейський розгляд господарських спорів, які б закріплювали можливість сторін посилатися на загальні принципи суспільного господарського порядку (забезпечення добросовісної конкуренції, господарські (торгівельні) звичаї, зразки договорів тощо). 10. Зроблено висновки щодо необхідності удосконалення у першочерговому порядку діючого порядку виконання рішень третейських судів та МКАС при ТПП України у напрямку посилення відповідальності за бюрократизм і тяганину при вирішенні питань, пов’язаних із забезпеченням виконання рішень третейського суду, посилення гарантій, пов’язаних з цим забезпеченням. Зокрема, необхідно доповнити статтю 56 „Порядок видачі виконавчого документа” Розділу VII „Виконання рішення третейського суду” Закону України „Про третейські суди” положеннями щодо юридичної (майнової та дисциплінарної) відповідальності судді (суддів) господарського суду, яка повинна застосовуватися судом апеляційної інстанції у випадках встановлення порушення судом першої інстанції строків видачі виконавчого документа або необгрунтованої відмови суду в задоволенні заяви про видачу виконавчого документа. Аналогічні зміни мають бути внесені і в Закон України „Про міжнародний комерційний арбітраж”. |
