Вивчення положень основних нормативно-правових актів вітчизняного та міжнародного законодавства, з’ясування позицій різних вчених, глибокий аналіз теоретичних напрацювань і практичних результатів у процесі здійснення дослідження з означеної тематики дозволили зробити наступні висновки щодо правового регулювання соціального захисту інвалідів: 1. Соціальний захист – це система правовідносин, які виникають між державою, що зобов'язана забезпечувати громадян в разі настання певних обставин, які унеможливлюють повноцінну діяльність, та всебічно знижувати вірогідність настання цих обставин, а також громадянами, яким надано право на отримання всебічної допомоги у випадку настання визначеного кола умов, передбачених законом. 2. Суб’єктами правовідносин із соціального забезпечення є фізична особа та державний орган, які є носіями суб’єктивних прав та обов’язків. Фізичних осіб об’єднує те, що вони підлягають соціальному забезпеченню зі спеціально створених фондів у зв’язку з настанням соціального випадку (старість, безробіття) або виконанням певних професійних обов’язків (робота у шкідливих умовах). Існують також правовідносини, в яких суб’єктом виступає сім’я, а не фізична особа. Представництво одним із членів сім’ї інтересів інших не позбавляє права останніх бути самостійними учасниками цих правовідносин. 3. Визнання людини повністю недієздатною у праві соціального забезпечення неможливе, оскільки недієздатні є однією з категорій осіб, яким держава зобов’язана надавати соціальне забезпечення. Держава бере на себе обов'язок надавати допомогу громадянам незалежно від загальної дієздатності. 4. Діяльність державних органів та громадських організацій полягає у наданні різноманітної допомоги громадянам, які через об'єктивні причини не мають можливості повною мірою користуватися всіма правами та свободами. Основною функцією державних органів є надання матеріальної допомоги малозабезпеченим категоріям населення шляхом використання коштів спеціальних фондів, а також контроль за дотриманням законодавства у сфері соціального захисту населення. Громадські організації здебільшого створюються з метою медичної, психологічної допомоги та допомоги в задоволенні побутових потреб непрацездатним громадянам. Оскільки діяльність громадських організацій є добровільною (в межах закону), то вони опікуються лише певною категорією непрацездатних осіб, найчастіше це інваліди. Водночас держава зобов'язана надавати соціальну допомогу й іншим верствам населення, таким як безробітні, багатодітні сім'ї тощо. 5. Інвалідність – це наявність у людини певної хвороби чи вади, яка унеможливлює виконання особою звичних і життєво необхідних для неї дій чи процесів, що тягне визнання людини інвалідом в установленому порядку та відповідне піклування про неї у вигляді соціальної допомоги і захисту. Змістовним наповненням є розуміння інвалідності як процесу, котрий складається з передумови, наслідків та причинного зв'язку між ними. До передумови можна віднести втрату здоров'я та обмеження життєдіяльності. Наслідком слід визнати надання соціальної допомоги і захисту, а причинний зв’язок проявляється в обов’язку держави надавати цю допомогу в разі визнання людини інвалідом в установленому порядку. 6. Загальними ознаками інвалідності є: а) соціальна недостатність; б) фізичний або психічний розлад здоров'я, який є вродженим або виникає внаслідок травми чи захворювання; в) позбавлення людини в результаті такого розладу певних умінь чи навичок, які зазвичай притаманні людському організму; г) потреба в соціальній допомозі, реабілітації; д) причинний зв’язок між визнанням людини інвалідом і обов’язком держави здійснювати соціальний захист відносно неї. 7. Врахування лише медичного критерію або здатності до праці є недостатнім для визнання людини інвалідом. Трансформація поняття змушує враховувати здатність людини не тільки до праці, але й можливість навчатися, контролювати свою поведінку, спілкуватися, обслуговувати себе тощо. Тобто, якщо раніше для визначення людини інвалідом потрібно було проведення медико-трудової експертизи, то еволюція поняття спричинила і необхідність дослідження інших параметрів у межах медико-соціальної експертизи, яка враховує не тільки оцінку стану здоров'я і відповідну можливість реалізації здатності до праці, а й спрямована на розробку механізму реабілітації інвалідів і визначення видів соціальної допомоги їм. Медико-соціальна експертиза включає всі аспекти розуміння і визначення поняття інвалідності у всіх сферах застосування шляхом комплексного обстеження, враховуючи медичний критерій, соціальний, економічний та правовий. У разі відсутності одного з критеріїв, визнання особи інвалідом є неможливим. 8.Термін "реабілітація" стосується процесу, що має на меті уможливити інвалідам досягнення і підтримку їх оптимальних фізичного, чуттєвого, інтелектуального, психічного, а також соціального рівнів діяльності, які б забезпечували їх засобами для зміни свого життя в напрямі підвищення рівня самостійності. 9. Задля підвищення рівня соціального захисту інвалідів необхідним є: встановлення додаткової підтримки та надання коштів на підтримку малозабезпечених сімей, у яких виховуються діти-інваліди; надання коштів на ті статті реабілітаційної програми і в ті установи та заклади, які забезпечують відповідний рівень навчання, лікування, реабілітації шляхом впровадження механізму “кошти йдуть за дитиною”; створення дієвої системи працевлаштування інвалідів, чому має сприяти розроблення єдиного нормативного акта, який би врегулював, по-перше, права інвалідів у сфері праці, по-друге, порядок працевлаштування інвалідів, а також права і обов'язки роботодавців, по-третє, вдосконалив систему відповідальності роботодавців та запровадив систему стимулювання та заохочення тих роботодавців, які беруть активну участь у працевлаштуванні інвалідів. |
