| У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання вдосконалення правового регулювання соціального забезпечення допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини. Головними теоретичними і прикладними результатами роботи автору бачаться такі висновки: 1. Право на соціальне забезпечення, проголошене в Конституції України, є елементом правового статусу людини, і входить до змісту її правоздатності. Суб’єктивне ж право на одержання певного виду соціальної допомоги існує винятково в матеріальних правовідносинах по соціальному забезпеченню, які складаються на підставі норм поточного законодавства. Тому гарантією проголошеного в Конституції України права на соціальне забезпечення є формування поточного законодавства, що передбачає підстави виникнення правовідносин по наданню конкретного виду допомоги, створенню системи органів соціального забезпечення тощо. 2. Проголошення України соціальною державою означає необхідність проведення нею соціально-орієнтованої політики, заснованої на системі принципів, на яких повинна ґрунтуватися вся діяльність держави у даній сфері, передовсім – правотворча. Тільки в цьому випадку вона буде ефективною і результативною. Політика в сфері соціального забезпечення допомогами в зв’язку з народженням та вихованням дітей, у тому числі й правове регулювання цих відносин, повинні будуватися на системі принципів, що дозволить досягти основної її мети – захистити людину від несприятливих наслідків матеріального характеру як результату настання в її житті соціальних ризиків, пов’язаних з народженням та вихованням дітей. При цьому законодавець зобов’язаний брати до уваги відмінність принципів загальнообов’язкового державного соціального страхування і соціального забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України. Основна відмінність між ними полягає в тому, що метою загальнообов’язкового державного соціального страхування є компенсація втраченої заробітної плати або іншого доходу у зв’язку зі страховим ризиком, що наступив, а метою державної соціальної допомоги – поповнення сімейного бюджету з метою забезпечення гідного рівня життя, не нижче мінімального прожиткового мінімуму. Таким чином, державна допомога повинна надаватися винятково в адресному порядку, тобто залежно від потреби, тоді як страхова допомога надається всім застрахованим, у житті яких наступив страховий випадок. 3. В якості критерію визначення розміру соціальної допомоги має застосовуватися мета її надання, у зв’язку з чим, допомоги, що мають на меті компенсацію втраченої заробітної плати, повинні встановлюватися в розмірі, пропорційному втраті; допомоги, що мають на меті поповнення сімейного бюджету з метою забезпечення членам сім’ї достатнього рівня життя, повинні встановлюватися в розмірі різниці між мінімальним прожитковим рівнем і фактичним доходом членів сім’ї; допомоги, що мають на меті часткову компенсацію підвищених витрат сім’ї в зв’язку з народженням, вихованням, лікуванням дитини, повинні встановлюватися у твердому розмірі, наприклад, пропорційно розмірові мінімального прожиткового рівня. 4. Матеріальні правовідносини по соціальному забезпеченню допомогами в зв’язку з народженням та вихованням дитини знаходяться в нерозривному зв’язку з відповідними процедурними правовідносинами. Суб’єктивне право на певний вид соціальної допомоги може бути реалізоване винятково в процедурних правовідносинах. Таким чином, матеріальні і процедурні правовідносини по соціальному забезпеченню співвідносяться між собою як зміст і форма. Практичне значення визначення такого зв’язку між матеріальними і процедурними правовідносинами полягає в тому, що в процедурних правовідносинах повноваження органа соціального захисту населення, як органа влади, обмежені правом вимагати в якості доказів підтвердження права на конкретний вид допомоги тільки ті документи, які підтверджують юридичні факти як підстави виникнення матеріального правовідносини на цей вид допомоги. 5. На підставі теоретичного дослідження розроблені пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства. Зокрема, пропонується: а) принцип адресності, на який вказано в преамбулі Закону України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, поширити також і на всі його положення, у зв’язку з чим, необхідно в якості одного з юридичних фактів, що є підставою призначення всіх державних допомог, визнати малозабезпеченість (нужденність); б) сформулювати ст. 11 Основ законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування та ст. 2 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” в такій редакції: “Соціальний страховий ризик – це обставини, внаслідок яких застрахована особа або члени її сім’ї можуть втратити тимчасово заробітну плату чи інший дохід від трудової діяльності з причин, зазначених в законі, у зв’язку з чим мають право на матеріальне забезпечення або надання послуг по загальнообов’язковому державному страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими народженням та похованням”; в) уточнити ч. 3 ст. 39 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” та ч. 3 ст. 8 Закону України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, зазначивши, що розмір допомоги по вагітності та пологам обчислюється сумарно і надається жінці в повному обсязі незалежно від того, що до пологів була використана менша кількість днів відпустки, ніж встановлено законодавством. Якщо ж до пологів фактично використана більша кількість днів відпустки, ніж встановлено законодавством, жінка має право на збільшення допологової відпустки і на її оплату в повному обсязі. Тривалість відпустки, наданої після пологів у цьому випадку залишається незмінною; г) змінити на законодавчому рівні розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Оскільки її метою є часткова компенсація втраченої заробітної плати, необхідно закріпити положення про те, що така допомога надається у розмірі, співрозмірному з утраченою заробітною платою. Розмір такої допомоги не повинен залежати від кількості дітей, за якими здійснюється догляд; д) дотримуватися єдиного підходу щодо визначення зобов’язаного та уповноваженого суб’єктів при здійсненні правового регулювання соціального забезпечення допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини; е) виключити з переліку членів сім’ї, які враховуються при встановленні її малозабезпеченості, дітей, які знаходяться під опікою (піклуванням). |
