Анотація до роботи:

Трунова Г.А. Правове регулювання соціального партнерства в Україні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 – трудове право; право соціального забезпечення. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Харків, 2008.

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню теоретичних та практичних проблем правового регулювання соціального партнерства в Україні.

Проаналізовано історію розвитку законодавства України про соціальне партнерство, на основі чого виділено сім етапів його становлення та розвитку. Визначено поняття “соціальне партнерство” та досліджено основні форми соціального партнерства. Обґрунтовано положення про те, що основними формами соціального партнерства є: колективно-переговорний процес укладення колективних договорів та угод; участь працівників в управлінні підприємствами; взаємні консультації сторін з питань регулювання трудових відносин; примирно-посередницькі процедури з вирішення колективних трудових спорів; контрольні заходи щодо виконання зобов’язань сторонами соціального партнерства.

Досліджено особливості правового становища держави, органів місцевого самоврядування, роботодавців, професійних спілок та інших організацій найманих працівників – суб’єктів соціального партнерства.

Проаналізовано практику укладення колективних договорів та угод. Зроблено висновки щодо необхідності внесення відповідних змін та доповнень до чинного законодавства про колективні договори та угоди.

У роботі наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке полягає в дослідженні правового регулювання соціального партнерства. Виходячи з мети і завдань дослідження одержано теоретичні та практичні наукові результати, найважливішими з яких є наступні.

1. Уперше поетапно розглянуто історію розвитку законодавства про соціальне партнерство. У процесі дослідження виявлено, що створення механізму соціального партнерства в регулюванні трудових відносин – результат довготривалої історичної еволюції, яка пройшла сім етапів, а саме: І – 1893-1917 рр., ІІ – 1917-1922 рр., ІІІ – 1922-1933 рр., IV – 1933-1947 рр., V – 1947-1970 рр., VI – 1970-1993 рр., VII – 1993 р. і до нинішнього часу.

2. На підставі проведеного дослідження сформульовано власне визначення поняття “соціальне партнерство” як системи врегульованих нормами права відносин, зв’язків між найманими працівниками в особі професійних спілок та інших уповноважених представників трудового колективу, з одного боку, та роботодавцями (організаціями роботодавців чи їх об’єднаннями) – з другого, а також державою в особі органів державної виконавчої влади та/або органами місцевого самоврядування як партнерів у процесі реалізації соціально-економічних прав та інтересів сторін соціального партнерства.

3. Внесено пропозицію визначити й закріпити в новому Трудовому кодексі наступні форми соціального партнерства: колективно-переговорний процес укладення колективних договорів та угод; участь працівників в управлінні підприємствами; взаємні консультації сторін із питань регулювання трудових відносин; примирно-посередницькі процедури з вирішення колективних трудових спорів (конфліктів); контрольні заходи щодо виконання зобов’язань сторонами соціального партнерства. Також необхідно зазначити у цьому Кодексі, що даний перелік не є вичерпним.

4. Зроблено висновок про те, що закріплена в чинному законодавстві правова конструкція механізму соціального партнерства, побудованого на принципі біпартизму, не відповідає міжнародно-правовим стандартам та юридичній практиці, яка склалася в Україні. Отже, необхідно передбачити, що колективні угоди на державному рівні укладаються на тристоронній основі за участю держави в особі Кабінету Міністрів як самостійної сторони, з прийняттям на себе вагомих зобов’язань; щодо галузевих та регіональних угод, що вони також можуть укладатися на тристоронній основі.

5. Обґрунтовано висновок, що стороною угоди на регіональному рівні можуть виступати не тільки представники найманих працівників, представники роботодавців і органи державної виконавчої влади, але й органи місцевого самоврядування, які представляють інтереси відповідної територіальної громади.

6. Запропоновано законодавчо закріпити можливість роботодавців - фізичних осіб (приватних підприємців) брати участь у колективних переговорах з укладення колективних договорів та виступати стороною соціального партнерства.

7. Обґрунтовано висновок про необхідність скасування реєстрації організацій роботодавців, передбаченої ст. 13 Закону України “Про організації роботодавців”, та введення норми, яка передбачає легалізацію організацій роботодавців шляхом повідомлення на відповідність заявленому статусу.

8. Наголошено на необхідності внесення змін до ч. 5 ст. 23 Закону, де передбачити обов’язок організацій роботодавців брати участь у переговорах, консультаціях з укладення колективних угод, а не договорів.

9. Зроблено висновок про необхідність прийняти Закон України “Про трудові колективи”, у якому визначити повноваження трудових колективів у сфері соціального партнерства.

10. Запропоновано ввести в новому Трудовому кодексі норму рекомендаційного характеру, яка закріплює за трудовим колективом право бути представленим однією особою (представником) у разі чисельності трудового колективу менше 50 осіб (для малих підприємств).

11. Наголошується на необхідності закріпити в новому Трудовому кодексі норму, яка забезпечить поширення гарантій, встановлених для профспілок у механізмі соціального партнерства, і на інших представників трудового колективу при здійсненні ними своїх повноважень.

12. На підставі проведеного аналізу сформульовано власне визначення колективної угоди як правового акта, яка укладається на державному, галузевому чи регіональному рівнях між представниками працівників та роботодавців та/або державою в особі її органів та/або органами місцевого самоврядування з метою врегулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин та узгодження інтересів сторін.

13. Акцентується увага на необхідності забезпечити належний рівень повідомної реєстрації галузевих, регіональних угод щодо їх відповідності вимогам чинного законодавства і умовам угод більш високого рівня шляхом надання рекомендацій фахівцями Міністерства праці і соціальної політики сторонам колективної угоди у разі суперечності чинному законодавству та умовам угод більш високого рівня.

14. У зв’язку з наявною проблемою щодо невідповідності норм галузевих і регіональних угод нормам генеральної угоди, що пов’язана з часовими розбіжностями, запропоновано закріпити в новому Трудовому кодексі України норму, яка забезпечить обов’язок сторін соціального партнерства приймати генеральну угоду на наступний період на початку календарного року, для прикладу, до кінця лютого місяця, що забезпечить більш надійні гарантії трудових прав працівників.

15. Аргументовано пропозицію про внесення до нового Трудового кодексу норми, що розширює сферу дії галузевої угоди, якою охоплена більшість роботодавців і працівників відповідної галузі економіки.

16. Пропонується внести зміни до Положення про порядок повідомної реєстрації галузевих та регіональних угод, колективних договорів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 5 квітня 1994 р., і серед вимог до колективних договорів, які подаються на реєстрацію, передбачити, що “колективний договір, який подається на повідомну реєстрацію, повинен на титульній сторінці містити запис, що цей договір ухвалено на загальних зборах чи конференції трудового колективу, із зазначенням номера протоколу і дати проведення цих зборів (конференції)”.

17. У зв’язку з наявними на практиці фактами неподання на повідомну реєстрацію колективних договорів пропонується передбачити у новому Трудовому кодексі обов’язкову повідомну реєстрацію колективних договорів, оскільки в чинному законодавстві відсутня вказівка на обов’язковий характер повідомної реєстрації.

18. Запропоновано ввести в новий Трудовий кодекс норму, яка закріпить необхідність з боку сторін соціального партнерства обов’язкового внесення відповідних змін до колективного договору в разі укладення нової генеральної, галузевої та регіональної угоди для підприємств, які безпосередньо перебувають у сфері дії сторін, які підписали нову колективну угоду.

Публікації автора:

1. Трунова Г.А. Форми соціального партнерства на сучасному етапі // Адвокат. – 2005. – № 9. – С. 18-20.

2. Трунова Г.А. Поняття соціального партнерства на сучасному етапі // Наук. вісн. Чернівец. ун.: Зб. наук. праць. – Вип. 282. – 2005. – С.59-62.

3. Трунова Г.А. Історія розвитку правового регулювання соціального партнерства // Держава і право: зб. наук. пр. Юрид. і політ. науки. Вип. 33. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. – С. 331-337.

4. Трунова Г.А. Держава як суб’єкт соціального партнерства // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 1. – С. 27-30.

5. Трунова Г.А. Правові аспекти діяльності організацій роботодавців як суб’єктів соціального партнерства // Юридична Україна. – 2007. – № 2. – С. 63-67.

6. Трунова Г.А. Уповноважені трудовим колективом органи як суб’єкти соціального партнерства // Право України. – 2007. – № 9. – С. 50-52.

7. Трунова Г.А. Колективні угоди – акти соціального партнерства // Юридична Україна. – 2007. – № 10. – С. 51-57.

8. Трунова Г.А. Організація роботодавців як суб’єкт соціального партнерства // Молодь у юридичній науці: зб. тез Міжн. наук. конф. молодих вчених “Треті осінні юридичні читання” (5–6 листопада 2004 року). – Хмельницький. – 2004. – С. 319–320;

9. Трунова Г.А. Міжнародно-правові принципи соціального партнерства // Матеріали наук.–практ. конф. “Науковий потенціал світу 2004”. Том 49. – Право. – Дніпропетровськ: Наука і освіта. – 2004. – С. 21–24;

10. Трунова Г.А. Держава як суб’єкт соціального партнерства // Матеріали Всеукр. наук.–практ. конф. “Сучасний соціокультурний простір 2004”. – К. – 2004. – Ч. ІІ. – С. 90–92.

11. Трунова Г.А. Організації роботодавців як суб’єкти соціального партнерства //Актуальні проблеми трудового права та права соціального забезпечення: до 80-ти річчя проф. Р.І. Кондратьєва: Зб. наук. пр. – Хмельницький: Вид-во Хмельницьк. ун. упр. та права, 2007. – С. 188-191.

12. Трунова Г.А. Некоторые вопросы регулирования социального партнерства в законодательстве Украины и России // Міжн. міжвузів. наук.-практ. конф. 4-5 травня 2007р., м. Челябінськ. Росія. – Челябінськ. – 2007. – С. 179-180.

13. Трунова Г.А. Участь профспілок у соціальному партнерстві // Соціально-захисна діяльність держави в умовах ринкових відносин: матеріали наук.-практ. конф., м. Чернігів, 31 травня – 2 червня, 2007 р. – Чернігів. – 2007. – С. 252-255.

14. Трунова Г.А. Представництво інтересів працівників і роботодавців у механізмі соціального партнерства // Проблеми правового забезпечення праці та соціального захисту населення України в сучасних умовах: зб. матеріалів круглого столу. – Чернігів. – 2007. – С. 64-68.

15. Трунова Г.А. Контроль за виконанням колективних договорів і угод як форма соціального партнерства // ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. студентів, аспірантів та здобувачів “Правове життя: Сучасний стан та перспективи розвитку”. 23-24 берез., 2007р. – С. 377-378.