У заключній частині дисертації на підставі проведеного дослідження сформульовано наукові та практичні результати роботи, зокрема: 1. При переході України до соціально спрямованої ринкової економіки основна вага правового захисту громадян лягає на державу. Тому одночасно збільшується і роль правового механізму у проведенні такої політики. Оскільки ринкові відносини не гарантують усім право на працю, освіту, медичне обслуговування, то громадяни, які вимагають особливого правового захисту, повинні мати підвищені гарантії такого захисту. Суть особливого правового захисту осіб, що його вимагають, складають сукупність закріплених у правових нормах умов і засобів, а також організаційно-правова діяльність юрисдикційних органів з їх застосування, спрямованих на забезпечення захисту даних категорій громадян. 2. Метою особливого правового захисту осіб, які його вимагають, є регулювання правових, економічних стосунків цих осіб із суспільством, надання їм допомоги та підтримки в подоланні проблем, що виникли, та гідному самоутвердженні й повноцінному житті. Крім того, метою особливого правового захисту осіб, які його вимагають, має стати поступовий перехід від суто адміністративно-розподільчих до переважно економічних методів мобілізації та використання ресурсів соціальної сфери; переорієнтація системи соціально-правового захисту щодо надання допомоги працездатним в їх організації праці, залученні до виробництва; використання адресних соціальних програм для найбільш уразливих верств населення. 3. Вважаємо за необхідне закріплення Конституцією України такого поняття, як «особливий правовий захист», та положення щодо особливого правового захисту окремих категорій осіб, які його вимагають. Під «особливим правовим захистом» слід розуміти комплекс правових, економічних, організаційних та інших заходів, які здійснюються щодо окремих категорій осіб з метою створення рівних з іншими членами суспільства можливостей реалізації цими категоріями осіб прав і свобод. 3. Правове регулювання суспільних відносин, що входять до предмета трудового права, передбачає застосування однакових підходів до різних категорій працівників. Норми трудового права, прийняті з метою забезпечення диференційованого підходу до регулювання трудових відносин, спрямовані на досягнення балансу гарантій трудових прав окремих категорій працівників відповідно до умов їх праці. Трудове право встановлює у своїх нормах єдині для всіх працівників правила в регулюванні трудових відносин, забезпечує всім громадянам справедливі і рівні можливості працювати та заробляти на життя своєю працею. Водночас трудове право враховує об’єктивні обставини, зумовлені різними чинниками, при встановленні особливого підходу до регулювання праці осіб, які вимагають особливого правового захисту. 4. Законодавством України не встановлений єдиний перелік громадян, які вимагають особливого правового захисту. Різні акти передбачають диференціацію в регулюванні праці жінок, молоді, інвалідів, осіб передпенсійного та похилого віку, працівників із сімейними обов’язками, осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та осіб, які працюють на радіоактивно забруднених територіях; осіб, звільнених після відбуття покарання або примусового лікування, біженців. При цьому критеріями віднесення громадян до осіб, які вимагають особливого правового захисту, є стать, вік, стан здоров’я, сімейний стан, соціально-правовий статус. Все це вимагає законодавчого закріплення шляхом внесення до Трудового кодексу України переліку осіб, які вимагають особливого регулювання праці та правового захисту. 5. Пропонуємо працівника із сімейними обов’язками визначити як особу, яка є учасником трудових правовідносин та пов’язана особистими немайновими та майновими правами і обов’язками, що витікають із шлюбу, родинних відносин, усиновлення або іншої форми прийняття дітей на виховання до сім’ї. В свою чергу, під сімейним працівником слід розуміти особу, яка є членом сім’ї, за умови наявності факту трудової діяльності. 6. В умовах перехідного економічного періоду потрібен захист громадян, які вимагають особливого правового захисту, і квотування (бронювання) робочих місць для них з боку держави є необхідним. Тому доцільно передбачити броню на працевлаштування осіб, які вимагають особливого правового захисту, в межах 6% робочих місць. 7. Необхідно передбачити можливість надання дотацій тим роботодавцям, які створюють додаткові робочі місця для працевлаштування осіб, які вимагають особливого правового захисту із числа безробітних, які направляються на дане підприємство, установу, організацію державною службою зайнятості, та розширити сферу випадків звільнення підприємств, цехів, виробництв і кооперативів, де число працюючих осіб, які вимагають особливого правового захисту, складає більшість, від сплати деяких видів податків (наприклад, оподаткування прибутку підприємства, плати за землю тощо). 8. Пропонуємо законодавчо закріпити положення про те, що забороняється необґрунтована відмова в прийняті на роботу громадянина з числа осіб, які вимагають особливого правового захисту. При відмові у прийнятті на роботу таких осіб власник або уповноважений ним орган зобов’язані повідомляти їх про причини відмови у письмовій формі. 9. Пропонується внести в проект Трудового кодексу України наступні положення: а) переміщення працівника, який належить до категорії осіб, які вимагають особливого правового захисту, з одного робочого місця на інше не допускається без його згоди, якщо при цьому змінюються істотні умови праці; б) для осіб, які вимагають особливого правового захисту (крім неповнолітніх та осіб похилого віку), застосовується загальна тривалість робочого часу. На прохання особи, яка вимагає особливого правового захисту, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний встановити їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень; в) нагляд за додержанням трудових прав осіб, які вимагають особливого правового захисту, крім передбачених чинним законодавством органів нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю, здійснюють органи праці та соціального захисту населення; г) у разі ліквідації підприємства, установи, організації забороняється звільнення без працевлаштування працівників, які належать до категорії осіб, які вимагають особливого правового захисту, обов’язок працевлаштування покладається на спеціально уповноважені державні органи (державну службу зайнятості, органи праці та соціального захисту населення). 10. Пропонуємо на підприємствах, в установах і організаціях з великою кількістю працюючих осіб, які вимагають особливого правового захисту, виділення одного представника служби охорони праці як відповідального за організацію праці таких категорій працівників. При прийнятті керівництвом підприємств, установ і організацій рішень, що зачіпають інтереси осіб, які вимагають особливого правового захисту, повинні бути проведені консультації з представником служби охорони праці, який відповідає за організацію праці таких категорій працівників. 11. На нашу думку, в Трудовому кодексі України слід передбачити спеціальний розділ, який стосувався б особливого правового захисту осіб, які його вимагають, та закріпив: правовий статус осіб, які вимагають особливого захисту в трудових правовідносинах; принципи державної політики в галузі працевлаштування осіб, які вимагають особливого правового захисту; мету та завдання особливого правового захисту вищезазначених осіб в галузі правового регулювання праці; передбачав би відповідальність власника або уповноваженого ним органу за недотримання або порушення трудових прав таких осіб. |