Дослідження проблем та особливостей правового регулювання праці лікарів в умовах ринкової економіки на підставі чинного законодавства України, його практичного застосування й реалізації, порівняння поглядів учених у різних галузях знань, які пов’язані з темою дисертаційного дослідження, дали підставу автору сформулювати низку висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на вдосконалення нормативно-правового регулювання трудових відносин за участю лікаря. 1. Особливим видом соціальних зв’язків у сфері застосування праці лікаря є трудові правовідносини. В умовах ринкової економіки вони виступають однією з правових форм реалізації права лікаря на працю. Особливості трудових правовідносин лікарів виявляються через їх суб’єктний склад та об’єкт. Зокрема, суб’єктний склад характеризується тим, що лікарем може виступити лише фізична особа, що має спеціальну правосуб’єктність, яка полягає у поєднанні таких вимог: а) наявність вищої медичної освіти; б) складання клятви лікаря; в) обов’язкове проходження інтернатури; г) безперервність професійної діяльності (переривання в роботі не більше 3 років); д) періодичне проходження атестації (не рідше ніж раз у 5 років); е) проходження попереднього та періодичних медичних оглядів. Об’єкт трудових правовідносин за участю лікаря характеризується наступним: по-перше, процес праці лікаря полягає в тому, що ця трудова діяльність не входить до сфери матеріального виробництва, але за своїм змістом і кінцевим результатом впливає на нього; по-друге, праця лікаря це перебування в готовності до виконання чи безпосереднє виконання та надання послуг медичного характеру, а послуга, у свою чергу, вказує на миттєвість її виконання чи надання; по-третє, праця лікаря характеризується збільшенням витрат роботодавця, які він несе за використання праці лікаря у свій інтерес. 2. Правовий статус лікаря, як галузева категорія, розкривається через динамічну систему таких елементів: 1) правосуб’єктність; 2) права й обов’язки, які включають відповідальність та юридичні гарантії. Ключовим елементом є правосуб’єктність, яка за своєю правовою природою виступає передумовою набуття лікарем суб’єктивних прав та обов’язків у трудових правовідносинах. Другий елемент правового статусу лікаря характеризується поєднанням професійних та трудових прав та обов’язків. Ці права й обов’язки необхідно розглядати в об’єктивному та суб’єктивному розумінні, оскільки, по-перше, права й обов’язки лікаря в об’єктивному розумінні є статичною категорією, а при укладенні трудового договору ці права й обов’язки набувають якості суб’єктивних права й обов’язків, які кореспондують праву й обов’язку роботодавця; по-друге, професійні права й обов’язки лікаря випливають зі специфіки медичної діяльності, а конкретизація трудових прав і обов’язків лікаря залежить від лікарської посади; по-третє, матеріалізація суб’єктивних прав лікаря проявляється в динаміці трудових правовідносин; по-четверте, динаміка трудових правовідносин пов’язані із дією юридичних фактів (дій, подій). Беручи це до уваги та з метою приведення правового статусу лікаря-працівника в єдину нормативну систему елементів необхідно прийняти закон “Про правовий статус лікаря”, пропонується його структура та зміст ключових положень. При розгляді статусу закладів охорони здоров’я як учасників трудових правовідносин констатується обмеження їх оперативної самостійності в цих відносинах у державному та комунальному секторах економіки шляхом застосування методів владних приписів, субординації, затверджень та погоджень. Неузгодженість інтересів держави, закладів охорони здоров’я та лікарів (молодих спеціалістів) призводить до безконтрольності в частині вивільнення молодих спеціалістів до закінчення трирічного строку роботи. Вирішення зазначених проблем можливе шляхом: а) прийняття закону “Про заклади охорони здоров’я”, який би, зокрема, регламентував правове становище закладів охорони здоров’я; б) нормативного визначення поняття “заклад охорони здоров’я”. 3. Зміст і специфіка трудової функції лікаря перш за пов’язані з предметним об’єктом його трудової діяльності. Особливості розподілу праці у медичній та лікарській діяльності вказують не лише на специфіку змісту трудової функції, а й на необхідність визначення порядку і обсягу її виконання. Саме через таке визначення трудової функції лікаря забезпечується дотримання трудових прав, обов’язків і законних інтересів як самих працівників, так і роботодавців, що у свою чергу вказує на реалізацію, дотримання і виконання галузевого принципу “визначеності трудової функції”. Досліджуючи трудову функцію лікаря, автор наводить власне її визначення. 4. Процедура оформлення трудового договору з лікарем має певну специфіку в доборі документів, необхідних для прийому на роботу. Характерною особливістю професійної, а відповідно і трудової діяльності лікарів, є безперервність роботи. Документальне підтвердження претендентом на посаду безперервності у професійній діяльності робить таку процедуру спеціальною. При перериванні професійної діяльності претенденту на посаду необхідно пройти стажування, яке за своєю правовою природою виконує функцію відновлення права на роботу на лікарській посаді. Разом із тим розвиток міжнародного співробітництва України, а відповідно трудової міграції, вказують на необхідність суттєвого вдосконалення чинного законодавства в частині оформлення на роботу іноземців, осіб без громадянства та громадян, які здобули медичну освіту за кордоном, для чого потребує вдосконалення розділ ІІ Галузевих правил внутрішнього трудового розпорядку. 5. При укладанні трудового договору сторони мають визначити такі умови: лікарська спеціальність; місце роботи; робоче місце; кваліфікаційна категорія; трудова функція; умови праці; тривалість робочого часу; право на трудові та соціальні пільги; розмір оплати праці; обов’язкове страхування лікаря; інші умови, вироблені сторонами. Під місцем роботи лікаря розуміється конкретне відділення чи структурний підрозділ, куди поступає на роботу лікар. Робоче місце лікаря визначається як сукупність службових приміщень у відділенні (лікарні), до яких входить особиста робоча зона, спеціалізовані площі та закріплена територіальна ділянка. Також в трудовому договорі доцільно закріплювати те, яким інструментарієм володіє лікар, визначати строки освоєння нової або раніше незнайомої медичної апаратури; строки направлення на підвищення кваліфікації та проходження атестації за рахунок роботодавця. На сучасному етапі розвитку медицини особливого значення набуває зміни умов трудового договору. Атестація лікарів – це складова їхньої трудової чи професійної діяльності, яка є обов’язковою умовою допуску лікаря до самостійної роботи строком, як правило, на 5 років. Одна із особливостей атестації лікарів полягає в тому, що встановлення лікарю підвищеної кваліфікаційної категорії не є умовою для зміни ані змісту трудової функції, ані основних прав та обов’язків за посадою. Особливістю атестації лікарів є також наявність різних видів атестацій і, відповідно, атестаційних комісій. Досліджуючи атестацію лікарів, робиться висновок про необхідність перегляду наказу Міністерства охорони здоров’я №359 від 19 грудня 1997 р. “Про подальше удосконалення атестації лікарів”. 6. Прагнення лікарів поліпшити свій матеріальний стан здебільшого виявляється в їх прагненні працювати за декількома посадами. Досягнення такої мети відбувається головним чином через суміщення посад або шляхом укладення трудового договору про роботу за сумісництвом. Відсутність законодавчого регулювання праці за сумісництвом у комунальних закладах охорони здоров’я та обмежень кількості сумісництв залежно від умов праці негативно впливає як на стан здоров’я самих лікарів, так і на якість виконуваної ними роботи. Негативний вплив суміщення та сумісництва в лікарській діяльності призводить до перевтоми працюючого і неконтрольованого впливу шкідливих речовин та психоемоційного навантаження на його організм, тому удосконалення законодавства в цьому питанні повинно розпочинатися із визначення переліку лікарських професій і посад, на яких можливе застосування праці сумісників або доцільне суміщення. 7. Робочий час лікарів є різноманітним як за видами роботи, так і за умовами праці. Розробка та запровадження нормативів праці лікарів надасть можливість: а) визначитися з тривалістю робочого часу лікарів залежно від лікарської посади; б) вирахувати навантаження на працюючого з огляду на специфіку роботи та наявність шкідливих умов праці, психоемоційне навантаження та допустимі норми навантаження; в) деталізувати розподіл робочого часу з метою виведення його як категорії якості лікарської діяльності. 8. Властивістю трудової діяльності лікарів є скорочений робочий день у зв’язку з шкідливими умовами праці та її особливим характером. Недоліками чинного законодавства, що регулює робочий час лікарів є періодична підміна однієї підстави для скорочення тривалості робочого часу іншою. Нормативи навантаження на лікарів відсутні, а напрацювання науковців, які дають можливість визначити таке навантаження, залишаються поза увагою законодавців. Залучення лікарів до роботи протягом 24 годин підряд є невиправданим, так як межі робочого часу, а відповідно і робочої зміни, повинні враховувати як фізіологічні, так і соціальні потреби працюючого. Для вирішення цієї проблеми запропоновано: 1) розглянути питання щодо запровадження чергувань із правом сну в нічний час; 2) залучати до чергувань лікарів-ординаторів; 3) залучати до чергувань лікарів амбулаторно-поліклінічних закладів; 4) укладати трудові договори на “дежуранство”. Дежурант це лікар, який працює за своєю лікарською спеціальністю, але виконує трудову функцію в нічний час та у вихідні дні, святкові та неробочі дні. З урахуванням реалій ринкової економіки, зокрема права пацієнта на вибір лікаря, ретельного перегляду потребують умови роботи лікарів за межами нормальної тривалості робочого часу. Дисертантом розкрито обставини, які сприяють роботі лікарів понад встановлену норму часу. 9. Відносини у сфері регулювання часу відпочинку лікарів забезпечуються низкою нормативних актів, які, з огляду на специфіку лікарської діяльності, наділяють його певними особливостями. Серед них: відсутність обов’язкової перерви протягом робочого дня з наданням можливості прийому їжі та додаткові відпустки за роботу в шкідливих умовах праці та особливий її характер. Законодавство, яке регулює додаткові відпустки лікарів, іноді невиправдано зрівнює умови надання таких відпусток шляхом встановлення однакової максимальної межі їх тривалості, не диференціюючи підстав для надання такого часу відпочинку. Удосконалення законодавства в цьому питанні автор бачить у прийнятті та запровадженні галузевих списків виробництв, професій і посад, зайнятість на яких протягом певного періоду дає право на додатковий відпочинок, в тому числі і додаткову відпустку. При цьому ретельному перегляду підлягають Галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку в частині регламентації часу відпочинку лікарів. |
