Проведене дослідження правового регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності та отримані на його основі результати вирішують наукову задачу, що полягає в науковому обґрунтуванні напрямків удосконалення правової бази ліцензування у сфері господарювання для більш ефективного здійснення господарської діяльності. Запропоноване вирішення наукової задачі має істотне значення для підвищення ефективності господарського законодавства у сфері регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності і розвитку науки господарського права. На основі проведеного дослідження сформульовано, зокрема, такі висновки: 1. Аргументовано необхідність внесення змін та доповнень до Закону, зокрема: доповнити ст. 1 Закону наступними поняттями: здобувач ліцензії – суб'єкт господарювання, який звернувся до органу ліцензування із заявою про видачу ліцензії на здійснення певного виду господарської діяльності; вид діяльності, що підлягає ліцензуванню, – господарська діяльність, для здійснення якої на території України необхідно одержання ліцензії відповідно до цього Закону; контроль у сфері ліцензування – система заходів, що здійснюються органами ліцензування і спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування з метою забезпечення дотримання ліцензіатами ліцензійних умов; закріпити у ст. 2 цілі Закону, а саме: захист прав і законних інтересів громадян, охорона здоров'я громадян, забезпечення обороноздатності країни і безпеки держави, а також установлення правових засад єдиного ринку і правового господарського порядку; доповнити ч.1 ст. 3 Закону такими принципами державної політики у сфері ліцензування, як гласність та відкритість цієї процедури; ввести у ст. 3 Закону пряму заборону провадження певних видів господарської діяльності без ліцензії у вигляді такої норми: „Здійснення зазначених у ст. 9 Закону видів господарської діяльності без ліцензії забороняється”; усунути внутрішню суперечливість Закону, термінологічні розбіжності у визначенні поняття “ліцензійні умови” у ст. 1 та ст. 8 Закону; доповнити ст. 9 Закону щодо критеріїв віднесення виду діяльності до таких, що підлягають ліцензуванню, наступним положенням: відповідно до цього Закону видами діяльності, що підлягають ліцензуванню, є види діяльності, здійснення яких може завдати шкоди правам, законним інтересам, моральності і здоров'ю громадян, обороні країни і безпеці держави і регулювання яких не може здійснюватись іншими методами, крім ліцензування; виключити з переліку підстав анулювання ліцензії, зазначених у ст.10 Закону, таку підставу як рішення про скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання; доповнити ч. 6 ст. 11 Закону наступним положенням: рішення про відмову у видачі ліцензії, а також неприйняття у встановлений законом строк рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі може бути оскаржене в судовому порядку; закріпити у ст. 11 Закону, положення що не допускається відмова у видачі ліцензії на підставі величини обсягу продукції (робіт, послуг), що виробляється або планується для виробництва здобувачем ліцензії; доповнити ст. 14 Закону положенням про те, що рішення про видачу ліцензії на строк менше трьох років може бути оскаржене в судовому порядку; доповнити ст. 14 Закону щодо прямої заборони передачі ліцензії або її копії, такою нормою: „Передача ліцензіатом ліцензії або копії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності забороняється (не допускається)”; конкретизувати у ст. 20 Закону права органів, уповноважених здійснювати контроль у сфері ліцензування: вимагати у ліцензіата необхідні пояснення і документи при проведенні перевірок; складати на підставі результатів перевірок акти з вказівкою конкретних порушень; виносити рішення, що зобов'язують ліцензіата усунути виявлені порушення, установлювати строки усунення таких порушень; виносити попередження ліцензіату, а також обов’язки цих органів; розмежувати у ст.21 Закону три поняття: припинення дії ліцензії, анулювання ліцензії та визнання ліцензії недійсною; закріпити у цій статті Закону судовий порядок анулювання ліцензії та обов'язок органу ліцензування звертатися до суду при порушенні суб'єктом господарювання законодавства про ліцензування; доповнити Закон ст. 21-1, в якій визначити поняття “визнання ліцензії недійсною”, передбачити процедуру такого визнання, порядок оскарження рішення органа ліцензування про визнання ліцензії недійсною. 2. Обґрунтовано напрямки узгодження із Законом інших законів та підзаконних нормативно-правових актів, зокрема, шляхом: вилучення із законодавчих актів у сфері ліцензування видів діяльності, що не підлягають згідно із Законом ліцензуванню; приведення у відповідність з Законом назв видів господарської діяльності, що ліцензуються, та містяться в інших нормативно-правових актах; виключення з вказаних нормативно-правових актів положень про зупинення дії ліцензії або інші санкції, не передбачені Законом. 3. Аргументовано необхідність внесення доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення України шляхом доповнення його статтею, в якій закріпити адміністративну відповідальність у вигляді адміністративного штрафу за подання фізичною особою - суб’єктом господарювання до державного органу (посадової особи) недостовірних або перекручених відомостей, передбачених Законом і необхідних для здійснення цим органом (посадовою особою) його діяльності. |