В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України, практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у різних галузях юриспруденції, сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на поглиблення розуміння сутності і місця індивідуальних трудових спорів в трудовому праві України та удосконалення їх правового регулювання. Основні з них такі: 1. Першою стадією вирішення розбіжностей між сторонами трудового договору є трудовий конфлікт. Працівник і роботодавець мають повну свободу у виборі способів, прийомів і форм його вирішення. У разі неефективної дії названих засобів або небажання однієї з сторін вирішувати існуючі на рівні трудового конфлікту розбіжності, останній переростає в трудовий спір. 2. Індивідуальний трудовий спір – це розбіжність, що не вирішена добровільно, а розглядається компетентним органом, та виникла між роботодавцем і працівником у сфері трудових і пов’язаних з ними відносин з питань застосування законодавства про працю, правил внутрішнього трудового розпорядку та інших нормативних актів, а також трудових договорів. 3. Визначено, що глава ХV КЗпП України «Індивідуальні трудові спори» не враховує, що трудові спори поділяються на індивідуальні й колективні. Також у ній немає визначення понять «трудовий спір» та «індивідуальний трудовий спір». Вважаємо назву глави ХV КЗпП України треба змінити на «Трудові спори». У ній доцільно подати визначення поняття «трудовий спір», вказавши, що трудові спори поділяються на індивідуальні та колективні трудові спори, дати визначення колективного та індивідуального трудового спору, а також передбачити порядок їх розгляду. 4. Комісія по трудових спорах є спеціально створеним юрисдикційним органом досудового вирішення індивідуальних трудових спорів, який покликаний на альтернативній (не примусовій) основі вирішувати трудові спори між учасниками трудових правовідносин на підприємстві, в установі, організації. Виявлено та сформульовано позитивні риси, що характеризують порядок розгляду трудових спорів у комісіях по трудових спорах: а) розгляд трудових спорів безпосередньо за місцем їх виникнення; б) доступність звернення працівників; в) безпосередня участь працівників у вирішенні трудових спорів; г) законодавче визначення порядку провадження по трудовий спорам; д) законодавче регулювання виконання рішень комісії по трудових спорах. Внесено пропозицію відмовитися від принципу створення комісій по трудових спорах лише трудовим колективом і встановити принцип паритетного їх формування, що повною мірою відповідатиме принципу соціального партнерства та свідчитиме про об’єктивність складу комісії, сприятиме справедливому та компетентному розгляду спорів, підвищить авторитет комісій по трудових спорах. Запропоновано закріпити обов’язок комісії по трудових спорах щорічно доповідати про стан забезпечення трудових прав на підприємстві та вносити пропозиції роботодавцю про усунення найбільш поширених причин виникнення спорів. 6. Під розглядом трудових спорів у порядку підлеглості розуміють одну із форм здійснення захисту права на працю працівника, що полягає у зверненні останнього до вищестоящого в порядку підлеглості органу, який уповноважений державою на розгляд такого виду трудових спорів у порядку, регламентованому спеціальними нормативними актами. 9. Доцільно в КЗпП України нормативно визначити, що грубим порушенням трудових обов’язків слід вважати винні, протиправні дії (бездіяльність) працівника, які заподіяли чи могли заподіяти значну матеріальну або моральну шкоду підприємству, установі, організації, його власнику, працівникам або суспільству. Втратою довіри є неможливість подальшого виконання працівником трудових обов’язків внаслідок скоєння ним діянь (створення систематичної нестачі довірених йому цінностей, безвідповідального, недбалого ставлення до трудових обов'язків, порушення правил торгівлі, скоєння дрібної крадіжки та ін.), що негативно впливають на його авторитет перед роботодавцем і можуть заподіяти значної матеріальної або моральної шкоди підприємству, установі, організації. 10. Розширення сфери судового захисту трудових прав працівників потребує ухвалення Трудового процесуального кодексу України та створення системи судів, які б спеціалізувалися на розгляді трудових спорів і спорів з питань соціального захисту громадян. Основними розділами Трудового процесуального кодексу України повинні бути: 1. Загальні положення. 2. Юрисдикція. 3. Виклики і повідомлення. 4. Докази. 5. Витрати, пов’язані з розглядом трудових спорів. 6. Строки. 7. Представництво. 8. Самозахист трудових прав працівників. 9. Нагляд і контроль за дотриманням трудового законодавства. 10. Досудові процедури вирішення трудових спорів. 11. Органи, що розглядають трудові спори й порядок їх формування. 12. Провадження по індивідуальних трудових спорах. 13. Провадження по колективних трудових спорах. 14. Перегляд рішень по трудових спорах. 15. Виконанням рішень по трудових спорах. Негайне створення спеціалізованих судів у трудових справах є передчасним і таким, що не враховує політичну та економічну ситуацію в нашій країні. Перспективною на першому етапі є ідея спеціалізації по трудових спорах окремих суддів у місцевих судах. 11. З метою поліпшення процесу розгляду індивідуальних трудових спорів, утвердження законності судочинства в цій категорії справ, доцільно розглядати індивідуальні трудові спори тільки в порядку цивільного судочинства та законодавчо відмовитися від їх розгляду в адміністративних судах. 12. У новому Трудовому кодексі пропонується встановити диспозитивну норму, згідно з якою за бажанням працівника суд може ухвалити рішення або про його поновлення на роботі, або про виплату відповідної компенсації без поновлення на роботі. Бачиться сенс у тому, щоб на законодавчому рівні визначити перелік порушень закону при звільненні, що можуть слугувати підставою для поновлення працівника на попередній роботі або для виплати компенсації. | 