У висновках надано теоретичне узагальнення та комплексне вирішення наукового завдання щодо вдосконалення окремих елементів правового механізму альтернативних податків та розробки науково-обгрунтованих пропозиції для вдосконалення законодавства. 1. Для визначення суб’єктів малого підприємництва як платників альтернативних податків доцільним є закріплення комбінації критеріїв, які безпосередньо впливають на розмір бізнесу (обсяг доходу від реалізації, кількість найманих працівників) і за допомогою яких можна оцінити розмір бізнесу за непрямими ознаками (організаційно-правова форма, наявність чи відсутність філій (представництв), вид підприємницької діяльності). 2. Виділяється дві форми консолідації. По-перше, консолідація декількох платників в єдину групу, яка розглядається як зобов’язаний суб’єкт (платник). На сьогодні податкове законодавство України не закріплює подібної форми. По-друге, консолідація податкового обов’язку одного платника податку, тобто сукупність обов’язків за окремими видами обов’язкових платежів податкового характеру виступає єдиним показником усіх податків, які повинен сплатити такий платник. Саме ця форма консолідації є характерною для України та знаходить своє відображення в єдиному податку, прибутковому фіксованому за рахунок придбання патенту та фіксованому сільськогосподарському податку. 3. Альтернативні податки слід закріпити як спеціальні податкові режими, оскільки вони виникають в межах правового механізму конкретного податку і закріплюють певні особливості елементного складу, які, у свою чергу, є відмінними від загальноприйнятих. А саме: введення єдиного податку замість певної кількості загальнодержавних та місцевих податків; звільнення від сплати деяких обов’язкових платежів; встановлення спрощеного податкового обліку та звітності. 4. Суб’єкти малого підприємництва будь-якої організаційно-правової форми та форми власності можуть бути платниками єдиного податку лише за умови їх відповідності таким вимогам: дотримання кількісних параметрів обсягу виторгу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік та чисельності найманих працівників; здійснення видів діяльності, дозволених законодавством для суб’єктів малого підприємництва, які бажають перейти на спрощену систему оподаткування; відсутність податкової заборгованості за попередній звітний (податковий) період; добровільне рішення суб’єкта малого підприємництва щодо переходу на спрощений спосіб оподаткування його доходів. 5. Фізичні особи, які не є суб’єктами підприємницької діяльності, не можуть бути віднесені до суб’єктів малого підприємництва. Саме тому закріплення в Податковому кодексі України як платників єдиного податку таких осіб суперечить меті введення податку – підтримці малого підприємництва. 6. Під час визначення об’єкта оподаткування єдиним податком не враховуються фактичні витрати платників податку, яких вони зазнали, здійснюючи підприємницьку діяльність. Отже, доцільно на законодавчому рівні закріпити вичерпний перелік витрат платників, сума яких буде враховуватися в обчисленні податкової бази. 7. Для фізичних осіб – платників єдиного податку наявність об’єкта оподаткування не є підставою виникнення обов’язку зі сплати податку, що пояснюється незалежністю податкової ставки від результатів їх підприємницької діяльності. 8. Обов’язок визначення податкової бази і сплати податку виникає у платників за підсумками кожного податкового періоду. Саме тому особливе значення в регулюванні оподаткування має чітке закріплення податкового періоду, чого фактично в податковому законодавстві України немає. Податковим періодом за єдиним податком пропонується визначити квартал. 9. Для всіх платників єдиного податку потрібно передбачити однакові правила переходу на його сплату. Якщо платник єдиного податку з початку календарного року переходить на спрощену систему оподаткування, було б логічно враховувати показники за попередній календарний рік. У разі ж переходу на єдиний податок не з початку року, наприклад, із третього кварталу, необхідно враховувати фактичний розмір критеріїв за перший та другий квартали. 10. Законодавець, визначаючи фіксований сільськогосподарський податок, повинен закладати принцип, що на період його дії створюються стабільні податкові умови через заборону внесення до законодавства змін, які можуть спричинити збільшення податкового навантаження на сільськогосподарських товаровиробників. 11. Для вдосконалення процесу переходу на фіксований сільськогосподарський податок вважаємо за доцільне внести зміни до гл. 99 проекту Податкового кодексу України, в якій після ст. 15027 «Платники фіксованого сільськогосподарського податку» має йти ст. 15028 «Порядок та умови переходу на сплату фіксованого сільськогосподарського податку та повернення до загальної системи оподаткування». При цьому першим пунктом цієї статті необхідно закріпити, що перехід на сплату фіксованого сільськогосподарського податку (повернення до загальної системи оподаткування) здійснюється платниками добровільно в порядку, передбаченому цією главою. Законодавчого закріплення потребує і положення про те, що платники податку, які перейшли на сплату фіксованого сільськогосподарського, не мають права до закінчення податкового періоду перейти на загальну систему оподаткування. 12. Податковий обов’язок за майновими податками, до яких належить і фіксований сільськогосподарський податок, має встановлюватися і залежати від наявності об’єкта оподаткування, а не визначатися характером його використання і можливістю одержання доходу в результаті цього. 13. Через встановлення законодавцем за фіксованим сільськогосподарським податком різних строків сплати податку (відповідними частинами щомісяця) та подання податкового розрахунку було б доцільним в Податковому кодексі України окремою статтею встановити, що податковий період за фіксованим сільськогосподарським податком дорівнює календарному року. При цьому частиною другою цієї ж статті закріпити і звітний період, яким вважати квартал. 14. Фіксований сільськогосподарський податок податкового обліку доходів і витрат не передбачає, і, відповідно, не потрібно їх окремого здійснення. Фактично такою обліковою формою є саме Розрахунок суми фіксованого сільськогосподарського податку. 15. Особливістю обліку та звітності фіксованого сільськогосподарського податку є те, що останні практично становлять єдине ціле і діє щодо заповнення та подання розрахунку суми фіксованого сільськогосподарського податку на поточний рік, одержання Довідки про надання статусу платника цього податку є обліково-звітними. Тобто, фіксований сільськогосподарський податок податковий облік і витрат не вимагає, і, відповідно, не потрібно їх окремого здійснення. Фактично йдеться тільки про визначення вартості площі сільськогосподарських угідь та земель водного фонду, що і має бути закріплено в ст. 5 Закону України «Про фіксований сільськогосподарський податок». | 