У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляються в осмисленні онтологічних засад правової реальності, яке здійснено у ході комплексного дослідження феномену правової ситуації. Це в свою чергу зробило можливим визначити критерії тих випадків, коли є необхідним безпосереднє застосування права. Головні наукові та практичні результати дослідження є такими: 1. Семантично правова ситуація являє собою простір людського співіснування, який впорядковується на основі права за допомогою закону, тим самим якісно відрізняючись від хаотичного, невпорядкованого простору. 2. У нормативному аспекті правова ситуація є сукупністю життєвих умов, які характеризуються порушенням (загрозою порушення) нормального порядку життєдіяльності людей, внаслідок чого виникає необхідність у впорядкуванні цих умов на основі права за допомогою закону. 3. Слід чітко розрізняти феномени „правової” та „юридичної” ситуацій. Юридична ситуація являє собою конфлікт, суперечку, яка вирішується в межах юридичних інститутів за допомогою норм позитивного законодавства. Мета такої ситуації – усунення соціальних протиріч. Правова ситуація – більш широке явище, яке окрім потребуючого вирішення юридичного конфлікту включає в себе будь-яку ситуацію (не обов’язково конфліктну), що осмислюється на основі права, яке може не співпадати з нормами законодавства. Метою правової ситуації є не лише вирішення суперечки між учасниками суспільних відносин, але й осягнення особою власного правового статусу відносно інших людей, осмислення свого „спів-буття з Іншими”. 4. Серед розмаїття варіантів осмислення правової ситуації в історії філософії права можливо виокремити дві основні тенденції, два базових підходи, які в межах дисертаційного дослідження дістали назви „ессенціального” та „екзистенціального”. Ессенціальний підхід спрямований на пошук сутності правової ситуації, яка завжди вже існує і яку потрібно лише віднайти. Ця сутність, на думку представників ессенціального підходу, полягає в інституційно-владних аспектах правової ситуації. Екзистенційна концепція, навпаки, сутність правової ситуації ставить в залежність від її існування. З „екзистенціальної” точки зору правова ситуація являє собою сукупність обставин, задля осмислення яких людина змушена звернутися до права. Роль правових інститутів при цьому є другорядною, оскільки вони не можуть замінити особистих зусиль людини, спрямованих на осмислення ситуації. 5. Правова ситуація є онтологічною засадою правової реальності. Правова реальність існує лише у конкретній ситуації, яка осмислюється її учасниками на основі права. Без такого онтологічного фундаменту правова реальність стає “Утопією” (грецьк. – “місце, якого ніде немає”), яка існує лише в межах свідомості, а не буття. 6. Феноменологія Е. Гусерля та фундаментально-онтологічна філософія М. Гайдеггера є тими адекватними методологічними засадами, які роблять можливими пошуки сутності правової ситуації, її онтологічного смислу, аналіз структури буття права та модусів існування людини у правовій ситуації. 7. Сутність правової ситуації полягає у невизначеності меж простору відносин „Я – Інші”, який потребує впорядкування на основі права за допомогою закону, і в якому бере участь „Третій”. 8. Феномен права у правовій ситуації має троїсту онтологічну структуру, яка виражає такі його буттєві риси як дієвість, істинність, спрямованість. “Дієвість” означає, що право існує лише тоді, коли воно діє. “Спрямованість” значить те, що право повсякчас існує як спрямоване на певний світ з метою його впорядкування. “Істинність” виражає те, що право завжди допомагає викрити істину правової ситуації – справедливу міру між вчинком та його правовими наслідками. Пошук цієї міри здійснюється філософами права (найбільш загальні та універсальні співвідношення між діянням та наслідками), теоретиками права (розробка юридичної техніки та засобів втілення справедливої міри в юридичних текстах), законодавцями (встановлення міри для конкретного суспільства), юристами-практиками – суддями, адвокатами, прокурорами (знаходження міри у конкретній ситуації). 9. Фундаментальними модусами буття людини у правовій ситуації є “буття-вільним”, “буття-справедливим”, “буття-відповідальним”. Дієвість права відкрито людині лише тоді, коли вона існує як вільна: в іншому випадку її вчинки не мають правового значення. Оскільки результатом діяння є можливі правові наслідки, на настання яких спрямоване право, вони відкриваються людині у бутті-відповідальною. Задля того, щоб визначити, яка саме міра повинна бути встановлена між діянням та санкцією або заохоченням, необхідно осмислити як діяння, так і правопорядок, можливості якого зберігає право. Таке осмислення не є самоціллю, а провадиться заради збереження можливостей людського співіснування. Це осмислення та збереження здійснюються людиною у модусі буття-справедливим. 10. Суддя, який дійшов висновку про несправедливість певного закону, виходячи з конституційного принципу верховенства права, не повинен застосовувати для розв’язання справи цей закон. Під несправедливістю у даному разі слід розуміти такий стан речей, коли наслідки діяння, зазначені у законі, є явно невідповідними впливу цього діяння на правопорядок (наприклад, застарілий закон). В даному разі суддя мусить безпосередньо застосувати право, визначивши такі наслідки для скоєного діяння, які б дозволили відновити порушені умови людського співіснування, і (або) зміцнити правопорядок у цілому. Лише в такому випадку принцип верховенства права буде наповнений реальним змістом, а вимога ст. 8 Конституції України про пряму дію її норм – втілена у життя. Серед гарантій проти судових помилок та зловживань принципом верховенства права можна назвати право на оскарження судового рішення у суді вищої інстанції, або законодавче закріплення норми, відповідно до якої безпосереднє застосування суддею права є обов’язковою підставою для перегляду такої справи Верховним Судом. |