У висновках подано основні результати дослідження специфіки становлення та розвитку феноменів правової реальності романо-германської правової сім’ї в результаті впливу на них інтелектуальної традиції певної історичної епохи. 1. Доведено, що правова реальність, будучи специфічною формою вираження духовного потенціалу суспільства, найбезпосередніше детермінована інтелектуальною традицією епохи і розвиватися поза нею не може. Усі феномени правової реальності, втілюють інтелектуально-духовну традицію свого часу як усталену сукупність загальних схем, взірців, форм і категорій мислиннєво-духовного освоєння світу, смислів і значень, ідей, ідеалів та принципів, стереотипів та кодів мислення. Підкреслено, що основи настанов правосвідомості визначаються саме інтелектуальною традицією, яка є імпліцитною передумовою юридичного мислення, що рухається не лише відповідно до логіки самого права як об’єктивного явища, внутрішньої логіки нормативного вираження об’єктивної дійсності, а й відповідно до логіки розвитку конкретної культури. 2. В дисертаційної роботі обґрунтовано ідею про те, що вплив інтелектуальної традиції на право є настільки значним, що від нього залежить специфіка розвитку правової системи загалом. Правові феномени під впливом певної інтелектуальної традиції можуть випереджати суспільний розвиток, стимулювати його і, навпаки, гальмувати – це стосується правової нормотворчості, що є процесом створення позитивного права і безпосереднім продуктом юридичного мислення, творчою розумовою діяльністю, що несе в собі певні смисли і значення, мислиннєві схеми і домінанти, що вироблені в контексті певного інтелектуально-культурного поля. Техніка законодавчої роботи, її засоби, методи безпосередньо залежать від інтелектуальної традиції, „прив’язані” до неї. Праворозуміння як сукупність основоположних ідей та принципів, що пронизують правове життя суспільства, є найбезпосереднішою формою вираження певної інтелектуальної традиції. Правозастосування, судочинство, правове регулювання через мисленнєво-поведінкові коди та стереотипи теж чинять на дійсність стимулюючий або гальмівний вплив. В дисертації проводиться думка, що вплив інтелектуальної традиції простежується як на змісті, і так і на формах правової реальності. 3. Аналіз правової реальності античної Греції крізь призму прояву в ній інтелектуальної традиції, дозволяє дійти висновку, що правові феномени цієї епохи і змістовно, і по формі виражають інтелектуальні засади цього часу. Форми права грецької античності ґрунтовані на таких мислиннєвих домінантах як: дихотомія одиничного та загального, домінанта Слова-логосу, ідея рівності та загальності, принципу природної справедливості та добра, принцип загальності тощо. Закон-nomos, держава-поліс, народні збори-агора, публічні суди – це форми державно-правової дійсності, що виражають дихотомію одиничного-загального. Загальне тут ще домінує над одиничним – вільним греком, особистістю, що прагне виокремитися із загалу. Право грецької античності – ще не автономний регулятор зовнішньої поведінки, це право-мораль, оскільки особистість іще не сформувалася а, отже, не стала автономним суб’єктом права, право не має опори в ній. Філософсько-правова думка грецької античності, як і інші правові феномени, стала вираженням мислиннєвої домінанти раціональності (Слова-логосу), поєднаної з морально-етичними цінностями справедливості, добра, краси. Праворозуміння цієї епохи носить виразно юснатуралістичний характер. 4. Акцентовано, що, на відміну від грецької правової реальності, римська розвивається під знаком мислиннєвого домінування одинично-окремішного, суб’єктно-індивідуального, оскільки в римському суспільстві відбулося формування особистості-власника, повноцінного суб’єкта права. Право віднайшло опору в особистості і стало тут специфічним автономним регулятором зовнішньої поведінки. Мислиннєва домінанта одиничного, принцип суб’єктивно-індивідуальної волі зумовив поділ права на публічне та приватне, відобразився на характері римського приватного права, його нормах (воно казуїстичне), на поняттях, категоріях, інститутах, принципах його, судочинстві, тлумаченні. Формула права стала втіленням мислиннєвої домінанти зовнішнього як риси інтелектуальної традиції того часу, виразила принцип раціонального як логічно-послідовного, доцільного, практичного мислення, через принцип формальної рівності увідповіднила індивідуальне та загальне. В дисертації підкреслюється, що праворозуміння римської античності успадкувало від попередньої доби окремі принципи і смисли, зокрема: природної справедливості, aeguitas (рівної справедливості), добра, гуманізму, раціоналістичної домінанти, ідеї боротьби за право. 5. З’ясовано, що правовий розвиток середньовіччя, зберігає і розвиває раціоналістичну домінанту античності, відображає наростання в християнізованій середньовічній культурі домінант універсального, загального та цілісного – феодально роздроблене західноєвропейське суспільство прагне об’єднання і усталеності. Правові феномени середньовіччя пронизані принципом примирення одиничного та загального – в рамках канонічного права твориться система права, що виконує цю місію. Норми права стають все більше загальними, абстрактно-схематичними, наростає домінанта, універсальності, інтерпретаційність, догматизм, традиціоналізм тощо, тобто проявляються характерні риси інтелектуального підґрунтя західно-європейського середньовіччя. 6. Правові феномени епохи модерну є формами прояву раціоналістичної домінанти, що трансформувалася в класично-раціоналістичну. Правовій ідеології та правознавству цього часу властиві раціоцентризм, монометодологізм, фундаменталізм, об’єктивізм у питаннях витоків права, пошуків істини в праві, її критеріїв тощо. В юридично-позитивістському (легістському) праворозумінні, ідеології та практиці домінанта раціоцентризму, що заперечує особистісно-ціннісній підхід, проявилася максимально випукло. Наростання універсальності, поєднаної з раціональністю, простежується в законодавчій діяльності, характері норм, юридичній техніці, систематизації, кодифікаційній роботі XVIII–XIX ст. Саме під впливом модерної раціоналістично-інтелектуальної традиції правові системи романо-германської правової сім’ї трансформувалися в „замкнуті” в самих собі системи. Найбільшою вадою правової реальності епохи модерну є мінімізація гуманістичного виміру, хоча природно-правова ідеологія успакувала від попередніх епох такі смисли і значення як: природна справедливість, добро, свобода, спільне благо тощо. 7. Правова реальність сучасної романо-германської правової сім’ї адекватно реагує на глобалізаційні процеси сучасності, появу інформаційного суспільства, персоналістично-антропоцентричний переворот в нинішньому світі тощо. Феномени постмодерної правової реальності, постмодерне юридичне мислення складаються на підґрунті інтелектуально-духовних засадах постмодерну, і цим феноменам властиві такі характеристики як: гуманістично-антропоцентричний вимір, особистісно-ціннісний підхід, принцип єдності суб’єктивного та інтерсуб’єктивного, одиничного та загального, принцип плюралізму, домінанти свободи, творчості, справедливості, верховенства права тощо. Новими формами раціональності, що прийшли на зміну раціоналізму класичному, проникнуто всі феномени права. Зміна інтелектуальної традиції зумовила процес „розімкнення” романо-германських правових систем, появу децентралізованого права, зростання ролі та значимості правової процедури, судочинства, зближення природно-правової доктрини і позитивного права, зближення двох правових сімей: загального права та романо-германської, що відображає інтеграційні реалії сучасної Європи, прагнення до усталеного, єдиного, безпечного світу тощо. 8. Обґрунтовано ідею, що реформування правової системи України, щоб мати глибинний характер, має ґрунтуватися на зміні інтелектуальної традиції. Нинішня правова система України ґрунтована в основному на модерній інтелектуальній традиції з усіма властивими їй рисами і найзначнішою вадою – браком гуманістичного виміру. Зміна існуючої інтелектуальної традиції шляхом доповнення її елементами постмодерного юридичного мислення, а саме: принципами плюралізму, гуманізму, верховенства права, відповідності домінант одиничного та загального, ціннісним підходом тощо зумовить формування нового праворозуміння, якісно нової правової доктрини, яке лежатиме в основі розмаїття форм права. Зміна правової інтелектуальної традиції в сучасній Україні частково розпочалася – правова ідеологія частково змінилася, в той же час нормативно-знакова реальність та правозастосування залишилися в основному в межах старої, модерної традиції, що є перешкодою на шляху зближення правової системи України з міждержавними правовими системами РЄ та ЄС та побудови демократичної правової державності. Оскільки основним елементом правової системи є людина, то реформування має розпочатися з докорінних змін саме правового мислення та правосвідомості фахівців-юристів, громадян-суб’єктів права, представників влади, всіх учасників правовідносин. І в цьому плані якісні зміни мають відбутися у вітчизняній юридичній науці та освіті. Загалом ж реформа права – це проблема комплексна, і працювати на її здійснення має все суспільство. В умовах наростання глобалізаційних та інтеграційних процесів, якісної зміни реалій життя глибинна реформа правової сфери є необхідністю, і якщо її буде здійснено, право стане однозначно стимулюючим чинником суспільного розвитку. |
