Анотація до роботи:

Токарська А.С. Правова комунікація в контексті посткласичного праворозуміння. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю: 12.00.12 – філософія права. – Київський національний університет внутрішніх справ. – К., 2008.

Дисертація присвячена філософсько-правовому аналізу комунікативної природи права та механізмів його реалізації, що спричинено демократичними тенденціями у реорганізації суспільного буття. На підставі аналізу взаємозалежності права та комунікації актуалізована потреба розробки та інституалізації особливої галузі права, а саме – комунікативного, що предметною сферою своєї дії охоплює не лише позаправові відносини, а й власну – правову – комунікацію.

У роботі акцентована увага на створенні системи правових норм, які регламентують інтеракції та поведінку суб’єктів комунікативних актів або правових дискурсів. Обґрунтована основа права на комунікацію, яку становлять комунікативні права та обов’язки учасників комунікативного процесу з урахуванням системи правових норм, що передбачають межі правового унормування взаємозв’язків з реалізацією суверенного права особи та її автономності і співвідповідальності за наслідки комунікації. Сформовані принципово важливі максими нормативності правової комунікації, а також визначені гарантії створення дієвого правового механізму для забезпечення стратегічно скоординованої у межах закону галузевої комунікації.

1. Рубіж XX та XXI століть відзначається кардинальними змінами світоглядно-методологічних парадигм вже в надрах самої філософської раціональності. Відбувається перехід від класичного схематико-функціонального раціоналізму до комунікативно-дискурсивної філософії людських відносин (при цьому зміст раціоналізуючої діяльності полягає вже не стільки у трансформації природного та суспільного світу шляхом “підлаштовування” реальності під ідеалізовані теоретичні конструкти, скільки у приведенні до розумної гармонії та симбіотичної єдності системи “людина – суспільство – природа”). Відповідним чином, з позицій нової філософської рефлексії переосмислюється і феномен права – його природа, зміст, цільові орієнтири та механізми реалізації.

2. Згадана зміна аналітичних парадигм не є випадковим явищем чи даниною черговому віянню “епістемологічної моди”. Вона спричинена демократичними тенденціями в реорганізації самого суспільного буття, в контексті яких право вже не може зводитись до вираження волі владних структур у “апріорній” юридичній нормі, а все більше “знаходить” свої витоки та критерії в самому середовищі людської комунікації. Воно (право) сформоване як комунікативні інтеракції, що виникають на підставі неоднакових намірів суб’єктів, різнотрактувань норм права, правових і протиправних дій та бездіяльності вербального і невербального характеру.

3. Домінувальною у функціонуванні права названа не “низхідна” нормативність (коли юридична норма, будучи зорієнтованою переважно на політико-економічні інтереси “верхів”, “спускається” у якості регулятиву всіх підвладних суспільних рівнів та структур), а її “висхідний” різновид, що полягає в орієнтації нормотворчої діяльності на пошук оптимальних принципів комунікативної рівноваги в суспільному житті та “піднесення” цих принципів до рангу юридичного закону. Отже, на відміну від правового позитивізму, що передбачає переважний розгляд феномену права в його суто нормативному існуванні, аналіз права у межах комунікативної філософської парадигми дозволяє поєднати дослідження його феноменологічних особливостей із сутнісними механізмами генезису та функціонування, оскільки суспільна комунікація є одночасно як джерелом формування права, так і об’єктом його застосування.

4. Поняття “правова держава” наповнюється реальним змістом (і, відповідно, перестає бути суто теоретичним конструктом) у міру того, як генерується феномен правового суспільства. Лише в контексті останнього є можливою розбудова правової держави. У свою чергу правове суспільство не може бути продуктом “зовнішнього” адміністративно-силового підпорядкування всіх сфер та рівнів суспільного життя “букві закону”; воно (правове суспільство) є можливим лише як самоорганізована система, в межах якої об’єктивно формується сам “дух закону” як оптимальний спосіб досягнення суспільної рівноваги. При цьому динаміка та спрямованість його самоорганізації найбільшою мірою залежить від ступеня комунікативності підсистем та структурних елементів суспільної архітектоніки; адже у міру посилення взаємодії останніх зростає коефіцієнт їхньої взаємозалежності, що, відповідно, детермінує стан взаємообмеження їхньої свободи та взаємоупорядкування.

5. Узагальнено, що комунікація як фактор сприяння рухові до правового суспільства є, водночас, чинником трансформації “монологічної” системи організації відносин між владою та суспільством до “діалогічної” (в межах якої встановлюються канали двостороннього зв’язку владних структур з населенням), що дозволяє здійснити перехід від “інструментальної” до “комунікативної” моделі прийняття державно-правових рішень. Особливої ваги при цьому набуває правова комунікація як підсистема суспільних комунікативних відносин, в межах якої формуються й реалізуються механізми утвердження ідей та цінностей права як смислових орієнтирів суспільної та індивідуальної свідомості.

6. Зауважено, що спрямованість правової комунікації не може визначатися певними абсолютними (сталими та універсальними) орієнтирами. Останні мають культурно-релевантний характер і змінюються разом з трансформаціями суспільно-правової дійсності, будучи залежними від психолінгвоментальних реалій, комунікативних проблем, міри складності й масовості цієї діяльності тощо. В умовах демократичних перетворень суспільства цільовими пріоритетами здійснення правової комунікації стають ідеї автономізації правосвідомості та формування громадянської правосуб’єктності.

7. Аналіз основних напрямів сучасних досліджень комунікативної природи права та правової комунікації переконує в необхідності створення досить широкої міждисциплінарної дослідницької програми, побудованої в руслі інтегральної парадигми праворозуміння, на підставі якої загальнометодологічні філософсько-правові підходи доповнювалися б відповідною конкретизацією соціокультурних, юридичних, етичних, психологічних, психолінгвістичних, аксіологічних та інших аспектів аналізу комунікативної діяльності. Метою таких досліджень має стати накреслення концептуальних моделей та методик оптимізації цієї діяльності, а також розроблення нормативно-правових засобів її регулювання.

8. Підкреслено, що у міру набуття формами та засобами суспільної комунікації масового характеру посилюється така двоєдина тенденція: з одного боку, спостерігається конституювання комунікації як одного з основних джерел правотворення, а з іншого, – зростає суспільна необхідність правового регулювання самих комунікативних відносин. Останнє передбачає створення виваженої системи комунікативного права, здатної гарантувати реалізацію прав та свобод громадян, а також забезпечувати суспільну рівновагу особистих, громадських, суспільних та державних інтересів у комунікативній сфері.

9. Розгортання системи комунікативного права має базуватися на принципах: а) суверенності суб’єкта як суб’єкта комунікації; б) юридичної рівноправності учасників комунікативного процесу; в) консенсуальності; г) правової гарантованості свободи комунікації в рамках збереження та непорушення комунікативних прав та свобод іншого суб’єкта. Комунікативні права та обов’язки повинні формуватися з урахуванням права особи на інформацію, а також системи правових норм, що передбачають межі правового унормування взаємозв’язків із урахуванням суверенного права особи та її автономності.

10. Одна з фундаментальних складових комунікативного права – право суб’єкта на інформацію (право шукати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію в той чи інший спосіб), як і природне право людини на пошук інформації – на сьогоднішній день є актуальним, однак здебільшого декларативним: практично усі його елементи (за винятком права на спростування недостовірних відомостей у судовому порядку та захист від їх поширення) реально не забезпечуються чинним законодавством. З метою захисту законних прав і свобод, а також встановлення юридичної відповідальності за ненормативну комунікативну діяльність слід встановити релевантні межі права на пошук, використання та поширення інформації. Ці обмеження мають передбачати неприпустимість заподіяння шкоди зазначеними комунікативними діями репутації та гідності суб’єкта.

11. Свого унормування з позиції створюваного нині комунікативного права потребує і сама сфера професійно-юридичної комунікації. При цьому треба враховувати ряд специфічно-галузевих характеристик останньої (зокрема, тяжіння до традиційного формалізму та догматичного консерватизму, детермінованість адміністративною ієрархією, політична заангажованість тощо), котрі ускладнюють налагодження правового дискурсу. Загалом же, нормативні засади такої комунікативної діяльності мають істотно розширити компетенцію вже наявних інституцій, відповідальних за нормалізацію взаємовідносин у правовому суспільстві. Необхідним моментом оптимізації її регулювання є законодавче спрямування державних установ на здійснення контролю комунікативних дій з метою нівелювання бюрократичного ускладнення останніх та дотримання законності.

12. Правомірний діапазон комунікативної діяльності органів правопорядку може бути визначений відповідними комунікативними правовими актами та врегульованими правовими правилами контролю галузевої комунікації. При цьому суб’єктами права на комунікацію можуть виступати не лише юридичні особи й державні органи, а й громадяни та їхні об’єднання. Зокрема, сукупність обмежень структурно-семантичного та тематико-стилістичного характеру може бути покладена в основу Кодексу комунікації працівника органів правопорядку. Законодавчо зафіксовані і поширювані на практику комунікативних актів нормативні обмеження та відповідна система контролю за їх дотриманням матимуть наслідком юридичну відповідальність за додержання комунікативних прав, свобод та обов’язків людини й громадянина; справедливе збалансування їх з інтересами суспільства.

13. Унормування професійно-юридичної комунікації потребує встановлення чітко визначеної відповідальності за наявні та потенційні негативні наслідки застосування форм і засобів такої діяльності. В цьому відношенні правові комісиви повинні містити ряд комунікативних заборон (узгоджених з усталеними міжнародними нормами та диференційованих за ступенями інвективів, що змінюють смислове поле комунікативного акту), комунікативні імперативи.

14. Правове врегулювання комунікативних дій у конфліктних ситуаціях потребує розширення та деталізації правових наслідків у разі негативного впливу цих дій на емоційно-психологічний стан особи. Зокрема пропонується критеріальна шкала встановлення відповідальності за вживання ненормативної та образливої лексики залежно від ступеня вияву її інвективності (СВІ). Останній визначається чотирма базовими параметрами: комунікативною інтенцією, мовними засобами, емоційно-експресивною реакцією та ситуативно-узуальними функціями інвективних слів.

15. Особливої дослідницької уваги та удосконалення потребує правова регламентація взаємозв’язків правоохоронних органів з населенням. Досі не існує єдиної системи норм регулювання даної комунікативної сфери, що викликає відсутність належної протидії таким негативним формам впливу, як психічне насильство, тиск, перевищення влади, погрози, підбурювання, інші види комунікативної агресії; незадовільним є стан унормування дій правоохоронців у екстремальних ситуаціях, кількість яких відчутно зростає в періоди суспільно-політичних криз; а, отже, компенсація цих законодавчих прогалин має стати одним з пріоритетних завдань у згаданому правотворчому напрямі.

16. Оскільки правова комунікація має на меті встановлення верховенства права в суспільстві і, відповідно, нівелювання негативізму та агресії, методи комунікативної діяльності органів системи правопорядку (навіть в екстремальних випадках) повинні насамперед спрямовуватися на пріоритетність консенсуально-правових способів вирішення конфліктних ситуацій перед силовими та на дотримання невід’ємних прав людини й громадянина. В даному плані правове забезпечення врегулювання таких ситуацій доцільно узгоджувати з комунікативними стратегіями пошуку медіуму.

17. Незважаючи на те, що в процесі розбудови правового суспільства модель організації зв’язків державно-адміністративних та правоохоронних установ з громадськістю все більше набуває двостороннього (діалогічного) характеру, вона все ще лишається асиметричною в плані захисту інтересів: акцент у цій моделі поки що зміщено в бік пріоритетності інтересів установи перед інтересами громадян, що створює низку цілком зрозумілих бар’єрів при налагодженні згаданих зв’язків. Отже, об’єктивно стимулюється переосмислення цієї комунікативної моделі в напрямі симетризації та врівноваження інтересів особи з інтересами адміністративних та правоохоронних органів.

18. Дієвим засобом інтенсифікації та раціоналізації розроблення системи комунікативно-правових норм є конструювання теоретичних моделей, що задають ефективні способи (у тому числі й з використанням комп’ютерного програмування) узгодження таких систем з пріоритетними правами та свободами суб’єктів права.

19. Комунікативна діяльність в системі органів правопорядку (як і в системі суспільних правовідносин загалом) є ефективною мірою реалізації в ній нормативних принципів справедливості, рівних прав і адекватного обов’язку у створенні симетричних взаємин та формальної толерантності. Рівень даної ефективності варто, на нашу думку, оцінювати з позицій, принаймні, трирівневої моделі правового комунікативного акту чи дискурсу, яка передбачає аналіз останніх крізь призму юридичної аксіології, що реалізується засобами юридичної семіотики та трактується методами юридичної герменевтики.

20. У плані удосконалення правового регулювання галузевої масової комунікативної діяльності потрібна законодавча нормативізація інформування мас-медіа матеріалами досудового слідства, визнання вини щодо подання та розповсюдження неправдивої інформації у формі “злого умислу”, відповідальності за розголошення інформації про особу без її згоди, уточнення правомірних меж використання та оприлюднення архівних матеріалів (оскільки ці межі мають визначатися не лише режимом секретності), а також правомірних меж використання у ЗМК законодавчо неврегульованих продуктів (телевікторини, ігри, продаж, рекламування) тощо. При цьому основним орієнтиром такої нормативізації має бути узгодженість між загальним правом на інформацію та законними приватними інтересами особи.

21. Щодо комунікативних відносин (як офіційних, так і побутових), що здійснюються у сфері використання новітніх інформаційних технологій, актуалізується потреба у створенні комплексної системи захисту електронної інформації від протиправних втручань. Методологія її розробки включає в себе формулювання концепції безпеки інформації, аналіз комунікативних ризиків, визначення вимог до заходів протидії неправомірній комунікації та методів захисту від неї. Концептуальні засади такої системи мають бути реалізовані у нормативному закріпленні законних прав, юридичних обов’язків та визначенні юридичної відповідальності у разі їх порушення.

Публікації автора:

Монографії

1. Токарська А.С. Комунікація у праві та правоохоронній діяльності. – Львів: ДП “Друкарня УМВСУ у Львівській області”, 2005. – 284 с.

2. Токарська А.С. Правові аспекти суспільної комунікації. – Львів, 2008. – 144 с.

Статті у журналах і збірниках,
що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України

1. Токарська А.С. Культура ділового мовлення юриста // Вісник Львів. ін-ту внутр. справ. – 1995. – № 1. – С. 66-69.

2. Токарська А.С. Калькування як причина деформації лексичних норм у діловому документі ОВС // Вісник Одес. ін-ту внутр. справ. – 1997. – Вип. № 1. – С. 93-97.

3. Токарська А.С. Мовленнєвий етикет – невід’ємний елемент ділового стилю // Вісник Одес. ін-ту внутр. справ. – 1997. – № 2. – С. 183-189.

4. Токарська А.С., Онишко Б.Ю. Мовна норма і закон// Вісник Одес. ін-ту внутр. справ. – 1997. – № 3.– С. 182-185 (внесок дисертанта 60 %).

5. Токарська А.С. Позаструктурні і структурні умови досягнення логічності мовлення у діловому документі // Вісник Одес. ін-ту внутр. справ. – 1997. – № 4. – С. 186-190.

6. Токарська А.С. Шляхи формування високої духовності і мовленнєвої культури правників // Вісник Львів. ін-ту внутр. справ. – 1999. – № 3 (11). – С. 137-141.

7. Токарська А.С. Культура ділового мовлення юристів: стан і проблеми // Право України. – 1999. – № 11. – С. 58-61.

8. Токарська А.С. Юридична лінгвістика: актуальність становлення і перспективи розвитку// Вісник Львів. ін-ту внутр. справ. – 2001. – № 2. –
   С. 295-299.

9. Токарська А.С., Сарвас А.М. Імідж правоохоронця і стратегія зв’язків із громадськістю (PR-технології) // Вісник Львів. ін-ту внутр. справ при НАВС. – 2003. – № 1. – С. 219-228 (внесок дисертанта – 60%).

10. Токарська А.С., Пасєка О., Скиба А. Законодавчі основи діяльності правоохоронних органів і свобода слова // Вісник Львів. ін-ту внутр. справ. – 2003. – № 2. – С. 299-308 (внесок дисертанта – 70% ).

11. Токарська А.С. Юридична лінгвістика – новий напрям у науці // Вісник Луганськ. академії внутр. справ. – 2003. – № 1. – С. 225-230.

12. Токарська А.С. Понятійний апарат до трактування проблем формування культурних стереотипів у підлітковому віці через мову і мислення (на матеріалі ТБ) // Наук. вісник Львів. юрид. ін-ту МВС України. – 2004. –
№ 1. – С. 13-21.

13. Токарська А.С., Глушик Б.Б. До правових проблем комп’ютерної комунікації // Вісник Львів. юрид. ін-ту МВС України. – 2004. – № 2 (1). –
С. 161-184 (внесок дисертанта – 80%).

14. Токарська А.С., Штангрет М.Й. Формування і розвиток комунікативних умінь курсантів у процесі правової підготовки // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. – Сімферополь. – 2004. – № 6. – С. 142-149 (внесок дисертанта 65%).

15. Токарська А.С. Комунікативна компетентність у співпраці юристів і журналістів // Життя і право. – 2004. – № 2. – С. 83-87.

16. Токарська А.С. Нове праворозуміння професійної правничої комунікації у плюралістичному суспільстві // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. – Сімферополь – Ялта, 2005. –
Вип. 7. – С. 181-187.

17. Токарська А.С. Комунікативна практика митних служб та способи її нормалізації // Митна справа. – 2005. – № 2. – С. 45-48.

18. Токарська А.С. Подолання проблеми негативного стереотипу органів внутрішніх справ через комунікацію // Право України. – 2005. – № 7. – С. 78-80.

19. Токарська А.С. Комунікативна практика подолання конфліктогенної ситуації у діяльності працівників правоохоронних органів // Вісник Луганськ. академії внутр. справ. – 2005. – Вип. № 3. – С. 192-197.

20. Токарська А.С. Діалог влади із суспільством – концепт нової моделі праворозуміння // Вісник Одес. ін-ту внутр. справ. – 2005. – № 1. –
С. 205-209.

21. Токарська А.С. До постановки проблеми подолання конфліктогенної комунікації у правоохоронній практиці // Право і безпека. – 2005. – № 4. – С. 204-207.

22. Токарська А.С. Поняття ефективності правової комунікативної діяльності // Наук. вісник Львів. юрид. ін-ту. Серія: юридична. – Вип. № 2. – Львів, 2005. – С. 245-251.

23. Токарська А.С. До проблеми генези комунікації // Наук. вісник Львів. юрид. ін-ту. Серія: юридична. – Вип. 1. – Львів, 2005. – С. 340-356.

24. Токарська А.С. Діалог як метод подолання кризових ситуацій у правоохоронній діяльності // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. – Сімферополь, 2005. – № 8. – С. 216-225.

25. Токарська А.С. Комунікативний підхід до розв’язання кризових ситуацій // Наук. вісник Дніпропетровськ. академії внутр. справ. – 2005. – № 2. – С. 94-97.

26. Токарська А.С. Діагностика неправди у комунікативному правничому процесі // Наук. вісник Львів. держ. ун-ту внутр. справ. Серія: юридична. – 2005. – № 3. – С. 277-284.

27. Токарська А.С. Модель результативності комунікації у правоохоронній сфері // Наше право. – 2005. – № 3. – С. 64-68.

28. Токарська А. С. Комунікативний аспект діяльності ОВС у галузі інформаційних технологій // Південно-український правничий часопис. – 2006. – № 1. – С. 169-174.

29. Токарська А.С. Комунікативний аспект права та правоохоронної діяльності: до постановки проблеми // Право України. – 2006. – № 5. –
С. 146-149.

30. Токарська А.С. Дещо про природу комунікативного права: прагматичні аспекти // Наук. вісник Львів. держ. ун-ту внутр. справ. Серія: юридична. – 2006. – № 1.– С. 345-351.

31. Токарська А.С., Штангрет М.Й. Правове регулювання комунікативної правничої діяльності через засоби масової комунікації // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. – Сімферополь, 2006. – № 9. – С. 308-313 (Внесок дисертанта – 70 %).

32. Токарська А.С. Міжкультурний аспект комунікативної діяльності юристів // Вісник Львів. націон. ун-ту ім. Івана Франка. Серія: міжнародні відносини . – 2007. – № 20. – С. 162-166.

Статті в інших журналах та збірниках праць

1. Токарська А.С. Методи словесного фальшування у тоталітарній журналістиці // Українська журналістика: формування сучасного обличчя. Серія журналістики. Випуск 18.– Львів: «Світ», 1993. – С. 97-101.

2. Токарська А.С. Реклама і мовна норма // Українська періодика: історія і сучасність. – Львів, 1994. – С. 144–147.

3. Токарська А.С. Тримовний правничий словник і труднощі терміновживання: Тези міжнар. наук. конф. – Львів, 1995. – С. 198.

4. Токарська А.С. Культура ділового мовлення юриста // Економічна безпека України: Вісник Львів. ін-ту внутр. справ. – 1995. – № 1. – С. 66-69.

5. Токарська А.С. Етика правоохоронця: пошуки і знахідки // Міліцейський кур’єр. – 1995. – черв. – С. 2.

6. Токарська А.С. Культура мови як засіб досягнення виховного ідеалу правника // Українська мова як фактор формування національної свідомості молоді. – Львів, 1995. – С. 17-18.

7. Токарська А.С. Деформація змісту ділового тексту: хиби на морфологічному рівні, пов’язані з використанням займенників // Громадянське суспільство і правова держава: Вісник Львів. ін-ту внутр. справ. – 1996. –
Вип. 4. – С. 266-271.

8. Токарська А.С. Мовностилістична практика І. Франка // Матеріали конференції, присвяченої І. Франкові. – Львів: Національний університет “Львівська політехніка”, 1996. – С. 78-86.

9. Токарська А.С. „Ніщо не коштує нам так дешево і не цінується так дорого, як ввічливість” // Правоохоронець. – 1996. – № 11. – С. 2, 7.

10. Токарська А.С. Проблеми унормування юридичної термінології // Матеріали 4-ї міжнар. наук. конф. – Львів: Національний університет “Львівська політехніка”, 1996. – С. 201-203.

11. Токарська А.С. Типові порушення норми, пов’язані з використанням займенника // Вісник Львів. ін-ту внутр. справ. – 1997. – № 4. – С. 97-99.

12. Токарська А.С. Мовленнєвий етикет – невід’ємний елемент ділового стилю // Вісник Одес. ін.-ту внутр. справ – 1997. – № 2. – С. 183-189.

13. Токарська А.С. Проблеми варіантності у терміносистемі права // Язык. Культура. Взаимопонимание. Материалы междунар. науч. конф. / Под ред.
Т.А. Космеды – Львов: ЛГУ, 1997. – С. 100-101.

14. Токарська А.С. Мова. Культура. Право: Збірник матеріалів міжвуз. студент. наук. конф. / За заг. ред. А С. Токарської. – Львів. ін-т внутр. справ, 1998. – 54 с.

15. Токарська А.С. Система термінолексики цивільного права: становлення і розвиток // Проблеми української термінології: Вісник Львів. держ. ун-ту. – Львів: “Світ”, 1998. – № 336.

16. Мова. Культура. Право / Відпов. ред. А. Токарська. – Львів, 1998. – 73 с.

17. Токарська А.С. Духовні обереги нації // Молодь України. – 1999. – листоп.

18. Токарська А.С. Обереги українського духовного відродження [Рец. на: Антологія української духовної поезії. – Львів, 1999] // Вісник Львів. ін-ту внутр. справ. – 1999. – № 3 (11). – С. 214-216.

19. Мова. Культура. Право / Відпов. ред. А. Токарська. – Львів, 1999. –
65 с.

20. Токарська А.С. Нова лексикографічна праця для правників [Рец. на: Словник термінів і понять, що вживаються у чинних нормативно-правових
актах України. – К., 2000] // Вісник Львів. ін-ту внутр. справ. – 2000. – № 2. –
С. 210-212.

21. Токарська А.С. Калькування російських правничих термінів в українській мові // Вісник Львів. ін-ту внутр. справ. – 2000. – Вип. 28. –
С. 56-58.

22. Мова. Культура. Право / Відпов. ред. А. Токарська. – Львів, 2000. –
61 с.

23. Токарська А.С. Мовна компетентність працівників правоохоронних органів як ознака професійності [Рец. на: Пащук Р.І., Поліщук Н.М.,
Таран Н. Є. Ділове мовлення правоохоронця. – Луганськ, 2001] // Вісник Львів. ін-ту внутр. справ. – 2001. – № 2. – С. 300 (у співавторстві).

24. Токарська А.С. Мова. Культура. Право // Слово і час. – 2001. – № 3. – С. 78.

25. Токарська А.С. Мова і культура нації / За заг. ред. А. Токарської. – Львів. ін-т внутр. справ, 2001. – 225 с.

26. Мова. Культура. Право / Відпов. ред. А. Токарська. – Львів, 2001. – 67 с.

27. Токарська А.С. Науково-теоретична конференція: вступне слово // Майбутнє працівників правоохоронних органів, юристів крізь призму проблем іміджології: Зб. матеріалів наук.-теор. конф. – Львів, – 2002. – С. 3-4.

28. Токарська А.С. Ділове мовлення юристів: стан і проблеми // Мовознавчі студії (Матеріали конференцій). – Львів: Наукове товариство ім. Шевченка, 2002. – С. 21-27.

29. Токарська А.С. Актуальні ресурси української правничої термінології (проблемні аспекти) // Вісник національного університету “Львівська політехніка”. – 2002. – № 453. – С. 383-385.

30. Мова. Культура. Право / Відпов. ред. А. Токарська. – Львів, 2002. –
68 с.

31. Токарська А.С. Комунікативні технології у взаємозв’язках працівників ОВС із засобами масової інформації // Комунікативна компетентність правників та їх зв’язки з громадськістю: Зб. наук. праць / За заг. ред. А.С. Токарської. – Львів, 2003. – С. 7-10.

32. Токарська А.С. Мовленнєвий етикет як основа формування високоморальної особистості (Проблема злослів’я) // Проблеми становлення духовності і моралі молодої людини в сучасних умовах. – Львів. – 2003. –
С. 32-34.

33. Токарська А.С. Комунікативні девіації працівників ОВС із засобами масової інформації // Проблеми й напрямки формування світогляду майбутніх працівників органів внутрішніх справ та забезпечення прав і свобод людини: Міжнар. наук.-практ. конф. – Запоріжжя, 2003. – С. 251-255.

34. Мова. Культура. Право / Відпов. ред. А. Токарська. – Львів, 2003. – 78 с.

35. Токарська А.С. Методи подолання комунікативних бар’єрів у професійному спілкуванні працівників правоохоронних органів // Право і лінгвістика: Матеріали ІІ міжнар. наук.-практ. конф. у 2 част. – Сімферополь–Ялта: Ельіньо, 2004. – С. 129-143.

36. Ортинський В.Л., Токарська А.С. Енциклопедія нового зразка [рец. на кн. “Міжнародна поліцейська енциклопедія: понятійний апарат. Концептуальні підходи. Теорія та практика”: у 10 т. / Відп. ред. Ю.І. Римаренко,
Я.Ю. Кондратьєв, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемчушенко. – К.: Концерн “Вид. дім. “Ін Юре”, 2003] // Життя і право. – 2004. – № 3. – С. 78-80.

37. Токарська А.С. Комунікативна практика ведення переговорів з терористами // Теоретико-прикладні проблеми протидії організованій злочинності та злочинам терористичної спрямованості. – Львів, 2005. –
С. 264-270.

38. Токарська А.С. Правове унормування комунікативної діяльності органів внутрішніх справ у галузі інформаційних технологій // Проблеми застосування інформаційних технологій, спеціальних технічних засобів у діяльності ОВС, навчальному процесі, взаємодії з іншими службами. – Львів, 2005. – С. 118-124.

39. Токарська А.С. Протидія комунікативному насильству і шляхи її вирішення // Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення (до 5-ї річниці прийняття КК України). – Львів, 2006. – С. 282-284.

40. Токарська А.С. Масовий комунікативний вплив на свідомість підлітків як деонтологічна проблема // Делінквентна поведінка дітей та молоді: сучасні технології протидії: Матеріали міжнарод. наук.-практ. конф. (Одеса, 31 березня – 01 квітня 2006) / За заг. ред. д.ю.н., проф. О.Ф. Долженкова, д.ю.н., доц. В. О. Меркулової. – У 2 ч. – Ч. 1. – Одеса: Одеськ. юрид. ін.-т при Харківському національному університеті внутрішніх справ, 2006. – С. 178-183.

41. Токарська А.С. Комунікативний ресурс у контексті новітньої державної політики // Філософські, методологічні та психологічні проблеми права [Текст]: тези доп. наук.-практ. конф., Київ, 26 січня 2008 р. / редкол.:
Є. М. Моісеєв, О. М. Джужа, М. В. Костицький. – К.: Національний ун-т внутр. справ, 2008. – С. 167-168.

42. Токарська А.С. Термінологічна лексика правової комунікації // Проблеми комплексного підходу до вивчення термінологічної лексики у спеціалізованому вищому навчальному закладі: матеріали міжвуз. конф. – Дніпропетровськ, 2008. – С. 97-100.

43. Токарська А.С. Проблемні аспекти культури правової комунікації юриста // Проблеми культури професійної мови фахівця: теорія та практика: матеріали VІІІ міжнар. наук.-метод. конф. – Донецьк, 2008. – С. 76-79.

44. Токарська А.С. Комунікативні тенденції у контексті новітньої державної політики // Державотворення та правотворення в Україні: проблеми та перспективи: матеріали ІІ звітної наук. конф. – Львів, 2008. – С. 217-220.