У дисертації наведено теоретичне узагальнення отриманих результатів вирішення наукової проблеми – розробки теоретичних та прикладних проблем управління діяльністю з підтримання або відновлення міжнародного миру і безпеки правоохоронного характеру. В результаті комплексного дослідження питань правоохоронної діяльності у галузі забезпечення міжнародного миру і безпеки дисертант дійшов таких висновків. Хоч перші спроби створення системи глобальної колективної безпеки відносяться ще до V ст. н.е., вона стала реальністю тільки в сучасну епоху, коли сформувалось світове співтовариство рівноправних суверенних держав, які досягли певного рівня технологічного прогресу та об’єдналися усвідомленням належності до єдиної земної цивілізації та загрози переростання локального конфлікту до світової катастрофи. В епоху глобалізації загрозу міжнародному миру і безпеки можуть викликати, у першу чергу, конфлікти інтрадержавного характеру. Зміцнення внутрішньої безпеки держави і, зокрема правопорядку, як однієї з її найважливіших складових, може розглядатися як засіб забезпечення міжнародного миру і безпеки. Правоохоронна діяльність, спрямована на забезпечення прав людини та впровадження міжнародно визнаних стандартів у діяльність місцевих органів правопорядку, є невід’ємною складовою зусиль світової спільноти щодо розв’язання інтрадержавних конфліктів, які становлять загрозу міжнародному миру і безпеці. В операціях на користь миру правоохоронні функції можуть виконувати військові та цивільні формування, серед яких провідну роль відіграє міжнародна цивільна поліція, яка застосовується, якщо міжнародному миру і безпеці загрожують неможливість місцевих правоохоронних органів забезпечити ефективну охорону правопорядку та прав людини в зоні конфлікту. При визначенні оптимального набору потрібних сил і засобів та тактики їх застосування компетентний міжнародний орган повинен враховувати цілі, завдання, суб’єкта та об’єкт інтервенції, поточну стадію конфлікту, форму діяльності щодо його розв’язання, ступінь згоди сторін-антагоністів на міжнародне втручання та ступінь коерцитивності операції. За критерієм коерцитивності, тобто ступеня примушування, що застосовується до учасників конфлікту з метою його врегулювання, виділяються такі види діяльності щодо розв’язання інтрадержавних конфліктів: переконання до миру, спонукання до миру, приборкування до миру, приневолення і примушування до миру. Застосування військових елементів міжнародних сил доцільно з метою відновлення внутрішньої безпеки на стадіях відкритого конфлікту та його переривання у межах операцій з максимальним ступенем коерцитивності. Цивільні компоненти і, в першу чергу, міжнародна цивільна поліція, відіграють провідну роль у заходах щодо підтримання внутрішньої безпеки в операціях із зниженим ступенем коерцитивності на стадіях розв’язання та вирішення конфлікту, в той час як функцію відновлення внутрішньої безпеки в цих операціях повинні виконувати воєнізовані підрозділи цивільної поліції (типу жандармерії або карабінерів). Правові джерела правоохоронної діяльності у галузі забезпечення міжнародного миру і безпеки належать, у першу чергу, до міжнародного публічного, національного та звичаєвого права. Правові норми, що регулюють відносини, які виникають під час функціонування міжнародних місій із забезпечення миру, можуть бути об’єднані в окремий міжгалузевий і комплексний інститут права – права операцій на користь миру. Джерела права правоохоронної діяльності на користь миру становлять систему, що розташовується на трьох рівнях. До першого рівня належать статутні акти міжнародних організацій, у першу чергу ООН, а також національне законодавство, яке регламентує діяльність з підтримання або відновлення миру в цілому. До другого рівня належать правові джерела, що регламентують загальні „зовнішні” питання організації та проведення конкретної операції (міжнародні угоди щодо врегулювання конфлікту, угоди з країною перебування місії, рішення міжнародних організацій, керівні акти міжнародних організацій, угоди з національними урядами, міжнародно-правові акти тощо). На третьому рівні поміщено джерела, які регламентують внутрішню організаційно-розпорядчу діяльність цивільної поліції в умовах конкретної місії на користь миру (постійно діючі інструкції, акти цивільного керівництва місії, акти військового керівництва місії, акти командного складу цивільної поліції тощо). З метою підвищення ролі України в галузі відновлення або підтримання міжнародного миру і безпеки необхідне приведення чинного законодавства у відповідність до вимог міжнародних організацій і, в першу чергу ООН, а також підвищення ролі МВС України як провідного суб’єкта миротворчої діяльності держави. Суспільні відносини, які виникають в процесі виконавчо-розпорядчої діяльності міжнародних місій на користь миру, регулюються нормами, що належать до окремої підгалузі адміністративного права – міжнародного адміністративного права, – яка відноситься до окремої, міжнародно-конвергенційної системи права, що має риси обох систем права, і національної, і міжнародної. Предметом регулювання міжнародного адміністративного права є суспільні відносини в сфері управлінської діяльності виконавчих органів міжнародних організацій та їх допоміжних структур. За змістом предмета правового регулювання, суб’єктами, джерелами права, принципами функціонування, методами правового регулювання міжнародне адміністративне право має риси і адміністративного, і міжнародного права. Для міжнародних правоохоронних органів, які діють у межах місій на користь миру, характерним є комбінований стиль управління, який включає елементи ліберально-демократичного, делегуючого, проблемного та цілепостановочного стилів, що обумовлюється високим рівнем професійної підготовки особового складу, культуральними особливостями їх колективів. Система управління правоохоронною діяльністю на користь миру є ієрархічною системою, яка функціонує на міжнародно-інституційному, національному та місійному рівнях і складається з підсистем управління діяльністю з імплементації волі світової спільноти, роботою з персоналом та ресурсним забезпеченням, і базується на нормах міжнародного публічного, національного та міжнародного конвергенційного (зокрема, міжнародного адміністративного) права. Діяльність щодо імплементації мандату цивільної поліції може приймати форми моніторингу діяльності і реформування місцевої поліції, професійної підготовки її персоналу, здійснення контролю за дотриманням прав людини місцевими правоохоронними органами, підтримання правопорядку тощо. Зміст і обсяг завдань, владних повноважень міжнародної цивільної поліції визначаються поточною стадією конфлікту, формою діяльності із забезпечення миру і ступенем коерцитивності операції на користь миру. Ефективність системи управління поліцією залежить від дотримання принципу єдиноначальності. Робота з персоналом підрозділів міжнародної цивільної поліції може приймати форми відбору, підготовки і розстановки кадрів, діяльності зі зміцнення дисципліни, забезпечення здоров’я і безпеки особового складу цивільної поліції і регулюється нормами міжнародного адміністративного права. Система ресурсного забезпечення виконує завдання планування, реалізації та координації діяльності щодо забезпечення підрозділів цивільної поліції засобами автотранспорту, зв’язку, паливно-мастильними матеріалами, комп’ютерною технікою тощо. |
