Анотація до роботи:

Антонюк О.І. Право учасників цивільних правовідносин на самозахист.– Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Національний університет внутрішніх справ. – Харків, 2004.

Дисертація присвячена дослідженню права учасників цивільних правовідносин на самозахист.

У роботі визначається поняття права учасників цивільних правовідносин на самозахист, розкрито його зміст і правова природа, проведено розмежування понять «самозахист», «самоуправство», «самосуд», досліджені загальні критерії правомірності здійснення цього права, а також розглянуті заходи самозахисту особистих немайнових і речових прав та інтересів, прав та інтересів учасників зобов’язальних правовідносин.

У дисертації сформульовані концептуальні теоретичні положення і обґрунтовані пропозиції щодо удосконалення правового регулювання права учасників цивільних правовідносин на самозахист.

Дисертаційне дослідження дало підстави зробити такі висновки:

1. В Конституції України та Цивільному кодексі України право на самозахист було вперше законодавчо закріплене як правова категорія. Завдяки самозахисту може бути забезпечено оперативний, дієвий, економний захист. Це сприяє зростанню соціальної активності і правосвідомості, укріпленню законності.

2. Право учасників цивільних правовідносин на самозахист – це їх можливість у разі порушення свого цивільного права або інтересу, цивільного права чи інтересу іншої особи, виникнення реальної загрози такого порушення застосувати доцільну та адекватну протидію, яка не заборонена законом і не суперечить моральним засадам суспільства та спрямована на попередження або припинення цього порушення чи ліквідацію його наслідків. Ця можливість є одним з елементів права на захист. Право на самозахист природного блага є природним правом людини.

3. У терміну «самозахист» акцентована увага на специфіці суб’єкта захисту. Діяльність же щодо самозахисту, як і діяльність юрисдикційних органів щодо захисту, має свої особливості, відбувається у певному порядку, що дозволяє виділити чотири форми здійснення захисту: судову, адміністративну, нотаріальну й особисту, якою, власне, і є самозахист.

4. Загальні межі здійснення права на самозахист визначаються: 1) призначенням права (попередження, припинення порушення чи ліквідація його наслідків); 2) суб’єктним складом (фізичні та юридичні особи); 3) часовими межами (з моменту порушення чи виникнення його реальної загрози і до моменту зникнення цієї загрози або настання неможливості самостійно відновити порушені права); 4) способом здійснення, а саме, заходи щодо самозахисту: а) не повинні бути заборонені законом і суперечити моральним засадам суспільства; б) мають відповідати змісту права (інтересу), яке порушено, чи щодо якого існує реальна загроза порушення; характеру дій, якими воно порушено, чи створена реальна загроза порушення (бути необхідними та достатніми); наслідкам порушення (реальним чи можливим). Обрання та здійснення заходів самозахисту має ґрунтуватися на принципах розумності, справедливості, добросовісності. Законодавство може передбачати спеціальні межі самозахисту для певних суб’єктів чи заходів захисту.

5. Самозахист є відмінним від самосуду (який спрямований не на захист, а на покарання), самоуправства (яке відбувається із порушенням визначеного порядку).

6. Потребують удосконалення норми, що стосуються загальних положень про право на самозахист і деякі норми щодо умов здійснення конкретних заходів самозахисту. Спеціального нормативного врегулювання потребує питання відшкодування шкоди, завданої у стані уявного самозахисту, а також оборони проти дій малолітніх; осіб, які не можуть усвідомлювати характер своїх дій і керувати ними; осіб, які діють необережно чи у стані уявного самозахисту.

7. Самозахист може здійснюватися як діями юридичного, так і фактичного характеру. Не є самозахистом укладання договорів про охорону, страхування, про забезпечення зобов’язання за допомогою неустойки, поруки, банківської гарантії, а також фактичних дій (встановлення сигналізації), які виконують функцію охорони, а не захисту. Певні заходи залежно від обставин їх застосування можуть бути як заходами самозахисту, так і діями у нормальних умовах цивільного обороту.

8. Влаштування засобів автоматичного ураження порушника є заходом охорони, а їх спрацювання є актом самозахисту, який повинен відповідати загальним умовам правомірності. Пропонується покласти на осіб, які використовують такі пристрої, обов’язок робити про це повідомлення.

9. Заподіяння смерті чи тяжких тілесних ушкоджень є правомірним лише у разі існування загрози життю чи здоров’ю (за винятком загрози незначної шкоди) людини чи намагань її зґвалтувати, та посягань із проникненням у приміщення, посягань озброєної особи чи кількох осіб.

10. Право на самозахист володіння має суб’єкт права власності чи іншого речового права. Особа, яка незаконно володіє річчю, має право на самостійне припинення посягань на своє володіння. Законний володілець, незаконно позбавлений володіння, має право відновлювати його, не порушуючи при цьому передбачених у законодавстві заборон. У разі перевищення особою меж самозахисту під час відновлення втраченого володіння у первісного порушника виникає право на самозахист своїх прав, право припиняти такі протиправні дії і право вимагати у особи, яка перевищила межі самозахисту, відшкодування завданої під час цього шкоди, але він не має права повертати вже відібрану у нього річ. Доцільно закріпити у законодавстві інститут володільчого захисту.

11. Заходами самозахисту у зобов’язальних відносинах є реалізація таких, зокрема, прав, як: права самостійно звернути стягнення на предмет притримання та застави; права реалізувати річ недобросовісного контрагента; права притримати кошти, які належать за договором, з коштів, що підлягають передачі боржникові; права на договірне списання заборгованості; права відмовитися від виконання зобов’язання до отримання зустрічного задоволення; права виконати невиконане зобов’язання власними силами за рахунок боржника; права на односторонню відмову від зобов’язання та зміну його умов; права на відмову від прийняття неналежного виконання і права на відмову у зустрічному задоволенні через неналежне виконання зобов’язань.

Публікації автора:

1. Щодо питання визначення права на самозахист учасників цивільних правовідносин // Актуальні проблеми держави та права: Зб. наук. пр. – Одеса: Юридична література. – 2002. – Вип.13. – С.3-9.

2. Деякі загальнотеоретичні питання визначення поняття правового захисту у цивільному праві // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. пр. – Донецьк: Донецький ін-т внутрішніх справ. – 2002. – №2. – С.309-319.

3. Деякі аспекти визначення місця самозахисту цивільних прав у системі правового захисту // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. пр. – Донецьк: Донецький ін-т внутрішніх справ. – 2002. – №3. – С.314-321.

4. Відмежування понять «самозахист», «самосуд», «кулачне право»: сучасний погляд та історичний огляд // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. пр. – Донецьк: Донецький ін-т внутрішніх справ. – 2003. – №1.– С.170-177.

5. Співвідношення категорій «правовий захист» і «правова охорона» // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС ім. 10-річчя незалежності України: Науково-теоретичний журнал. – 2003. – №2. – С.24-35.

6. Діяльність органів внутрішніх справ та право особи на самозахист цивільних прав та інтересів // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. пр. – Донецьк: Донецький ін-т внутрішніх справ. – 2003. – №2.– С.111-119.

7. Заходи самозахисту цивільних прав та інтересів // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – №6. – С.23-27.

8. Право на самозахист учасників цивільних правовідносин – ще один крок у напрямку ствердження людини найвищою соціальною цінністю // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 10. – С.98-102.

9. Право учасників цивільних правовідносин на самозахист // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали VIII регіональної науково-практичної конф. – Львів: Юрид. факультет Львівського нац. ун-ту ім. І.Франка. – 2002.– С.153-155.

10. Некоторые аспекты отграничения понятий «самозащиты» и «самоуправства» // Актуальные проблемы реформирования правовой системы Российской Федерации: Сб. материалов международной научно-практической конф. – Белгород: Изд-во БелГУ. – 2002. – Часть ІІ. – С. 142-147.

11. Право на самозахист учасників господарських товариств // Правове регулювання корпоративних відносин в Україні: Матеріали науково-практичного семінару. – Львів: Львівський ін-т внутрішніх справ. – 2003. – С.62-70.