У дисертаційному дослідженні здійснено теоретичне узагальнення та подається нове вирішення наукового завдання, яке полягає у розкритті сутності поняття права на цілісність особистості у праві ЄС як одного з фундаментальних прав людини, визначенні його змісту та значення і вивченні практики його забезпечення у Європейському Співтоваристві. У результаті проведеної роботи були зроблені наступні висновки: 1. Прогрес у галузі біомедицини та її глобальне вторгнення в людську природу (організм людини: тіло, психіку, геном, мозок і свідомість, саморозуміння й самоідентифікацію, народження, смерть, репродукцію та інші психосоматичні процеси та складові) стали причиною закріплення права на цілісність особистості у міжнародному та європейському праві як фундаментального права людини. Хартія ЄС 2000 р. у ст. 3 вперше закріпила право на цілісність особистості як основне право людини. 2. Право на цілісність особистості міцно увійшло до численних міжнародних угод з прав людини, як на міжнародному, так і на регіональному рівнях. Крім того, зазначене право знайшло своє відображення у конституціях багатьох європейських країн. 3. Основною теоретико-правовою проблемою у зв'язку з правом на цілісність особистості є не недолік кодифікації, а недолік концептуальної ясності. У юридичній літературі відсутнє єдине, чітке правове визначення та належне розуміння юридичного поняття та статусу цього права в сучасному міжнародному праві прав людини. Навіть після проголошення Хартії ЄС (2000 р.) концепція права на цілісність особистості не одержала необхідного розвитку й дотепер була досить заплутаною й незрозумілою, що в сою чергу ускладнює його практичне застосування, забезпечення й реалізацію. 4. При здійсненні дослідження було з’ясовано, що на сьогодні відсутнє загальноприйняте юридичне визначення досліджуваного права. На основі вивчених міжнародних та європейських нормативно-правових актів з прав людини і документів у галузі правового регулювання царини біомедицини, юридичної літератури й спеціальних наукових робіт, присвячених досліджуваному праву, його було визначено, як "право на цілісність особистості". 5. Право на цілісність особистості за своєю юридичною сутністю є властивістю людини як такої, це природжене право, яке виникає з моменту народження людини, є невід’ємним й невідчужуваним, загальним й універсальним, оскільки належить всім людям без виключення. Це закріплена у міжнародному та європейському праві та гарантована державами можливість кожної людини вимагати від усіх поваги до власної фізичної і психічної цілісності, використовувати усі легальні засоби збереження й захисту власної особистості як унікальної, індивідуальної, єдності людського організму: тіла, психіки, моралі й розуму та можливість не випробовувати ніякого зовнішнього втручання в ці складові особистості інакше, як за власною інформованою згодою. 6. Структура права людини на цілісність особистості, окрім права на повагу фізичної та психічної цілісності, також включає такі елементи цього права, як право на інформовану згоду при проведені будь-якого медичного чи наукового втручання в організм людини, право не підлягати євгеніці з метою селекції (право на генетично не модифікований геном), право на захист від використання власного тіла або його частин, як джерела фінансового прибутку, право не підлягати репродуктивному клонуванню. 7. Для точного розуміння й визначення права на цілісність особистості було досліджено його нормативний зміст і визначені елементи, що становлять його обсяг і принциповий зміст. Обсяг досліджуваного права являє собою "загальний зміст" цього права, та охоплює право на повагу, захист і забезпечення фізичної і психічної цілісності особистості від несанкціонованого нею втручання з боку держави й третіх осіб. Принциповий зміст права на цілісність особистості складається із чотирьох елементів, перерахованих у ч. 2 ст. 3 Хартії ЄС, які повинні забезпечуватися незалежно від матеріальних й інших ресурсів країни: правило інформованої згоди, заборона практики євгеніки людини, особливо тієї, що має за мету селекцію людей, заборона перетворювати тіло людини або його частини на джерело фінансового прибутку, заборона репродуктивного клонування людини. 8. Зроблено висновок, що першим із елементів досліджуваного права, який отримав міжнародно-правове закріплення, було правило інформованої згоди, що знайшло своє відображення у міжнародному праві ще у Нюрнберзькому Кодексі 1947 р. Сьогодні у ЄС правило інформованої згоди визнано суттєвим елементом права на цілісність особистості. Воно означає, що у галузі біомедицини пацієнт чи учасник біомедичного дослідження сприймається як цілісна особистість, яка самостійно на підставі процедури інформованої згоди приймає рішення щодо тих медичних процедур і заходів, які можуть стосуватися його організму, у тому числі тіла після його смерті. 9. Хартію ЄС (2000 р.) визначено як перший міжнародний інструмент, що визначив заборону євгенічних практик як суттєвий елемент фундаментального права людини на цілісність особистості. Зроблено висновок, що для подальшого впровадження і забезпечення цього елементу досліджуваного права у європейському праві і у національних законодавствах держав-членів ЄС потрібно на законодавчому рівні створити перелік тих біомедичних практик, які вважаються євгенічними, і тому являють собою зазіхання на право людини на цілісність особистості і повинні бути заборонені. Визначено, що євгенічними та противними праву людини на цілісність особистості, відповідно до сучасного європейського законодавства, можна вважати наступні практики: примусову стерилізацію, примусові вагітність або аборт, примусовий етнічно запропонований шлюб; генетичні модифікації, націлені на вдосконалення чи зміну геному людини , поза терапевтичними цілями; недопущення народження дитини за селективними ознаками за допомогою пренатальної чи предімплантаційної діагностики, окрім запобігання за допомогою цих практик народження дитини інваліда, чи з генетичною хворобою; селекція статі дитини, інакшу ніж для запобігання спадкування хвороби, яка передається дитині певної статі. 10. Визначено, що проблема комерціалізації тіла людини дуже актуальна на теперішній час у ЄС і що саме вона стала причиною включення у зміст права на цілісність особистості положення про заборону перетворювати тіло людини та його частини на джерело фінансового прибутку. В процесі характеристики цього положення як суттєвого елементу права на цілісність особистості встановлено необхідність визначити юридичній статус людського тіла та його частин (органів, тканин, клітин, у тому числі, людських гамет і ембріонів) для забезпечення права людини на цілісність особистості як єдиного організму, який постійно розвивається. Також встановлено, що у ЄС на разі правовий статус тіла людини та його частин визначається на основі підходу особистих немайнових прав людини, щодо власного тіла та його частин. 11. Доведено, що репродуктивне клонування людини суперечить фундаментальному праву людини на цілісність особистості, і тому його заборона складає суттєвий елемент досліджуваного права. Визначено, що на теперішній час в ЄС діє три правових інструменти реалізації юридичної заборони репродуктивного клонування людини, як елементу права на цілісність особистості. А саме: заборона репродуктивного клонування людських істот, як загальний принцип права Європейського Співтовариства; юридична заборона патентування біотехнологічних винаходів у галузі людського репродуктивного клонування; заборона фінансування з бюджету ЄС наукових досліджень пов’язаних з репродуктивним клонуванням людських істот. Визначено, що під забороною репродуктивного клонування людських істот в праві ЄС як суттєвого елементу права на цілісність особистості мається на увазі заборона процесу створення нової людини генетично ідентичної іншій людині, живій або померлій. 12. Визначено, що право на цілісність особистості знаходиться на стадії свого становлення в міжнародному праві, та що в найближчому майбутньому обсяг і зміст цього права можуть розширюватися як реакція на необхідність міжнародно-правового захисту індивідів у галузі прогресу біомедицини. 13. Аналіз зобов'язань, що випливають з права на цілісність особистості, показав, що досліджуване право покладає на установи й держави-члени ЄС зобов'язання "поважати", "захищати" й "реалізувати" це право. Аналіз виконання цих зобов’язань у ЄС та його країнах-членах показав, що в Європейському Співтоваристві дійсно створено та функціонує механізм забезпечення досліджуваного права. Цей механізм складається з 1) імплементації права на цілісність особистості у законодавство країн членів ЄС у тому обсязі та змісті, як воно закріплено у положеннях ст. 3 Хартії ЄС; 2) створення та забезпечення функціонування у ЄС інститутів реалізації та забезпечення вказаних нормативних положень; 3) створення нових органів для контролю забезпечення та захисту права на цілісність особистості; 4) практики судового захисту і визнання досліджуваного права. 14. Аналіз реалізації права на цілісність особистості у практиці установ ЄС та його країн підтвердив, що у ЄС лише розпочато процес забезпечення цього права, однак норми щодо його поваги та захисту вже покладено в основу майбутнього правового регулювання галузі біомедицини у Союзі. Визначено тенденції щодо правового забезпечення досліджуваного права в ЄС: – закріплення права на цілісність особистості не лише у галузевих правових актах з регулювання біомедицини, а надання цьому праву статусу фундаментального, та внесення відповідних змін в основні національні документи країн ЄС, які закріплюють основні права людини; – впровадження у європейське та національні законодавства країн ЄС процедури інформованої згоди та чітких вимог до забезпечення цього правила по відношенню до неповнолітніх, психічнохворих, пацієнтів у тяжкому стані; – впровадження у кримінальне національне законодавство країн-членів ЄС положень, щодо визнання примусової стерилізації, репродуктивного клонування людських істот, практики євгеніки з метою селекції людей та комерціалізації тіла людини і його частин – злочинами; впровадження принципу поваги до права на фізичну і психічну цілісність особистості у кодекси біомединої практики та загалом у біомедичну етику. |
