У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової господарсько-правової проблеми особливостей права на торговельну марку в сфері господарювання, в результаті чого автором вироблені наукові положення та практичні пропозиції. На законодавчому рівні слід виокремити поняття «торговельна марка» і «знак обслуговування», оскільки це має суттєві правові наслідки як для визначення обсягу правової охорони цих об’єктів, так і для встановлення факту їх використання. Пропонується сформулювати визначення обсягу правової охорони у п. 4 ст. 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» у такій редакції: «Обсяг правової охорони, що надається зареєстрованій торговельній марці, визначається наведеним у свідоцтві зображенням торговельної марки або іншим адекватним графічним відображенням. Обсяг правової охорони незареєстрованої торговельної марки визначається адекватним графічним відображенням, яке використовувалося для позначення товарів чи послуг відповідного класу на відповідній території».
Торговельна марка не має власної предметної екзистенції. Неможливість предметної екзистенції торговельної марки поза свідомістю споживача зумовлена її інтенціальною природою. Встановлено, що економічне та юридичне значення має не торговельна марка у формі відповідного вираження, а той характер зв’язку між товаром і відповідною формою, який моделює у своїй свідомості споживач.
Виходячи з інтенціальності торговельної марки виділено її матеріальні та віртуальні елементи. До матеріальних елементів марки відносять: влучність, оригінальність позначення, здатність протистояти тенденції перетворення з торговельної марки в видове позначення. До віртуальних елементів марки відносять: емоції споживачів, асоціації, які викликає торговельна марка у їх свідомості, демонстрація належності до певного соціального прошарку, демонстрація політичних чи релігійних переконань. Відсутність у дефініції торговельної марки в Законі України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» в редакції 2008 р. поняття «однорідності» товарів і послуг, що індивідуалізуються за допомогою торговельної марки, на відміну від попередніх редакцій закону, є помилковою. Стаття 1 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» пропонується викласти в такій редакції: «...торговельна марка – це адекватне графічне зображення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб». Розмежовано поняття «розрізняльна здатність торговельної марки» та «ідентифікаційна здатність торговельної марки». Необхідним є закріплення принципу «telle-quelle» Паризької конвенції в Законі України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Пункт 2 ст. 6 Закону пропонується доповнити такою нормою: «Згідно з цим законом не можуть одержати правову охорону позначення, які не мають розрізняльної здатності та не набули її внаслідок їх використання. Відсутність розрізняльної здатності не може бути підставою для відмови у наданні правової охорони знакам, які належать до знаків telle-quelle». В ст. 1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» пропонується дати наступне визначення колективного знака: «Колективний знак – це графічне зображення, яке ідентифікує товари чи послуги певного господарського об’єднання». За критерієм публічності інтересу серед учасників правовідносин в сфері правової охорони торговельних марок виділено:
міжнародні та державні інституції, до компетенції яких належить прийняття рішення щодо правової охорони торговельних марок та які є носіями публічного господарського інтересу; фізичні та юридичні особи, які, відповідно до законодавства, можуть впливати на рішення відповідних компетентних органів щодо надання правової охорони торговельним маркам. До цих осіб віднесено таких, що мають певну «особисту заінтересованість» та осіб, які мають «юридичну заінтересованість» у виникненні правової охорони певної торговельної марки. Правові межі свободи вибору торговельної марки визначаються через об’єктивні правові засади свободи вибору торговельної марки (умови надання правової охорони торговельним маркам) та суб’єктивні правові засади свободи вибору торговельної марки, до яких відносяться умови відповідності торговим та іншим чесним звичаям ведення конкуренції при здійсненні підприємницької діяльності. Пропонується ст. 7 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» доповнити п. 9, який викласти у такій редакції: «Торговельна марка, що заявляється до реєстрації, повинна подаватися в адекватній графічній формі», що зробить можливим надання належної правової охорони нетрадиційним видам торговельних марок. Встановлено, що територія дії договору про передачу права на торговельну марку – це адміністративно визначена територіальна одиниця чи їх сукупність, в якій, відповідно до норм законодавства і договору, передаються майнові права на торговельну марку. Преюдиційна територія ліцензійного договору – це територія, на якій, відповідно до норм міжнародного і національного законодавства, торговельна марка може отримати правову охорону як об’єкт промислової власності і бути предметом договірних відносин. Фактична територія ліцензійного договору – це територія реалізації права, на якій існує правова охорона торговельної марки на момент укладання договору про передачу права на торговельну марку.
|
