У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у встановленні сутності та змісту конституційного права на доступ до інформації, розробці рекомендацій, що сприятимуть поліпшенню стану забезпечення права на доступ до інформації органами державної влади та місцевого самоврядування в Україні. Основними теоретичними і практичними результатами цього дослідження є такі: 1. Право на доступ до інформації – це гарантована можливість кожного отримувати безпосередньо від органів публічної влади, їх установ та організацій інформацію про їх діяльність, від приватноправових юридичних осіб суспільно значущу інформацію про їх діяльність та можливість знайомитися з відомостями про себе. 2. Дослідження стану забезпечення права на доступ до інформації органами державної влади та місцевого самоврядування через інформаційний запит дозволяє стверджувати, що в Україні порушення права на доступ до інформації має системний характер, а надання запитуваної інформації та офіційних документів у повному обсязі та у передбачений законом строк є винятком, а не правилом. 3. Основними причинами порушення права на доступ до інформації в Україні є: 1) низький рівень фахової підготовки посадових та службових осіб, який проявляється у незнанні Конституції та законів України та нездатності тлумачити норми закону, що в кінцевому підсумку призводить до помилкового розуміння духу та букви закону; 2) відсутність культури інформаційної відкритості влади; 3) істотні недоліки та невідповідність міжнародним стандартам у сфері доступу і свободи інформації Закону „Про інформацію” та інших нормативно-правових актів, що регламентують реалізацію права на доступ до інформації в Україні; 4) матеріально-технічні причини. 4. У Конституції України необхідно закріпити окреме право на свободу інформації, тобто вільне створення, зберігання, поширення та отримання інформації із загальнодоступних джерел, і окремо закріпити право на доступ до інформації про діяльність органів державної влади, органів влади автономії та місцевого самоврядування, разом із правом на доступ до суспільно значущої інформації про діяльність приватних юридичних осіб. 5. Українське інформаційне законодавство та в першу чергу Закон України „Про інформацію” у нинішній редакції не можуть служити законодавчою гарантією права на доступ до інформацію. 6. У законі щодо забезпечення права на доступ до інформації мають бути втілені міжнародні та європейські стандарти в сфері доступу до інформації. У законі також необхідно передбачати спеціальний механізм забезпечення та захисту права на доступ до інформації та встановити критерії, за якими інформація може бути віднесена до суспільно значущої. 7. В Україні необхідно запровадити інститут інформаційного уповноваженого, який буде займатися як захистом права на доступ до інформації, так і захистом інформації про особу 8. В Україні лише правозахисні організації здійснюють реальні заходи задля утвердження права на доступ до інформації і саме з огляду на їх діяльність органи публічної влади почали здійснювати дії юридичного та організаційного характеру з метою покращення стану забезпечення права на доступ до інформації. |