У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, яке полягає у розв’язанні основних теоретичних проблем співвідношення права і релігії. З висновків, зроблених у цій науковій роботі, найбільш загальними й важливими є такі: 1. Основою формування правового регулювання слугують постійно повторювані суспільні відносини, які схвалюються соціумом, що є умовою утворення правової нормативності. Критерієм такого схвалення виступають соціальні цінності (справедливість, свобода, рівність) і потреби соціального розвитку. Сформовані норми санкціонуються державою, що надає праву повноцінної дійсності, сприяє забезпеченню результативності його регулятивного впливу. 2. У розгляді природи релігії застосовується «широкий» підхід (віднесення до феномену релігійності секулярних ідеологій, які мають спільні з релігією риси), що в юридичному дослідженні дає можливість: (а) по-новому оцінити вітчизняну правову традицію в радянський період, який не можна вважати повністю позбавленим спроб легітимувати право за допомогою релігійних засобів; (б) більш виважено підійти до стану відносин держави і церкви на пострадянському просторі; (в) переосмислити роль релігійного чинника в системах соціалістичного права. 3. У структурі правової й релігійної суспільної свідомості центральне місце посідають ідеологічний і психологічний елементи відповідно. На рівні свідомості індивідуальної право і релігія розрізняються способами їх пізнання, оцінки, бо право є насамперед цінністю суспільною, а релігія – індивідуальною, а також засобами формування правомірної або богоугодної поведінки. З аксіологічних особливостей випливає авторитарність релігійної свідомості й відносна автономність правосвідомості від суспільного авторитету. Як нормативні регулятори, право і релігія виникають в результаті розпаду первісних мононорм, є нормативними, переважно формалізованими, мають ієрархічну систему джерел, організаційно-інституційні утворення, забезпечені можливістю настання відповідальності за порушення їх приписів (спільні риси). Відмінності спостерігаються у сферах регулювання, способах легітимації норм (гетерономність права й автономність релігії), у структурі норм, мовних особливостях джерел, суб’єктному складі, ступені конфліктності відносин між суб’єктами, характері відповідальності й у функціональному навантаженні. 4. Вплив релігії (або її елементів) на право, їх взаємодія виявляються в релігійній детермінації правоутворення, підтримці релігійними засобами правових приписів і правопорядку в цілому, впливі церкви на публічно-владні інститути, протиріччях, що виникають між нормами права і релігії. Механізм подолання цих протиріч має базуватися на приматі правових приписів, що поєднується із законодавчим створенням умов для реалізації суб’єктами своїх релігійних прав та недопущенням насильства над релігійними почуттями й переконаннями віруючих (не порушуючи при цьому прав інших осіб). Вплив права на релігію достатньо обмежений і проявляється у сприянні зниженню авторитарності релігійного світогляду, унеможливленні поглинання різними віровченнями одне одного, регламентації механізму й форм реалізації і меж здійснення релігійних прав, у збереженні й розвитку окремими релігіями правових форм діяльності. Провідною є роль права і держави у вирішенні етнорелігійних і міжконфесійних конфліктів. 5. До форм релігійного впливу на правоутворення можна віднести: (а) санкціонування державою релігійних норм (пряма форма), і (б) сприяння генезису нових правових норм або гальмування цього процесу, (в) визначення еволюційного руху правової системи в цілому й розвитку правової науки (опосередковані форми). Норми релігійного права пропонується поділяти на релігійні та корпоративні норми релігійних громад або церков. 6. На підставі розгляду впливу релігійного чинника на становлення й функціонування правових систем світу як доповнення до вже існуючих пропонується таку типологію: 1) правові системи країн розвинених неавраамістичних релігій (буддизм, індуїзм, даосизм та ін.); 2) дуалістичні правові системи країн авраамістичних релігій (іслам, іудаїзм); 3) секуляризовані правові системи християнських країн (у межах цієї групи виокремлюються правові системи країн західного і східного християнства). Правова система України в цілому належить до правових систем країн православ’я, що, через історичні й геополітичні особливості, має окремі ознаки, притаманні правовим системам країн західного християнства. 7. До вихідних засад, які повинні спрямовувати розвиток моделі відносин держави і церкви в Україні, можна віднести: (а) розгляд церкви як інституту громадянського суспільства; (б) наголошення на активній ролі держави в процесі забезпечення релігійних прав громадян; (в) необхідність визнання різного історичного й соціального статусу окремих конфесій, що поєднується з тезою про їх юридичну рівність; (г) брак в українському суспільстві значного досвіду автономного співіснування держави і церкви, що унеможливлює застосування більшості форм їх кооперації; (д) побудова відносин держави і церкви на основі вимог принципу верховенства права. 8. З метою вдосконалення правового регулювання релігійних відносин та оптимізації моделі відносин держави і церкви пропонується або підтримується вже запропоноване в літературі внесення змін до чинного законодавства України щодо надання церкві статусу юридичної особи, деталізації механізмів забезпечення реалізації свободи совісті військовослужбовцями, врегулювання правового статусу релігійних навчальних закладів та осіб, які в них навчаються. |
