Сучасний світ характеризується зростаючою нестабільністю, збільшенням природних катаклізмів і суспільних потрясінь, зростанням людських потреб і розвитком новітніх технологій. Ця змінна дійсність позначається на розвитку правової сфери і державного життя. Швидкоплинність змін нового часу вельми нагадує початок ХХ століття, що відрізнявся крахом і зміною основоположних принципів в суспільному і політичному житті. Цей виток історії, дає підставу для звернення до ідей, що відзначають своє століття. Правова спадщина Івана Олександровича Ільїна, його концепція правосвідомості, характеристика права і держави має сьогодні наукове і практичне значення, оскільки визначає шлях до оновленої держави, яка базується на вітчизняній правовій, політичній і релігійній спадщині. Власне ці цілі переслідував при написанні своїх робіт І.О. Ільїн. Для нашої держави, яка прагне проводити ефективну правову політику, ідеї мислителя важливі не стільки з погляду відновлення і дослідження правової спадщини, скільки значущі для подальшого розвитку права і держави. Саме в такому сенсі можуть бути використані одержані в дисертаційному дослідженні висновки і пропозиції. 1. Становлення і формування концепції правосвідомості І.О. Ільїна обумовлене сукупністю чинників як незалежних від волі і свідомості мислителя у вигляді історичних подій початку ХХ століття, так і залежних від його розуміння, тобто оцінка цих історичних подій. Практичну цінність представляє становлення і формування концепції правосвідомості, відображення положень даної концепції в роботах її дослідників, а також виконаний в дисертації аналіз для визначення напряму змін права і держави, що забезпечують їх ефективність. 2. Правосвідомість, за І.О. Ільїним, – це воля до права, воля до мети права і здатність "самозаконно" мотивувати свої вчинки свідомістю цієї мети. Для того, щоб подолати кризу правосвідомості, яку він констатував і яка продовжує існувати зараз, необхідно зрозуміти сутність "захворювання" правосвідомості, і спробувати відродити в своїй душі джерела здорової правосвідомості. У його концепції правосвідомість виражена в покликанні людини до добровільного поставлення собі законів своєї держави, до вірного розуміння їх і покорі їм відповідно до відчуття вільно визнаного обов’язку. 3. Аксіоматичне коріння правосвідомості – це повага людини до самої себе, відчуття власної духовної гідності (закон духовної гідності), уміння управляти самою собою, встановлюючи межі для себе самої без свавілля (закон автономії), а також взаємна повага і довіра сторін, що є підставою, як приватних, так і публічних правовідносин (закон взаємного визнання). 4. Для І.О. Ільїна правосвідомість це сукупність переконань щодо права, держави, всієї організації суспільного життя. Правосвідомість – головне джерело природного права, а також універсальний зв’язок між правом і мораллю, між природним і позитивним правом. Духовно здорова і вірна правосвідомість, якою володіє нова людина, ось те головне, чого потребують право і держава для свого процвітання. 5. Відповідність позитивного права природному, його властивостям, визначає здатність вдосконалення права при здійсненні вимог закону. Формула І.О. Ільїна щодо застосування права і забезпечення віри в право виражає універсальність і значення для формування правової держави, відображає етико-нормативний підхід до праворозуміння. У мислителя поняття права має не тільки юридичний, але і соціально-філософський зміст, при цьому у ньому наявні важливі елементи духовних і соціальних ідей, убачаються процеси внутрішнього вдосконалення людської особистості. Відтіняючи "зовнішню" природу права, він затверджує її "внутрішню" душевно-духовну сутність. Увесь сенс правової концепції, за своєю сутністю, полягає в тому, що "воля до права" тотожна "волі до духу", що відповідає природно-правовому характеру загальнолюдського усвідомлення. Тут право виступає як абсолютна цінність для всього різноманіття існуючих культур і цивілізацій. 6. Уявлення І.О. Ільїна про опір злу силою полягає в тому, що чинити опір злу потрібно із свідомістю того, що це єдине, що залишилося, це не "виправданий" засіб, а прийнятий у порядку духовного компромісу. Така межа застосування сили в боротьбі із злом, з протиправними явищами. Застосування сили в праві повинно бути обмежене необхідністю і засноване на здоровій правосвідомості і чіткому розмежуванні понять сили і насильства – таке сучасне розуміння виходу з трагічної антиномії співвідношення сили і права. 7. Держава, за визначенням мислителя, є союзом людей, який організований на засадах права, об’єднаний пануванням над єдиною територією і підпорядкуванням єдиній владі. Держава є батьківщина, оформлена і об'єднана публічним правом, або інакше: численність людей, пов'язаних спільністю духовної долі, що зжилися в єдність на ґрунті духовної культури і правосвідомості. Таке розуміння специфіки держави обумовлює категорія правосвідомості, що підкреслює її визначальну роль не тільки у формуванні душевно-духовної сутності права, але і держави. Визначення держави як організму з’являється під абсолютно іншим кутом зору, відрізняючись від прийнятого в сучасній юриспруденції. Сутність держави в його теорії полягає в органічному житті всіх її громадян, а її метою виступає реалізація загальних інтересів і громадян держави, як дійсного, живого та етичного організму. 8. Серед аксіом державної влади в концепції правосвідомості: державна влада не може належати нікому крім правового повноваження і носій правового повноваження (законодавець) повинен володіти духовною компетентністю; державна влада повинна бути єдиною; державна влада завжди повинна здійснюватися кращими людьми; політична програма може включати тільки такі заходи, які переслідують загальний інтерес і державна влада не повинна служити інтересам окремої особи; програма влади може включати тільки здійсненні заходи і реформи; державна влада принципово зв'язана справедливістю, що розподіляє. Для сучасної державної науки аксіоми влади, сформульовані І.О. Ільїним, мають практичне значення. Засвоєння їх, по суті – просування до загальноцивілізаційних цінностей у владних відносинах. Особливо виділимо аксіому, яка свідчить, що правити повинні кращі. Оскільки люди не рівні за своєю природою, за своїм природним рангом, не говорячи вже про соціальний ранг, який ще більше посилює нерівність людей, то потрібно прагнути до того, щоб природний і соціальний ранг співпадали і добиватися розуміння і усвідомлення значення політики, здійснюваної кращими людьми. Поліпшення якісних характеристик не тільки правлячої еліти, але і різних категорій населення благотворно відобразиться на суспільстві в цілому. Духовність, моральність, здорова правосвідомість сприятимуть рішенню задач, пов'язаних з формуванням правової держави в Україні. 9. Співвідношення церкви і держави в концепції правосвідомості І.О. Ільїна – яскравий приклад необхідності симфонії між ними, взаємодії у сфері духовно-етичній. Не тільки розділення в церковно-державних відносинах, але і їх гармонізація. Тільки вона приведе до повнішого і ефективнішого здійснення в Україні прав і свобод людини, оптимізації державно-правових відносин, взаємовигідним і рівноправним відносинам держави і релігійних організацій. 10. У проблемі визначення і вибору державної форми, мислитель бачив устрій життя і живу організацію народу, де кожен народ і кожна країна виступає як індивідуальність, зі своєю неповторною історією, душею і природою. Кожному народу відповідає своя, індивідуальна державна форма і конституція. Такої форми держави, яка була б найбільш доцільною для всіх часів і народів, в природі не існує. Що ж до найбільш придатної форми, то вона понад усе відповідає основним аксіомам правосвідомості. 11. Для сучасної юриспруденції важливо використовувати концепцію правосвідомості, за допомогою якої затверджуються: етико-нормативний підхід в праворозумінні; межа застосування сили в праві, аксіоми державної влади і політики; ідея симфонії церкви і держави; оптимальна форма держави; шляхи досягнення правозаконності. Вищезазначені ідеї мислителя про закон, справедливість і їх забезпечення – це складові філософії правозаконності. Для становлення правозаконності, формування правової держави і забезпечення верховенства права необхідно керуватися принципами справедливості, але справедливість повинна бути такою, що не зрівнює, а що знімає несправедливі нерівності і встановлює справедливі і корисні привілеї, відповідно до правил природної, здорової і творчої правосвідомості. Концептуальні ідеї І.О. Ільїна про право і державу цілком прийнятні для використання при формуванні державної і правової політики України. Його знахідки у галузі правосвідомості, держави, права, політики забезпечують збереження і розвиток вітчизняної правової спадщини, вибіркове відношення до використання досягнень інших правових культур в Україні. |
