Анотація до роботи:

Ржевська Валентина Сергіївна. Право держави на самооборону в світлі розвитку юридичних гарантій міжнародної безпеки. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук із спеціальності 12.00.11 – міжнародне право. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин. Київ, 2003.

Дисертація присвячена визначенню тенденцій розвитку інституту права на самооборону в міжнародному праві. Досліджено історію формування цього інституту, розвиток його джерел, розкрито його місце в системі сучасного міжнародного правопорядку. Проаналізовано зміст звичаєвих та договірних норм, які визначають підстави та межі здійснення права на індивідуальну або колективну самооборону. Показана роль практики Міжнародного Суду ООН та Ради Безпеки ООН у розвитку міжнародно-правового регулювання самооборони держав у другій половині ХХ ст.

Особлива увага приділена тенденціям практики держав щодо здійснення права на самооборону в період 1991-2001 рр. та впливові цієї практики на систему правових гарантій міжнародного миру та безпеки. Розглянуто зв'язок між пошуком міжнародно-правових підстав для операції "Буря в пустелі" та становленням нових форм участі ООН у застосуванні примусу до порушників міжнародного миру. Проаналізовано правові аспекти участі НАТО у підтримці міжнародного миру та безпеки в Європі після завершення "холодної війни". Узагальнено наслідки терористичних актів 11 вересня 2001 р. в США для визначення меж та функціонального спрямування права держав на самооборону.

Ключові слова: самооборона, агресія, колективна безпека, справедлива війна, самозбереження, колективна самооборона, Рада Безпеки ООН, Міжнародний Суд ООН, НАТО.

У висновках узагальнюються результати дослідження і висловлюються рекомендації щодо їх можливого практичного впровадження у зовнішньополітичній діяльності України. Відзначається, що в сучасній системі правових гарантій миру й безпеки інститут права на самооборону має подвійне призначення: захищати міжнародний мир як загальнолюдську цінність і водночас захищати національну безпеку і суверенітет держави. Закріплене в сучасному міжнародному праві розуміння права держав на самооборону як визнаної за державою можливості застосовувати збройну силу з виключною метою відсічі протиправному збройному нападові, спрямованому проти неї або проти іншої держави, виходить з уявлення про міжнародний конфлікт як міждержавне протистояння, зміст якого складають відносно передбачувані дії регулярних армій і сторони якого піддаються чіткому визначенню. Навіть тоді, коли небезпека для однієї держави походить з території іншої, але створюється неурядовими збройними формуваннями, зміст дій, які становлять реалізацію права на самооборону, залишається той самий. Самооборона завжди за суттю є актом реалізації публічно-владних повноважень держави, які полягають у застосуванні її збройних сил проти іншої суверенної держави. У сучасному світі традиційне уявлення про учасників і перебіг міжнародного конфлікту змінилося: найбільш небезпечними для міжнародного миру визнані загрози, які створюються недержавними угрупованнями. Система правових гарантій міжнародного миру та безпеки, що склалася на основі зобов'язань держав відповідно до Статуту ООН та імперативних норм міжнародного права, болісно реагує на ці зміни. Великі держави прагнуть у власних інтересах розширити міжнародно-правові рамки для самооборони, постає питання про роль неправомірної практики у зміні діючих норм позитивного права. Однак разом з тим послаблення обмежень, встановлених міжнародним правом для реалізації права на самооборону, означає відкриття широкого простору для зловживань цим суб'єктивним правом і безкарних порушень принципу незастосування сили та загрози силою. Оскільки інститут права на самооборону є важливим елементом системи правових гарантій міжнародного миру і безпеки, практика реалізації цього права з порушеннями відповідних обмежень дається взнаки на розвиткові всієї системи міжнародного права. А саме – заперечується на практиці також принцип суверенної рівності держав, тому що наймогутніші у військовому плані держави утверджують свою безпеку за рахунок прав решти, включаючи можливість безборонного втручання у внутрішні справи і вчиненням агресії під виглядом самооборони. Ймовірно в майбутньому, в зв'язку з розвитком нових видів озброєнь та якісно новими загрозами для міжнародного миру й безпеки, з'являтимуться нові, звичаєві або договірні режими, всередині єдиного інституту права держав на самооборону, проте вони матимуть невелике значення якщо їм не відповідатиме активна правозастосовча практика компетентних міжнародних органів – Ради Безпеки ООН і Міжнародного Суду ООН. Тому більша частина рекомендацій щодо зовнішньої політики України стосується створення ефективного міжнародного механізму тлумачення і застосування норм міжнародного права, які розвиватимуться найближчим часом і регулюватимуть відповідь держав на нові загрози міжнародному мирові й безпеці, передусім – на терористичні акти. Підгрунтям для такого механізму, на погляд дисертанта, повинне стати узгоджене прийняття рішень Радою Безпеки ООН та Міжнародним Судом ООН, з тим, щоб збільшити авторитет міжнародного права в діяльності Ради і підвищити ефективність наказів Суду про призначення тимчасових заходів захисту прав сторін, зокрема у збройних конфліктах.

Публікації автора:

1. Ржевська В.С. Тенденції розвитку інституту самооборони в сучасному міжнародному праві // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 1999. – Вип. 13 (частина ІІІ). – С.177-186.

2. Ржевська В.С. “Стримування“ чи “втручання”: підстави для застосування збройної сили в концепціях національної безпеки Російської Федерації та США // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: міжнародні відносини. – 2000. – Вип. 15, С.52-57.

3. Ржевська В.С. Підстави для застосування збройної сили в концепціях національної безпеки Російської Федерації та США в контексті міжнародного права // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2000. – Вип. 21 (частина ІІ). – С.185-189.

4. Ржевська В.С. Збройні репресалії як відповідь на терористичні акти // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: міжнародні відносини. – 2001. – Вип. 18, С.9-12.

5. Ржевська В.С. Відношення між репресаліями та "збройними заходами самодопомоги" у сучасному міжнародному праві // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: міжнародні відносини. – 2001. – Вип. 19, С.6-10.

6. Ржевська В.С. Повноваження Міжнародного Суду ООН призначати тимчасові заходи захисту прав сторін // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2001. – Вип. 29 (частина ІІ). – С.88-92.

7. Ржевська В.С. Наслідки трагедії "веж-близнюків" для міжнародно-правового регулювання самооборони держав // Український часопис міжнародного права. – 2002. – № 2. – С.52-59.