Анотація до роботи:

Аврамова О.Є. Позбавлення суб’єктивного права на житло. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Харківський національний університет внутрішніх справ. – Харків, 2008.

Дисертація присвячена актуальним проблемам цивільно-правового регулювання відносин, що складаються з приводу позбавлення суб’єктивного права на житло. На основі аналізу чинного законодавства, судової практиці та результатів попередніх досліджень сформульовані визначення понять житла у загальному розумінні і розумінні житлового права, сформульовано поняття житла соціального призначення, встановлено зміст права на житло (у широкому і вузькому розумінні) і недоторканності житла. Висунути принципи позбавлення суб’єктивного права на житло. Проведено класифікацію підстав позбавлення права приватної власності на житла, виселення, окремо проведено класифікацію реквізиції та націоналізації. Визначена юридична природа позбавлення суб’єктивного права на житло.

Дисертація містить рекомендації та пропозиції, що стосуються законодавчого врегулювання цивільних правовідносин навколо позбавлення суб’єктивного права на житло, зокрема, щодо введення обов’язкового страхування житла, правил проведення капітального ремонту житла, правил виселення, відмови від конфіскації житла.

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у визначенні сутності позбавлення суб’єктивного права на житло. В рамках вирішеної проблеми в дисертації сформульовані такі наукові висновки:

1. На підставі проведеного дослідження можна стверджувати, що суб’єктивне право на житло і право на недоторканність житла дві нерозривні юридичні категорії. Недоторканність права на житло можна розглядати як елемент загального принципу недоторканності права приватної власності, що є однією із засад цивільного законодавства. Право на недоторканність житла включає у себе цілий ряд юридичних можливостей. Недоторканність житла можна розглядати, як засіб забезпечення права на житло.

2. На підставі визначення основних підходів в літературних джерелах проведено дослідження сутності і змісту права на житло. Встановлено, що право на житло є елементом цивільної правоздатності, як природної здатності. Суб’єктивне право на житло, як право конкретної особи на житло щодо конкретного житла, визнається як один із засобів здійснення людиною свого права на життя.

3. В роботі запропоновано трактувати право на недоторканність житла як систему забезпечених людині різноманітних можливостей, покликаних створити передумови для здійснення нею права на життя.

На відміну від наукових попередників дисертант дає більш широкий зміст недоторканності житла, що включає в себе: здійснення людиною особистого життя у своєму житлі на свій розсуд; встановлення відповідного регламенту поведінки у житлі як інших фізичних і юридичних осіб, так і держави; учинення перешкод незаконному вторгненню; захищатися від спроб незаконного позбавлення житла, зокрема від незаконного переселення та від умисного руйнування; захищатися від агресивних дій і дій, що турбують: від надмірного шуму, інших порушень, зокрема ущільненої забудови; здійснення комплексу дій по охороні житла від негативного впливу оточуючого середовища; надання наймачеві житла права на захист від його власника.

4. Аналіз законодавчого підходу до трактування термінів «соціальне житло», «житло соціального призначення» дає підстави стверджувати, що поряд з загальним поняттям житла активно формується широке поняття житла соціального забезпечення, що включає в себе види постійного і тимчасового житла, зокрема: соціальне житло і його різновиди; заклади соціального захисту для короткочасного перебування бездомних громадян і безпритульних дітей; житло з тимчасового житлового фонду.

5. Юридична природа позбавлення права власності, в рамках цивільного права, описується з поглядів М. Венеціанова, що містяться у його праці «Экспроприация с точки зрения гражданского права». На підставі проведеного дослідження доведено, що позбавлення суб’єктивного права на житло має змішаний характер, оскільки базується на нормах цивільного права і нормах галузей публічного права, які можуть бути віднесені до предмету житлового права. Таким чином зроблено висновок що позбавлення суб’єктивного права на житло є інститутом житлового права.

6. У дисертації визначена суть позбавлення суб’єктивного права на житло як окремої правової категорії. Особа, позбавлена житла, відповідно до ст. 47 Конституції України, має право розраховувати на опікування з боку держави.

7. Позбавлення права приватної власності на житло повинно відповідати наступним принципам: законності, винятковості, справедливості, розумності, дотримання балансу інтересів власника і суспільства, обґрунтованості (позбавлення права приватної власності може здійснюватися при необхідності задоволення інтересів суспільства), гласності, позбавлення власності тільки на підставі судового рішення.

8. Дисертант дійшов висновку, що генезис виселення складається з таких етапів: 1917 – 1937 рр. (період хаосу виселення), 1937 – 1941 рр. (започаткування системності у правилах виселення), 1941 – 1950 рр. (виселення, обумовлене військовими діями), 1950 – 1983 рр. (формування радянської системи виселення), 1983 – 1991 рр. (розвиток радянської системи виселення), 1991 – 2005 рр. (виникнення та розвиток нової системи виселення, обумовленої зародженням і бурхливим розвитком прав людини).

9. Дисертантом проведено класифікацію підстав виселення: в залежності від дій осіб, що користуються житлом: виселення внаслідок правомірних або неправомірних дій наймача; в залежності від правового статусу особи, що користується житлом: виселення членів сім’ї наймача та виселення інших осіб; в залежності від строку договору найму: виселення з житла, отриманого на певний строк, та виселення з житла, отриманого за договором найму на невизначений строк; в залежності від наслідків: виселення із наданням або без надання житла; в залежності від правового режиму житла: виселення з державного житлового фонду, тимчасового житлового фонду, фонду соціального призначення, зі службових приміщень, гуртожитків, з будинків ЖБК, приватного житла.

10. В роботі наведені аргументи відносно того, що поняття житла може розглядатися у загальному розумінні і у розумінні житлового права. Дисертант звертає увагу на те, що для житла, яке забезпечує здорове середовище проживання людини, властива система юридичних і якісних вимог.

11. У роботі розглянуті питання про наслідки позбавлення права користування житлом. Так при позбавленні права користування житлом у наймодавця виникає право вимагати виселення, відшкодування матеріальних збитків при наявності фактів протиправної поведінки наймача (псування житлового приміщення, меблів тощо). Наймач також має право вимагати відшкодування матеріальних збитків, якщо він за власні гроші, за згодою наймодавця, зробив капітальний ремонт житла.

12. На підставі проведеного дослідження дисертантом запропоновано розуміння націоналізації як примусового звернення в державну власність майна фізичних і юридичних осіб у випадках, передбачених окремим законом, з компенсацією реальної вартості майна і заподіяних збитків. Надано кваліфікацію націоналізації: в залежності від тривалості встановлення правового режиму націоналізації на об’єкт – тривала та одноразова; залежно від призначення компенсації – платна та безоплатна; залежно від переходу майна в державну або комунальну власність – націоналізація та муніципалізація.

13. З метою усунення недоліків чинного законодавства, сформульовано пропозиції щодо внесення відповідних змін до нормативно-правих актів.

Публікації автора:

1. Аврамова О.Е. Понятие жилья и его правовое значение // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 6 . – С. 37 – 41.

2. Аврамова О.Е. Жилье: товар с особым характером // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2000. – № 7. – С. 29 – 31.

3. Аврамова О.Є. Житло як правова категорія // Актуальні проблеми формування правової держави в України (До 50-ї річниці Конвенції про захист прав людини та основних свобод): Тези наукових доповідей та повідомлень учасників Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих учених. – Харків: Національна юридична академія України ім. Я. Мудрого, 2000. – С. 50-51.

4. Аврамова О.Є. Місце житлового права в системі права України // Право України. – № 7. – 2001. – С. 96 – 97.

5. Аврамова О.Е. Соотношение частного и публичного права в жилищном праве // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 7. – С. 48-50.

6. Аврамова О. Є. Конфіскація і реквізиція з точки зору житлового права // Право України. – № 5. – 2003. – С. 103 – 107.

7. Аврамова О.Є. Конституційне право на житло // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 76. – С.75 – 77.

8. Аврамова О. Є. Роль житла в реалізації особистих немайнових прав громадянина // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 4. – С. 20 – 21.

9. Аврамова О. Є. До питання про націоналізацію майна в праві України // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 9. – С. 76 – 77.

10. Аврамова О.Є. Захист інтересів наймача за договором найму житла // Охоронюваний законом інтерес в цивільному праві та процесі: Матеріали круглого столу. – Харків: ХНУВС. – 2005. – С. 111 – 113.

11. Аврамова О.Є. Загальна характеристика позбавлення права власності на житло // Південноукраїнський правничий часопис. – 2006. – № 3. – С. 79–81.

12. Аврамова О.Є. До становлення інституту виселення з житла // Актуальні проблеми цивільного права та процесу: Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої пам’яті професора О.А. Пушкіна. – Харків: ХНУВС. – 2006. – С. – 5 – 8.