Анотація до роботи:

Омелянович В.Ю. Посттравматичні стресові розлади у оперативних співробітників органів внутрішніх справ (рання діагностика та психопрофілактика).– Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за фахом 14.01.16 – психіатрія. – Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, Харків, 2003.

З позицій комплексного клінічного, клініко-динамічного, клініко-епідеміологічного, патопсихологічного та психофізіологічного підходів досліджені психопатологічні прояви посттравматичних стресових розладів у оперативних співробітників органів внутрішніх справ, визначені умовно-патогенні фактори, що впливають на виникнення посттравматичних стресових розладів.

У межах розробки психопрофілактичних заходів був розроблений і впроваджений комплекс психофізіологічних методик, особливо високоефективний на ранніх етапах розвитку ПТСР. Виявлено основні прогностично сприятливі преморбідні особливості, які поліпшують ефективність адаптаційного процесу після перебування в екстремальній ситуації, що віднесені до розряду бажаних у ході профорієнтації на оперативні посади в органах МВС та в системі психотерапевтичної тренінгової підготовки оперативних співробітників. Запропоновано основні напрямки психопрофілактичних заходів з використанням медичного психолого-психіатричного професійного відбору та ранньої діагностики.

1. Проведено теоретичне обґрунтування і вирішення проблеми клініко-психопатологічної і клініко-психологічної діагностики на різних етапах формування посттравматичних стресових розладів у співробітників органів внутрішніх справ. Розроблено критерії ранньої діагностики даних порушень, основні напрямки їх профілактики і особистісно-орієнтованого професійного відбору.

2. Поширеність клінічних ознак ПТСР серед співробітників ОВС, які перебували в екстремальній ситуації, складає 42,2%, при цьому клінічно виражені посттравматичні стресові розлади відзначаються у 17,1%, а у 25,1% діагностуються стани, що характеризуються окремими симптомами ПТСР. У 56,8% співробітників ОВС перебування в екстремальній ситуації не супроводжується виникненням психопатологічної симптоматики.

3. Ризик розвитку ПТСР після перебування в екстремальній ситуації значно вище у віці від 36 до 45 років. До найбільш психотравмуючих екстремальних ситуацій відносяться свідчення загибелі напарника, застосування табельної зброї на поразку з загибеллю злочинця і складні (комбіновані) екстремальні ситуації. Крім того, ризик виникнення ПТСР зростає у осіб з високим рівнем особистісної тривожності, внутрішньої напруженості, заклопотаністю станом свого здоров'я, підвищеними чутливістю і сентиментальністю, а також у потерпілих з визначеними морально-етичними якостями, що не дозволяють повною мірою завершити процес постстресової психічної адаптації.

4. У осіб, що побували в екстремальній ситуації, виділені два етапи формування патологічного процесу: початковий етап – стан, що характеризується окремими симптомами ПТСР (59,5%) та етап клінічно окреслених посттравматичних стресових розладів (40,5%). Стани, що характеризувалися окремими симптомами ПТСР, виявлялися астено-дистимічними (20%), тривожними (26,7%) та клінічно недиференційованими (53,3%) порушеннями, що мали фрагментарний, синдромально незавершений характер при відсутності у пацієнтів суб'єктивного почуття страждання. На етапі клінічно окреслених ПТСР порушення носили синдромально завершений характер, “стрижневими” були симптоми запобігання, flashbacks, почуття відгородженості від навколишніх, порушення сну, дисоциативна і вегетативна симптоматика. У залежності від супутних “стрижневому” симптомокомплексу патологічних проявів були виділені й описані тривожно-фобічний (41,7%), астено-вегетативний (33,3%) і дистимічний (25%) психопатологічні радикали ПТСР.

5. Пацієнтам з окремими симптомами ПТСР були властиві важкі сумніви з приводу правильності зроблених вчинків, підвищене відвернення уваги, захисні поведінкові реакції в сполученні із соматизацією психопатологічної симптоматики і дисимулятивними тенденціями, спробами зовнішнього заперечення труднощів у соціальній адаптації шляхом “гри в себе колишнього”. Виражене прагнення дисимулювати психопатологічну симптоматику корелює з відсутністю відчуття страждання. Зсув акценту в самосприйнятті пацієнтів із соматичного компонента негативних відчуттів на психологічний повинен бути відправним моментом у їх курації.

6. Розвиток ПТСР супроводжується процесом зміни особистісних характеристик і самосприйняття, спрямованим на досягнення емоційного спокою, відновлення сил і відчуття безпеки. Переважають потреба в безконфліктних, спокійних і гармонічних контактах, почуття непевності, розгубленості, у необхідності укритися від джерела страждання. Алексітімiя, що виявляється при посттравматичному стресовому розладі, є не причиною, а наслідком виразності психосимптоматики, своєрідним індикатором ступеня ушкодження “бар'єру психологічного захисту”. Відсутність алексітімiї полегшує критику власної цінності і рівня прийняття самого себе, що сприяє посиленню адаптаційних здібностей в екстремальних ситуаціях.

7. Прогностично сприятливими виявилися такі преморбідні особливості, як поступливість, підкореність, товариськість, консерватизм суджень, добра організація активності, визначений скептицизм, критичне відношення до свого поводження і навколишньої дійсності, напористість, упертість, хоробрість і відсутність афективної ригідності. Вони забезпечували гарну соціальну пристосованість осіб, що побували в екстремальній ситуації. Травматичний досвід при цьому активно використовується для усвідомлення власної цінності і значимості, підвищення активності міжособистісних контактів, що приводить до росту суб'єктивного сприйняття себе, як носія позитивних соціальних якостей при визначеному зниженні рівня необхідної самокритики.

8. Запропонована система специфічних первинних і вторинних психопрофілактичних заходів. Первинна психопрофілактика містить у собі: 1) спеціалізований особистісно-орієнтований професійний відбір на посади співробітників ОВС осіб з адаптивними формами реагування на вплив екстремальних психотравмуючих факторів; 2) психологічне тренінгове закріплення і розвиток адаптивних форм поведінки у властивих для служби в ОВС екстремальних ситуаціях.

У межах розробки методів вторинної психопрофілактики була доведена доцільність комплексного (клінічного, психологічного і психофізіологічного) підходу до ранньої діагностики ПТСР, у тому числі висока ефективність розробленого комплексу психофізіологічних методик, що поєднує у собі максимальну об'єктивність дослідження і здатність кількісно охарактеризувати специфічні для різних етапів захворювання параметри (критичної частоти світлових мелькань, реакції на об'єкт, що рухається, омега-потенціалу головного мозку).

Публікації автора:

Омельянович В.Ю. Использование результатов психофизиологического исследования в ранней диагностике посттравматических стрессовых расстройств у сотрудников органов внутренних дел, побывавших в экстремальной ситуации. // Український вісник психоневрології.- 2002. - том 10 вип.2(31).- С. 139-141.

Омельянович В.Ю. Клинические особенности постстрессовых психических расстройств у сотрудников органов внутренних дел, побывавших в экстремальной ситуации. // Журнал психиатрии и медицинской психологии. -2001.-№1 (8).-С.86-92.

Омельянович В.Ю. Проблема посттравматического стрессового расстройства в современной психиатрии. Часть 2. // Журнал психиатрии и медицинской психологии. - 2000. - №1 (7). – С. 117-126.

Омелянович В.Ю. Професійний психолого-психіатричній відбір як один з основних напрямків профілактики посттравматичних стресових розладів у оперативних співробітників органів внутрішніх справ.//Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – Донецьк. – 2000. - №3. – С. 206-215.

Омельянович В.Ю. Проблема посттравматического стрессового расстройства в современной психиатрии. Часть 1. // Журнал психиатрии и медицинской психологии. - 1999. - №2 (6). – С. 131-137.

Абрамов А.В., Бурцев А.К., Мирошниченко И.И, Омельянович В.Ю. Об опыте диагностики посттравматического стрессового расстройства. // Журнал психиатрии и медицинской психологии. – 1998. - №1 (4). – С. 89-92.

Абрамов А.В., Омельянович В.Ю. К вопросу об использовании психофизиологических методов исследования в диагностике аутодеструктивного поведения у больного с посттравматическим стрессовым расстройством. // Суїцидологія. Теорія та практика. – Київ. - 1998.- С.160-162 (Автор особисто розробив психофізіологічний діагностичний комплекс, прийняв участь у зборі матеріалу та в його узагальненні).

Абрамов А.В., Омельянович В.Ю. Об использовании МКБ-10 при оценке психи-ческого здоровья сотрудников правоохранительных органов. // Вісник асоціації психіатрів України.–1999.-№1(13). – С. 65-70 (Автор прийняв участь в теоретичному узагальненні даних та формуванні висновків).